ЛИЗАНІВСЬКИЙ ІВАН (1892 - 1934) - відомий український громадсько-політичний діяч, публіцист. Н. у Заріччі Золочівського округу (тепер Львівська обл.). Учень М. Грушевського. В 1912 переїхав у наддніпрянську Україну. В 1917 став членом Української Центральної Ради. Належав до УПСР, входив до складу Центрального Комітету партії. Влітку-восени 1917 очолив Галицько-Буковинський Комітет. У листопаді 1917 Л. став одним з ініціаторів створення Гдлицько-буковинського куреня СС. Член Української Партії Соціалістів-Революціонерів. Після розколу партії в травні 1918 входив до складу центральної фракції УПСР (член ЦК УПСР з січня 1919). З березня 1919 входив до складу Комітету Охорони Республіки, який діяв у Кам'янці-Подільському. З поч. квітня 1919 - керівник Управління преси й інформації та виконуючий обов'язки Державного Секретаря в уряді Б. Мартоса, член Крайової Ради у Хмільнику. Після поразки національно-визвольних змагань 1917 залишився жити в УСРР. У травні1921 Л., разом з ін. провідними діячами УПСР (В. Голубович, П. Петренко, Ю. Ярославенко та ін.) був заарештований і у т. зв. справі членів ЦК УПСР, засуджений більшовицькою владою, але згодом амністований. Працював у видавництві “Книгоспілка” і був редактором творів І.-Франка. Влітку 1931 Л. знову заарештований разом з В. Голубовичем, П. Христюком, В. Мазуренком, П. Петренком, М. Шрагом, М. Чечепем, Г. Коссаком, Д. Коліухом, Ю. Ярославом та ін., звинувачений у приналежності до підпільної організації “Український Національний Центр”, метою якої була підготовка повстання проти більшовицького режиму й проголошення незалежності України. В кінці 1931 над учасниками цієї групи відбувся судовий процес у Харкові. У 1934 Л. був розстріляний.