Перша згадка про братства в Україні сягає ще 15 століття . Тоді ремісники в містах створювали цехові товариства ( кравців, ткачів, ковалів тощо,) - фахові об'єднання, які відстоювали свої виробничі інтереси. З часом діяльність братств набула релігійно-благодійних ознак. Серед основних завдань братств було опікування братською церквою, а також забезпечення її матеріальних потреб, піклування про хворих ,надання допомоги вбогим.

В 1530-1540 рр. українське та білоруське міщанство, бажаючи мати легальну форму для своєї організації, скористалося старовиною братською організацією. За умов польського панування існувала потреба пристосувати братську організацію до нових умов міського життя й устрою. Ремісничо-цехова форма підходила для цього найкраще. Зміст цих братств лишався давній - релігійно - благодійницький. Однак релігійно - національна ситуація в Україні після Люблінської унії 1569 р. і Берестейської унії 1596 р. породила нову форму братської діяльності. Відтепер першочерговим завданням братств була охорона українського православ'я від латинізації і наступного ополячення українського народу. Братства, як всецерковний громадський голос, виступали перед судами і самим королем в обороні Православної церкви. Складали протести проти неправних дій уніатів та їх прихильників до судових актових книг, судилися за церковне майно, складали петиції до сеймів. Стаючи на захист Православної церкви, братства взаємодіяли між собою та поширювали зі своїх друкарень потрібну протиунійну літературу.

Поступово братська організація набуває всестанового характеру. Маючи в своєму складі родовитих і заможних людей, братства набирають політичної ваги.

Перше відоме нам православне братство було засноване 1453 р. у Львові при храмі Успіння Божої Матері.

На той час воно було суто релігійно - благодійним і лише наприкінці 16 ст. основною його діяльності стає оборона православної віри і рідного народу.

Саме у Львові постала гостра потреба захисту рідної культури, бо тут українці,

І міщанство зокрема, найбільше потерпали від чужого поневолення.В середині 16 ст. у Львові точилася боротьба за відновнену православну єпископію, на яку заказів католицький арцибіскуп.

Тим часом посилились утиски та обмеження українського міщанства, яке протягом 16 ст. дуже збільшилося і зміцніло. Потреба у культурно - освітній праці для піднесення національного життя зумовила долучення найбільш активної частини братчиків до просвітництва, письменської роботи та оборони рідної школи. Вони доводили, що церква без освіти, а отже і без школи - безсила.

Наприкінці 1585 гор. до Львова приїхав Антіохійський патріарх Йоаким, і братчики. звернулися до нього з проханням заохотити українську громадськість допомагати братству у створенні школи для навчання дітям всякого стану. Патріарх видав окружну грамоту і разом з владикою Гедеоном закликав усіх православних до цієї справи.

В цей час було затверджено братський устав - сукупність правил, яких мав дотримуватися кожен член Львівського братства. Братчики вважали за потрібне скасувати братські бенкети ( що досі відбувалися), зробити братські сходини більш корисними з освітнього і релігійного боку .(братчики мали читати духовну літературу і вести серйозні дискусії), слідкувати за добрим життям своїх членів. Кожен, хто не дотримувався братського уставу , із братства виключався. Патріарх Йоаким був дуже втішений настроями і правилами братчиків, тому надзвичайно розширив права і повноваження Львівського та інших братств в житті української Православної церкви. Відтепер Львівське братство мало стати центром братської організації, що охоплювала всю Україну. Братства мали слідкувати за благочестивим життям духовенства. Без погодження з ними не могло відбуватися висвячення архієреїв та єпархіями. Саме церковні братства започаткували і зміцнили соборноправний устрій в управлінні Церкви. 1589р. царгородський патріарх Єремія підтвердив розпорядження Йоакима і затвердив право братств на духовну цензуру.

До найбільш діяльних церковних братств належали :Київське Богоявленське, Віленське,Свято-Духівське, Св. Миколая в Бресті, Острозьке,Пинське,Кремьяне .цьке, Гощанське а також братства у містах Володимирі, Нільську, Замості,Степанське при соборній церкві Св. Трійці у містечку Степані на Волинському Поліссі.

Підтримка братств збоку патріархів та розширення їх прав обумовили надання Львівському братству ставропігії ( вилучення братств з-під влади єпископа та поставлення в безпосередню залежність від патріарха )

Не менш плідною була діяльність Луцького Хрестоздвиженського братства. Історичні обставини на час його створення були вкрай несприятливі. По Берестейській унії всі головні храми Луцької єпархії були запечатані і на Волині розпочалось відкрите гоніння православних . Історичні джерела про братства існують з 1617го р.,але процес його формування тривав і раніше. Першим ктитором Луцького братства був ігумен Чернчицького Свято-Преображенського монастиря Герасим Микулич (в схимі Григорій). Підписи під першим офіційним документом братства свідчать про перевагу осіб духовного сану в лавах братчиків. Але через 2 роки, коли король Сигізмунд 3 дав грамоту на діяльність братської школи і притулку, до братства долучається найбільш відома українська правозаславна шляхта Волині: Гулевичі, Пузини. Киселі та ін.. Діяльність братства була освітньою, благодійницькою та емісійною. На кошти братства було збудовано братський храм Чесного Хреста, а 1624 го р.засновано при ньому братський спільножитний монастир. З 1623 го р.Люцьке Хрестоздвиженське братство має статут та ставропігію від Константинопольського патріарха. З 1617 го р при братстві діяла школа, збудована за взірцем латинського колегіуму. Луцьке братство заснувало притулок для немічних, хворих. Сиріт і бездомних. Ними братчики опікувалися як рідними. Все це ставало прикладом великої християнської братської любові.

Слід зазначити, що опікуном Луцького Хрестоздвиженського братства був великий митрополит Київський Петро Могила.

Окремою сторінкою діяльності братств в Україні і на Волині зокрема були так звані молодечі братства, або як їх названо в грамоті єпископа Львівського Гедеона Балабана від "9 грудня 1606 року", "братство младечеське".

Молодече братство Св. Юрія постало в Луцьку при Чеснокресному братстві в 1632 ому р. благословення Київського митрополита Ісаї Косинського. Благословив молодече братство і Константинопольський патріарх.

У грамоті Єрусалимського патріарха Феофана до Київського братства зокрема сказано :"Оцим посланням, нашим благословляємо і наказуємо, щоб ті, хто впишеться до цього молодечого братства , твердо стояли у вірі і мали устрій згідно з порядком братства старшого."

Але митрополит Київський Іеонія того ж 1632 го р. затвердив для Луцького молодечого братства Св. Юрія окремий статут.

Митрополит Петро Могила заповідав братчикам :" в усіх цнотах християнських тривати, вести життя чисте і без пороку, щиро заховувати братолюбіє.,чим прославити Господа. Дух гордості, пихи, ненависті і помсти нехай не має до вас найменшого доступу, нехай же перебуває посеред вас дух покори і послуху Христових, особливо ж належної поваги до старших і батьків ваших."

Тогочасна освітня діяльність займала чільне місце в праці об'єднаних в молодечі братства юнаків та дівчат.( серед членів молодечих братств було багато учнів і випускників братських шкіл) .Молодечі братства разом зі старшими опікувалися хворими, каліками, вбогими, братськими бібліотеками, займались мисійною діяльністю.

За настановами митрополита Ісаї Копинського, юнаки мали обрати для себе "отця духовного", який би був присутній на їхніх зібраннях, а також двох членів старшого братства для порядку; поради і настанови яких були б корисні на зібраннях."Єретика-чоловіка, тобто "уніата уникайте, не спілкуйтесь з ним. - наставляв Ісая.

Молодечі братства створювались і діяли і при інших православних старших братствах, зокрема при Київському та Львівському.

Так Грамотою від 17 травня 1620 р. патріарх Феофан благословив утворення при Київському Богоявленському братстві окремого юнацького братства, старішому братству однодумного і підпорядкованого.

Як уже зазначалось. Братства пильнували доброго морального життя своїх членів і в разі важливих переспупів проводився "братський суд". Якщо хтось нехтував братським судом, того мали судити як неслухняного сина церкви. Коли і тоді не мав смирення, то його , як "язичника і митаря ", за словами Христа , мали зовсім відлучити від Церкви, про що священик сповіщав у храмі. Дотримуючись церковно-братської дисципліни, старші в братстві накладали покарання на винних, що були різного характеру: грошевого або чисто спокутного, дисциплінарного( стояння в притворі церкви, відсиджування на церковній дзвіниці та інш.).

Всі подані вище заходи братств сприяли духовному зростанню їх членів, що позначалось на загальній картині християнського життя українського народу (з огляду на значне поширення руху).

Велика кількість тогочасних хроністів засвідчує значне духовне і культурне піднесення в Україні у 1 пол. 17 ст. чому безпосередньо сприяли православні церковні братства.