ЛЕНКАВСЬКИЙ СТЕПАН (6.7.1904 -30.10,1977) - відомий український політичний діяч, публіцист, один з ідеологів Організації Українських Націоналістів. Н. у Загвізді на Станіславівщині (тепер Івано-Франківська обл.). Навчався на філософському ф-ті Львівського ун-ту. З серед, 1920-х рр. Л. - активний учасник націоналістичного руху на західноукраїнських землях, провідний член Організації Вищих Класів Українських Гімназій, член проводу Союзу Української Національної Молоді. В 1928 брав участь у редагуванні (разом з С. Охримовичем та І. Габрусевичем) першого нелегального націоналістичного видання для молоді жу-лу “Юнак”, був співробітником “Українського голосу” (1929-32, виходив у Перемишлі) і “Бюлетня КЕ ОУН на Західноукраїнських Землях (ЗУЗ)”. Учасник першого Конгресу Проводу Українських Націоналістів у Відні (28.1-3.2.1929). З лютого 1929 увійшов до складу першого Проводу ОУН на ЗУЗ, був референтом ідеологічного відділу. В 1931 заарештований польською поліцією у Кракові і у вересні 1932 під час Процесу “Конгресівців” засуджений до 4 років ув'язнення. Після гітлерівської окупації Польщі та частини західноукраїнських земель в 1939 Л. увійшов до складу Проводу ОУН (Б), з квітня 1941 - референт пропаганди. В липні 1941 Л. як один з ініціаторів проголошення Української держави у Львові був заарештований Гестапо і ув'язнений у концтаборі Авшвіц. В післявоєнний час жив у Німеччині. Був членом Проводу Закордонних Частин ОУН. Після загибелі С. Бандери, очолював Провід ОУН (1959-68), згодом керував відділом пропаганди і редагував газету “Шлях Перемоги”. Помер у Мюнхені. Автор “Декалогу” (“Десять заповідей українського націоналіста”, 1929), в якому виклав основні морально-етичні засади учасника національно-визвольних змагань.