1594. Дізнавшись, що татари весною пішли по ясир на окраїни московської держави, козаки зустріли їх на зворотньому шляху і відбили 600 полонених.

Посол австрійського імператора на Запорожжя Еріх Лясота повідомляє, що тоді на море виходило 1300 козаків на чолі з гетьманом Богданом Микошинським.

1595. Під цією датою зафіксована поява біля турецької фортеці Синод козацьких підводних чайок, за допомогою яких запорожцям вдалося зненацька захопити місто.

Згодом французькому філософу Урн'є очевидці розповідали в Константинополі про козаків-підводників: «Вони з'являлися несподівано, піднімалися просто з дна моря і наводили жах на варту і всіх берегових жителів».

1598. Запорожці нападали на Кілію, Білгород, Тагиню, Сілістрію.

А загін на чолі з осавулом Федором Поло-усом здобув якесь турецьке місто.

1602. На тридцяти чайках і кількох галерах, відбитих у турків, запорожці мали великий бій з османською ескадрою біля Кілії. Захопивши ще одну галеру в турків і кілька купецьких суден, козаки ввійшли в Дністровський лиман, де напали на корабель турецького воєначальника Гасан-аги. Потім направились до Білгорода і захопили вороже судно, що йшло з Кафи.

Після цього, діждавшись попутного вітру, козацька флотилія рушила до гирла Дніпра.

1603. Запорожці здійснили похід у Крим, Потім їхні чайки з'являються біля Ізмаїла.

1606. Улітку дніпровські козаки кілька разів піднімалися на турецькі міста чорноморського узбережжя, зокрема на Кілію і Білгород, їм пощастило захопити серед моря десять турецьких галер з людьми, запасами і тваринами.

Однак найпам'ятнішою подією того року залишалося взяття Варни, чому присвячено відому народну пісню:

Була Варна здавна славна.
Славнішії козаченьки,
Що тої Варни дістали
І в ній турків забрали.

Тогочасні хроніки повідомляють, що козаки мали влітку трофеї — більш як на 180 тисяч злотих.

Після цього кошовий Петро Сагайдачний повів козацьку флотилію в Крим, де було взято штурмом сильно укріплгну фортецю Кафу.

1607. У березні сильний турецький флот вийшов у Чорне море, щоб протистояти козакам. Однак під Очаковим запорожці на чолі з Петром Сагайдачним розігнали десять турецьких сторожових кораблів. Після того численні козацькі затони з'являються в Добруджі.

1608. У жовтні коза'ки «дивною хитрістю» здобули Перекоп. Причиною цього виступу була непогамована похвальба кримського хана Салятмет-Гірея, який заприсягся, що одразу по своєму вступленні на престол непокоїтиме Польщу щороку й посилатиме турецькому цісареві велику силу полонених до веслування. Коли запорожці довідалися про цю безсоромну й необережну погрозу, зазначав академік Михайло Вознюк, то стали пильно слідкувати за новим тираном. Коли стало відомо, що він відбиратиме присягу в Козлові, постановили піднятися «унаслідок щастя, що не опускало їх протягом кількох літ».

Три тисячі низовців сіли на чайки й вирушили в Чорне море. Однак саме в цей час розгулялася буря і козацька флотилія внаслідок цього розсіялася аж до берегів Азії: лише через два тижні, коли море заспокоїлося. запорожці зібралися на острові Тендрі. Зміркувавши, що хана в Козлові вже, очевидно, немає, вирішили «кинути все з голови про життя, а думати тільки про перемогу», і попливли в напрямку Перекопу. Михайло Найманович, котрий очолював похід, нагадав при цьому побратимам про хоробрість, геройські діла і славу, що над неї нічого солодшого немає.

До речі, щодо самого Наймановича, зазначається в тогочасному діаріуші, то його «можна порівняти не тільки з найхоробрішими мужами, але напевно з найдавнішими героями. Протягом п'яти років, хоч не рік за роком, підносив він побіди в безупинних, дуже завзятих битвах. Щастя товаришувало йому».

Висадившись вночі на берег, запорожці, за лишивши біля чайок сторожу і, наскільки можна надійно приховавши при собі бубни і прапори, рушають на Перекоп — саме тоді, коли тільки-но показалася вранішня зоря. Оглянувши непомітно укріплення, ухвалили, яким чином йти на штурм. А вже тоді стають у левові ряди, піднімають військові прапори, розвивають корогви, б'ють у бубни, грають у сурелі і нагло валять на місто».

Гарнізон Перекопу виставляє 1400 яничарів, котрі 'виходять перед мурами фортеці, викачуючи гармати. Козаки спершу стріляють ощадливо, а потім випускають хмару куль, і по п'ятах відступаючих вони підходять до міста. Захопивши ворожі гармати, пробивають укріплення і вриваються у Перекоп.

Одним з найважливіших результатів взяття цієї кримської фортеці було визволення значної кількості християн.

1609. Запорожці на шістнадцяти чайках ввійшли в гирло Дунаю, захопили й спустошили населенні пункти на його берегах — Кілію та Ізмаїл. Потім підійшли до Білгорода. який також капітулював перед козацькою флотилією.

Інший козацький морський десант у цей час висадився в Кафі і захопив місто.

1612. У складі шістдесяти чайок козацька флотилія здійснила вдалі походи на ворожі укріплення — Гьозлів, Бабадаг, Варну і Месембрій.

Восени запорожці спільно з донцями знову побували під Гьозлевом, де успішно громили татар.

1613. Низовці два рази вирушали на Чорне море. Обидва походи, зокрема на чорноморські міста Криму, закінчилися успішно. Турецька ескадра, що за наказом султана підійшла до гирла Дніпра з метою перепинити повернення запорожців на Січ, несподівано була атакована козацькими чайками вночі. Це було туркам як грім серед ясного неба, і до рук сміливців перейшло шість військових галер.

1614. Весняний похід на Чорне море виявився невдалим — шторм розкидав козацькі чайки в різні боки. Частина з них затонула, інші викинуло на анатолійський берег Туреччини, де запорожцям довелося прийняти нерівний бій. Там їх побито або ж забрано в неволю. В народній пам'яті збереглася дума про бурю на Чорному морі, що передає цю подію:

А по Чорному морю супротивна хвиля вставає,
судна козацькі на три часті розбиває:
одну часть взято — в землю Агарську занесено,
другу часть гирло Дунайське пожерло,
а третя де ся має — в Чорному морі потопає.

Це нещастя, зазначає М. Грушевський, аж ніяк не ослабило козацької енергії. І наприкінці липня запорожці ризикнули на відчайдушний похід сорокама чайками навпростець через Чорне море під Трапезунд. Маючи від втікачів з турецьких галер докладні відомості про укріплення на всьому чорноморському узбережжі Туреччини, вони зненацька налетіли на навколишні міста і села, що жили тут безпечно, не маючи нізвідки страху, бо ні від кого іншого досі, ані від козаків не було тут тривоги й небезпечності відколи турки опанували Малу Азію».

Потім, оповідає турецький історик Наїм а, «напали на кріпость Синоп, положену на березі анатолійському і з огляду на її розкішні околиці звісні під назвою «місто коханців» здобувши тутешній старинний замок, вирізали залогу, пограбували і спустошили доми мусульманські...» При цьому було знищено турецький арсенал, попалено все, що було там — великі кораблі, галіони і галери на 40 мільйонів акчен.

Скориставшись розгубленістю тамтешніх властен, котрі не зуміли організувати збройної оборони, козаки встигли забрати свою здобич на чайки, й пуститися в зворотний шлях.

Турецький султан, котрому доповіли про набіг запорожців, у гніві наказав повісити великого візира Наух-пашу, а бейлербею Румелії Ахмет-паші доручалося перейняти козацьку флотилію в гирлі Дніпра. Для посилення цієї експедиції з Білгорода в Очаків перекинули гармати й 4 тисячі яничар, а з Константинополя — ескадру Алі-паші.

Запорожці, розвідавши про такий поворот, розділилися надвоє. Одна частина пішла на них через дніпровське гирло, а друга — суходолом на схід від Очакова. В сутичках до рук противника потрапило 20 козаків, котрих султан видав скаржникам з Трапезунда.

Восени того ж року запорожці і донці, повертаючись на 60 човнах з морського походу на Дон, неподалік Азова вступили в бій з ескадрою османського воєначальника Ібрагім-паші. Йому вдалося захопити в полон 40 козаків, про що великий візир Порти повідомляв польського короля.

1615. На 80 чайках козаки підійшли до Константинополя, гарнізон якого тоді нараховував 24 тисячі яничар і 6 тисяч сіпахів.

Висадившись на берег між столичними портами Мізевною і Архіокою, спалили їх. Страшенно розгніваний султан розпорядився наздогнати запорожців, котрі благопулучно відпливли назад. Вони змушені прийняти бій біля гирла Дунаю, взяли на абордаж кілька турецьких галер і привели їх до Очакова, де спалили на очах турецького гарнізону.

Поранений командуючий турецькою флотилією був узяти й до полону. Давав він за себе викуп у 30 тисяч, але помер, не дочекавшись волі.

Водночас чотири тисячі запорожців готувалися виступити на Дон, де за попередньою домовленістю з донцями мали атакувати Азов.

Пізньої осені донці прислали на Січ козаків Дружинну Трубнікова та Іванка Слепова з пропозицією підтримувати мирні відносини спільно стояти проти ворогів. Відповідаючи Сюиовим побратимам, запорожці запевнили їх, що «им однолично сеє весньї приходити к Азову имати Азова».

1616. На виході з Дніпра в Чорне море І тисячі запорожців на чолі з Петром Сагайдачним прийняли навесні бій з 14-тисячною турецькою ескадрою під командуванням Алі-паші. Сам він ледве втік, а до рук козаків потрапило 15 галер і 100 допоміжних суден. Затим Сагайдачний повів своє військо до Кафи, опаливши яку, визволив велику кількість українських бранців, що були підготовлені для Продажу.

У штурмі Кафи брали участь і 700 донців.

Восени низовці спорядили похід під Самсун, що на турецькому узбережжі. Однак вітри занесли чайки до Мінеру, де потопили в порту 26 галер.Там 2000 козаків вийшли на берег і, несподівано підійшовши з суші в тил Трапезунду, здобули його. Турецька ескадра в складі 6 великих галер і багатьох менших кораблів під командуванням адмірала Ціколі-паші спробувала розбити козаків. Однак вони сміливо вступили в бій і виграли його, потопивши крім того ще й 3 турецьких військових судна.

Довідавшись, що в Дніпровському лимані на них очікує ескадра Ібрагім-паші, козаки повернули на анатолійське узбережжя Туреччини. Знову взяли темної ночі Синоп, потім просунулися вздовж берега аж до Босфору Великого візиря Насир-пашу султан наказав покарати смертю за те, що той приховав від нього повідомлення про цей похід запорожців.

Вони ж від Констинтинополя взяли курс на Азовське море, піднялися річкою Молочною, після чого підтятли чайки в Конку.

Ібрагім-паша, не дочекавшись повороту козацької експедиції, влшатував уверх по Дніпру похід до Січі. Заставши її порожньою, захопив там кілька гармат і кільканадцять човнів.

1617. Обраний замість Петра Сагайдачного старшим Війська Запорозького Дмитро Барабаш повів козаків до столиці Перти, де зони «заблимали своїми похідними вогнями у вікнах самого сералю». Здобувши в морі перемогу над оттоманською флотилією, нагнали на правителів Порти такого жаху, що ті стали погрожувати війною Польщі. Король змушений був прийти на договір з Туреччиною, перший пункт якого гласив: «Розбійники козаки не повинні виходити з Дніпра на море, в краях цісарських (султанських. — В.С.) ніяких шкод не мають чинити, взагалі якимсь способом вони мають бути знищені, аби більше ані від нас (поляків. — В.С.), ані від козаків не було ніяких шкод, так щоб цісарському флоту більше не було потреби виходити на Чорне море, і ми обіцяємо і зобов'язуємося козаків та їх край приборкати і покарати».

До підписання польським королем такої угоди спонукало й те, що за дорученням російського царя його посол переконував турецького пашу: «...и те воры Донские казаки по совету с Днепровскими с запорожскими черкас по повеленью польского Жигимонта короля ходили на море турского Ахмет-салтанова величества корабли погромили, людей побили, и животы и товар разграбили, и его пашу взяли».

1619. Не підкоряючись наказові польського уряду, який рік назад під загрозою припинення виплати жалування вимагав попалити човни і дати клятву лицарським словом облишити походи на Туреччину, запорожці навесні вийшли на Чорне море на багатьох чайках. Зокрема, побували біля важливої турецької фортеці Тягині.

1620. Уже наприкінці зими козаки були готовими вийти в море на 300 чайках, про що доносили польському королю. І з початком весни вони справді піднімаються в небачену досі експедицію на турецьке узбережжя. Про неї довідуємося з депеш французького посла в Порті де Сезі до короля Людовику XIII.

9 серпня козаки з'являються щоразу поблизу в Чорному морі і, незважаючи на свої слабі сили, захоплюють нечувану здобич. Вони користуються такою славою, що потрібні удари кийками, аби змусити турецьких воїнів виступити проти них на кількох галерах, які великий правитель споряджає туди з великим трудом.

25 серпня козаки на 150 ковнах спустошують усе узбережжя Чорного моря, пограбували й повністю спалили Варну...

1621. Навесні відбувся спільний похід 1300 донців і 400 запорожців «за Чорне море» на місто Різу. Цього разу козаки зазнали великих втрат під час штурму турецьких укріплень, а також під час битви з 27 османськими галерами, які Їх переслідували. Російський посланник на Дон Семен Апухтін повідомляв до Москви, що на 8 стругах повернулися з походу менше 300 донців і 30 запорожців.

Але вже другий вихід на море в червні — липні був успішнішим. Уже згаданий француз де Сезі повідомляв із столиці Блискучої Порти: «Страх, що охопив жителів цього міста, був таким великим, що неможливо описати. 16 човнів з козаками в ці дні досягли колон Помпеї біля входу в канал в Чорне море, щоб захопити карамусан. Вони спалили і розорили села. Жах охопив населення, і жителі Пери і Касомбаша кинулися рятувати своє майно до арсеналу, що поставило в складне становище Гаймаїкана, Бостанжі і Баші (турецькі урядовці. — В.С.). Великий правитель і його рада залишили таку малу охорону в місті, що без трьох галер, які там перебували, не було б ніякої можливості захопити вхід у канал, хоч Гаймакан і Бостанжі день і ніч докладали всіх зусиль, аби озброїти кілька фрегатів і ловили на вулицях людей, котрі ніколи не збиралися воювати.

Що стосується зброї, то її взяли з сyден християн, які були в порту, оскільки охорона не мала в запасі жодного мушкета.

Зрештою після двох днів нерозберихи ці гри галери і 40 фрегатів та човнів вийшли з каналу в море на пошуки козаків, які в той час грабували село, але не посміли ні наблизитися, ні зійтися з тими 16 козацькими човнами, хоч половина їхніх людей усе ще перебувала на березі.

Під покровом ночі три галери із залишками війська повернулися в гирло каналу до замку, який тут називають баштами Чорного моря, на сором Баші, на якого покладалося виконання цього завдання.

Гаймакан і Бостанжі повідомили великого правителя про його (Баші. — В.С.) боягузство з тим, щоб він був покараний.

Дізнавшись про дії козаків на морі, турецький адмірал Халіль-паша, що стояв зі своєю ескадрою в Кілії, вирішив їх переслідувати. Козаки прийняли цей виклик, заманили турків на мілководдя, розгромили їх, потопивши 20 кораблів.

У битві, яка відбулася згодом неподалік гирла Дунаю, турки втратили ще 20 кораблів. За словами де Сезі, в той же час вони захопили 16 чи 17 козацьких човнів, які так захищалися, то турки втратили стільки ж, скільки й виграли.

Захоплених у полон козаків жорстоко карали: частину роздавили слонами, других, прив'язавши до галер, розірвали на частини, третіх закопали живими, а близько 40 чоловік, посадивши в човни, посеред Дунаю, облили смолою й спалили.

Восени під час бойових операцій під Хотином між Туреччиною і Польщею на Чорному морі одночасно діяло близько 10 тисяч запорожців, котрі, за словами літописця Величка. «12 суден з гарматами турецькими розбили і потопили... і самому Цариграду превелике сум'яття і жах учинили, звідусіль порохом оружейним скуривши».

1622. Незважаючи на прийняту в 1621 році Польщею умову під час підписання миру з Туреччиною після Хотинської війни про знищення чайок і заборону козакам виходити » море, з настанням сприятливої погоди 300 запорожців вирушили на підмогу 1500 донцям, котрі «после светлого воскресенья о Николи-не дни» піднялися проти турків.

Тоді ж «к ним навстречу для обереганья ходили черкаси ж в пяти стругах, а в струге во всяком человек по 30». У травні 1622 р. ці запорозькі чайки захопили турецький корабель.

Про тогорічні походи козаків на море де Сезі писав до Парижа так: «І травня. Великий візир, будучи дуже зайнятим, пропустив козаків і рижоволосих (донців. — В.С.), котрі прибули до цих місць на Чорному морі і захопили кілька кораблів.

Це привело великого правителя у такий гнів, що він грозив відрубати голову великому візирю і великому казначею по імені Тефтедар, якщо вони завтра же не відправлять галери в Чорне море.

12 червня. Козаки з'явилися в 15 льє (60 км. — В.С.), звідси на ЗО човнах, щоб захопити місто Кадріа, розташоване в 6 льє від Чорного моря в Натолії. Захопили в Карамусалі понад тисячу полонених».

18 вересня. Поява 4 козацьких човнів викликала більшу розгублгність, ніж якби з'явилася чума — так вони бояться козаків...»

1623. З ранньої весни на Дунаї та на берегах Чорного моря турки готувалися до зустрічі з козаками. Вони з'являються влітку на 300 чайках на узбережжі Порти. Біля Трапезунда попалили передмістя, захопили в полон купців, забрали з собою багато майна, у тому числі кораблі й гармати.

9 липня близько 6 тисяч козаків на 100 чайках спустошили околиці столиці Османської імперії, спалили два квартали. Однак потім були розгромлені.

24 липня тисяча запорожців і донців на 30 човнах наблизились до Керчі. Потопивши одне судно і захопивши багато татар, козаки готувалися до штурму. Але російські посли Іван Кондарєв і Тихон Бормасов були оголошені місцевими властями заложниками і ув'язнені у фортеці, і їм загрожували смертю в разі нападу козаків. Тому останні залишили Керч у спокої і пройшли мимо у Чорне море.

1624. Незважаючи на заходи, вжиті Польщею і Туреччиною, аби не допустити нових морських походів запорожців (спалення значної кількості човнів на Дніпрі), досягнути цієї мети не вдалося. Як засвідчив де Сезі 12 березня, «козаки на 80 чайках спустилися через Борисфен і висадилися поблизу Кафи, де розгромили це кримське місто і побили багато татар».

У його черговому донесенні в Париж 21 липня де Сезі писав, що «в день турецької паски, яка відзначалася вчора, козаки на 100 човнах розгромили велике місто Неокорніє, що зливається з фортом на Чорному морі і перебуває на виду в сераля великого правителя й найближче сюди, ніж. багато будинків, де великий правитель часто проводить час.

Козаки пробули понад 10 годин, не втративши жодної людини. В цей час великий правитель був на коні перед своїм сералем, де виставили кілька гармат, і підганяв з відправкою човнів...».

Через два тижні, за свідчення київського митрополита Іова Борецького, козаки знову направилися до столиці Османської імперії. їхню флотилію з 102 чайок турецька ескадра. що складалася з 25 великих галер і 300 дрібних суден, намагалися перехопити ще на виході з Дніпра у Чорне море. Однак запорожцям на чолі з майбутнім гетьманом Грицьком Чорним у результаті кількаденних запеклих боїв вдалося прорватися.

Ще один похід відбувся пізніше. Через несприятливу осінню погоду 150 чайок змушені були близько місяця затриматися в районі Очакова, внаслідок чого запорожці потерпали від нестачі продовольства. Частина з них через це повернулася на Січ, інші ж, дочекавшись аж на початку жовтня гарної погоди, досягли околиць турецької столиці. «Погостювавши» в її передмістях, вони й за цим разом повернулися на Січ із здобичею.

1625. Передба аючи нові козацькі походи на море, в Туреччині ще ранньої весни почали готуватися до зустрічі із запорожцями. Тоді ж з столиці Порти до Кафи відправили ескадру під командуванням Реджиб-паші. Заходи безпеки вживалися і в самому Константинопоі. Так, де Сезі писав 23 березня французькому королю Людовіку XIII.

«Більша частина галер великого правителя буде використана д. я охорони з тим, щоб козаки перестали бути господарями Чорного моря і більше не з'являлися в передмістя Константинополя, як це було в минулому році».

Однак турки знову прогавили вихід 10 тисяч запорожців на 300 чайках у море, де вже промишляли під Трапезундом 2 тисячі донців. Коли запорожці підоспіли і почали штурмувати укріплення, то гарнізон вже оговтався від несподіванки, і вони не змогли виправити становище: поспішний виступ донських побратимів малими силами не приніс успіху в штурмі фортеці. В зв'язку з цим виникла суперечка між донцями і запорожцями, і вони надалі діяли окремими загонами. Де Сезі повідомляв у той же час до Парижу, що козаки розгромили навколо Трапезунда 250 міст і містечок.

Донці повернулися додому, а запорожці направилися на захід уздовж турецького побережжя. В дунайському гирлі, за свідченням де Сезі, вони прихопили кілька турецьких суден, які спустилися сюди для підкреплення турецької ескадри. Після того відбулася битва з основними силами османського флоту. На кожну турецьку галеру, яких взяло участь у бою 21 з 43, випало майже по 20 чайок. Особливо рішуче штурмували запорожці галеру капудан-паші. Небезпека була і в тому, як зазначає турецький очевидець, що Був повний штиль, а це дуже сприятливо для козацьких чайок. У його хроніці, наведеній М. Грушевським, зокрема, йдеться: «Зачалася страшена битва; мусульмани билися з несказанною відвагою і з останньою розпукою. Корабель капітан-паші був в останній біді і мало не став здобичею роз'юдженої наволочі. Сі злодії, пізнавши його по трьох ліхтарях, що прикрашали задню стіну, як навіжені, кинулися на нього з боків і спереду, бо ззаду його боронили гармати і густа ручна стрільба. Незважаючи на масу трупів своїх, двісті поганців видряпалося на корабель і звело на помості гарячу битву. Вся просторонь від переду корабля до мачти була так завалена трупами невірних, що перейти було неможливо Весляри галери, всі з бранців козацьких, перестали працювати веслами і певне вдарили б з ворогами на мусульман, якби не закуті заздалегідь у кайдани. І так, коли інші кораблі думали, що адміральський корабель уже тоне, знищений козаками, якраз надлюдська відвага його геройської залоги здобувала найвищу перемогу; скоро тільки увільнено поміст від тих злодіїв, дано постріл з одного і з другого боку. І масу чайок пожерла морська глибина. Галера намісника адміральського була теж в неменшій біді і з такою ж відвагою перемогла своїх ворогів. Але багато інших кораблів вже ставало жертвою роз'ярених недовірців, уже мусульмани, бачучи неминучу погибіль, припадали до землі, благаючи помочи в бога,— аж раптом ту страшну тишу, що лишала кожну галеру її долі. не позволяючи їй допомагати одна другій. сильний вітер надлетівши, розвіяв щасливо. Надуваються вітрила, життя і надія вертаються до зневірених вояків, і за кілька хвиль множество перевернутих човнів наповнюють маре тисячами неприятельських трупів, а з 350 чайок ледве тридцять добігло до берега. і гірЬтка тих злодіїв рятує себе, тікаючи».

Однак успіхи турків у цій розповіді значно перебільшені: вони не захопили 172 чайки з 786 козаками і не потопили 100 чайок. Більш достовірними є повідомлення про захоплення 270 запорожців. До того ж, де Сезі 5 жовтня зафіксував таку картину: «Баша повернувся з 50 галерами. Якби не північний вітер, який допоміг Баші, то козаки розгромили б його армію, хоробро атакувавши на 380 човнах. Вони вже були на Реалі (судні турецького адмірала. — В.С.), обрубуючи канати і знімаючи румпель, чим поставили Башу у важке становище. Але погода допомогла йому — хвилі стали заливати човни, і козаки змушені були ретируватися. Під вечір, коли вітер стих, вони відігнали турецьку армію».

І де Сезі робить висновок: менш ніж з 50 тисячами екю на рік, розданих козакам, можна володіти основними силами турків у Чорному морі».

1626. Наприкінці 1625 року після повстання на Україні проти польської шляхти було укладено Куруківський договір, яким Річ Посполита забороняла дніпровській вольниці «воювати турків» на морі. Зокрема, пункти цього документу постановляли: «Козаки не повинні здійснювати морських походів ні по Дніпру, ні по інших ріках, прилеглих до території Речі Посполитої, і не повинні порушувати трактатів, укладених з турецьким султаном... Морські судна вони повинні спалити негайно в присутності ревізорів і, під загрозою суворого покарання, не повинні спускати в море по Дніпру і по іншим рікам ні суден, ні липових колод».

Однак гетьману Михайлу Дорошенку, котрий разом з реєстровиками прийшов навесні на Запорожжя, виконати цю вимогу шляхти по суті не вдалося: йому вдалося знищити лише рибальські човни. Польський уряд повідомив столицю Порти про приборкання дніпровської вольниці. Проте ці запевнення були голослівними: навесні, за свідченням російських джерел, «донских казаков и черкас с 2000 человек ходили под Азов и к Азову приступили, и около Азова огороды пожгли и отводные башни разломали».

Другий спільний похід на море організував Досвідчений запорозький полковник Олексій Шафран, котрий уже тривалий час жив на Дону, перед цим організувавши втечу з турецької неволі. Під проводом Олексія Шафрана було 400 козаків на 8 човнах... «А пошли они с Дону на море в великий пост за 4 недели до великодни. И взяли в турской земле турского город Трапизон: и, быв в Трапизоне, пришли на Азовское море».

Цей козацький ватажок розповідав представникам російського царя, що пізніше він «у войска отпросился опять для добычи на море. И ходили в дву челнах, а с ним 100 человек донских козаков и запорожских черкас: и, ходя на море, в турской земле громили села и деревни».

М. Костомаров повідомляє і про новий похід того року до Босфору, в якому взяли участь 70 козацьких човнів, він виявився невдалим: втрачено 25 чайок. Російські документи дещо розповідають про це: «По лету з Дону ездили на Черное море донские казаки и запорожские черкасы, которые на Дону зимовали, многие люди. И на Чорному де, государь, казаков й черкас турецкие люди, пришед на каторгах, побили».

Восени вийшли під Трапезунд, ходили «донских казаков тысячи с две да с ними же де на море пристали в трехсот струге с десять тысяч запорожских черкас». Під час цього спільного виступу вони взяли це, а також два інші міста — «Синоп и Самсонов». Однак незабаром були витіснені з них великою турецькою армією, що направлялася проти персидського шаха під Багдад. У нерівних поєдинках донці втратили 500, а запорожці 800 чоловік.

А ось що знаходимо про козацькі походи під 1626 роком у англійського дипломата Ріо в його «Історії Оттоманської Імперії»; ходили «...вони (запорожці. — В.С.) аж у Чорноморському протоку (Босфор. — В.С.), спалюючи й грабуючи всі села, що траплялися на шляху. Баядери, Єнігой, Стенія були обернені в попіл: двоє перших на грецькому побережжі, а третє — на азіатському. Жах охопив турків, коли вони побачили цих піратів під Константинополем. Саме не було галер, що6 їм протиставитись. Тому нашвидку озброїли 400-500 фаїків, кімберсаів та інших човнів Великим залізним ланцюгом перегородили Босфор, як це робили грецькі імператори під час нападу на Константинополь. Назустріч козакам із нього вийшло 10.000 оборонців, щоб стримати наступ. Козаки розташували свої вітрильники півмісяцем посередині протоки: невеликий турецький флот намагався їм протиставитися. Так стояли один перед одним до заходу сонця. Тоді ж відпливли козаки в море і повернулися додому з багатим добром і славою людей, що зневажили й не були покарані столицею могутньої Османської імперії, яка в той час була пострахом всього світу.

Через кілька днів Константинополь огорнув ще більший страх, бо ті пірати повернулися ще міцнішими, ніж уперше. Впродовж З чи 4 днів вони гойдалися при гирлі Чорного моря. Відпливли після того, спалили всі маяки і пограбували всі навколишні села».

Досить цікавим для характеристики морських походів запорожців того часу є і ось такий напис у каплиці св. Розалії в Палермо:

«Русини, які були довгий час невільниками турків, за порадою і під проводом Марка Сакмоєвського затіяли дуже проворну і дотепну втечу, коли їхня трирядна галера Олександрівського воєнного флоту відбилася від них. А коли знов стали вільними і причалили до Палермо 7 грудня 1626 року, завісили на схилі скелі турецьке судно як пам'ятник своєї перемоги і відданості святому Дівчаткові (св. Розалії). Почавши тут працювати з власної волі, вони пожертвували частину здобичі на побудову її святині, яка є покровителькою Сіцілії».

1627. Навесні запорожці на 86 чайках вийшли в море. За свідченням російських джерел, спільно з донцями вони «на море ходили и городы турского воевали; и приходили близко самого Царягорода и многие городы взяли; и села и деревни пожгли, а людей побили: и с Азовом воевались».

А ось що знаходимо в повідомленнях Ріо:

«Вони (козаки. — В.С.) напали на турків при гирлі Дунаю, біля міста, що зветься Бендер (?), вибили від 3000 до 4000 турків, витягли і спалили все навколо. Згодом вони захопили своїми малими човнами 5 галер турецького флоту.

1628. Підтримавши претендента на ханський престол у Бахчисараї Шагин-гірея, запорожці захопили й зруйнували татарську фортецю Іслам-Кермен на Дніпрі. Переправивши звідти 20 гармат до Січі, розпочали підготовку морського походу проти турецьких укріплених пунктів у Криму. І хоч після першого походу в Крим під Бахчисараєм загинув гетьман Михайло Дорошенко, козаки вирішили вдруге спробувати щастя. «Тепер, — наголошували вони, — найзручніший час для абсолютного зруйнуваня Кримського ханства».

Такі настрої серед українського козацтва були відомі не тільки польському уряду. Московські посли, які тоді перебували в Криму, так доносили своєму цареві: «Да черкасы говорили: теперво мы Крым проведали, прежле всего мы не ведали, чаяли, что Крым крепкое место и крымские люди бойцы. Ажно де Крым хуже деревни и крымские люди битца не умеют. Теперво де мы Крыму помолчим, а вперед де Крым божий наш будет; в Крыме никаких крепостей нет и прити в Крым водою и сухим путем без вести мочно, а море от Бахчисарая близко. На лето мы придем половина морем, а другая половина конми на Перекоп сухим путем и Крым де пришед возьмем».

А Ріо почує з уст своїх турецьких інформаторів: «Козаки не вгамовувалися і продовжували свої злочини. Силою 80 вітрильників вони кружляли по Чорному морі і своїми безнастанними нападами спаралізували на цілий рік усю торгівлю на цьому морі. Щоб їх таки покарати, побудували (турки. — В.С.) при вході в Чорне море дві фортеці. Польський амбасадор докоряв туркам за будову тих фортець, як за відверте зламання мирової угоди. Але турки майже не звернули уваги на невдоволення поляків».

Тоді ж на Тягиню ходило 1800 козаків на чолі з Філоненком з Корсуня.

1629. У травні близько 2 тисяч запорожців і донців напали на кримське місто Карасу-базар та навколишні села. Після цього частина козаків повернулася на Дон, інші ж на 6 суднах (на трьох перебували запорожці) рушили до румелійських берегів і досягли Сизополя. У той час, коли козаки висадилися на берег, на човни, в яких залишалася охорона, несподівано напала турецька ескадра, на 15 каторгах якої знаходилося 4300 яничар. Половина козаків і всі судна потрапили до рук турків. 150 звитяжцям пощастило заховатися за сті'нами православного монастиря. «И те де турские яниченя, — говориться в тогочасній російській реляції, — к тому монастырю приступали и был у них бой и приступ 8 день. И после де того пришли под тот монастырь 80 стругов черкас, а на стругу де было по 40 человек. И как де те черкасы под тот монастырь пришли, и те де турские янычене от тех черкас от того монастыря побежали. И те черкасы с теми турскими людьми билися и взяли де те черкаси у тех турских людей 2 каторги с янычени. А тех де черкас и казаков 150 человек, у которых было те яныченя взяли стругами, отбили, а 13 де каторг турских янычен отошли от них боем и пришли по Царьгород».

Дізнавшись про це, султан вислав проти козацької флотилії свою нову ескадру з 14 галер. Однак і турки зустрілися в морі «меж города Варны и Неварны с ыными черкасы, а черкас было 160 человек. И те де турские яныченя тех черкас всех поймали и побили, а иных живых привезли в турскую землю, и тех же черкас турскои взял всех на себя».

Козацький літописець Самійло Величко свідчить, що тоді ж на Чорному морі діяв ще один великий загін запорожців, який спустошив околиці Стамбула, поруйнував гавані в Кілії, Ізмаїлі, Балчику, Варні і Сизополі. Очевидно, саме про цей похід згадував згодом славнозвісний кошовий отаман Іван Сірко:

«Потом року 1629 браття наші, запорожці, воюючи в човнах по Євсикпонту, торкнулися мужньо і самих стін константинопольських, і їх доволі окуривши димом мушкетним, превеликий султану і всім мешканцям цареградським сотворили страх і сум'яття... і щасливо з багатою здобиччю до Коша свого повернулись».

1630. У березні на Дон прибуло 500 запорожців, котрі закликали своїх побратимів виступити в спільний похід. Разом з тисячею донських козаків, вони на 28 човнах спробували в квітні захопити Керч. Однак втративши під її стінами близько 100 чоловік убитими і пораненими, змушені були відступити.

Улітку інший загін запорожців на 150 човнах (до них приєднались і 40 донців) несподівано з'явився біля стін Трапезунду і завдяки цьому взяв багато полонених.

1631. Улітку запорожці і донці організували похід на Крим. Спочатку 1500 козаків громили улуси в околицях Керчі, а в серпні вони оволоділи Гозлевом, Інкерманом та навколишніми поселеннями. Кримський хан Джанібек-гірей розпорядився своїм агам дати відсіч, і 800 татар напали на козаків неподалік від Чангула. Однак ті розбили кримчаків і захопили ще і дві гармати. Потім направилися до Бахчисараю, де погромили околиці, і знову заволоділи Інкерманом.

У цей час підійшло підкріплення з Туреччини, яке перегородило прохід назад на Дон через Керченську протоку. Тоді, як. повідомляв у Посольський приказ Московської держави царицинський воєвода Л. Волконський. «те донские казаки пошли с моря Непром (Дніпром. — В.С.) в Запороге. И после де, государь, тево тех донских казаков пришло из Запорог на Дон 500 человек, а 1000 человек донских же казаков осталось в Запорогах. И те де, государь, донские казаки, из Запорог пришед на Дон, сказывали казакам: присылал де король при них в Запороги к запороским черкасом, им струги все свои пожечь, в которых де они, государь, ходят из Запорог на Черное море в стругах под турсково городы войною, чтоб де им нынча на весне на Черное море под турсково городы не ходить. И струги де, государь, у них пожгли все, а донских де казачих стругов запороские черкасы жечь не дали. А говорят де, государь, запороские черкасы в Запорогах, что литовский король с турком помирился на 5 лет, а вызвал де литовский король из Запорог запороских казаков всех к себе в литовские городы на лежу, а сказана де им королевская служба. Да ему же де, государь, пятидесятнику Ваське, сказывали на Дону в нижних же городках, в большом Войске запороские черкасы: а пришли де они на Дон из Запорог перед ево, Васькиным, приездом: которые де, государь, донские казаки пришли к ним с Черново моря в Запороги, и те де донские казаки, 1000 их человек, все пошли зимовать в их литовские городы».

У той же час понад тисячу донців і запорожців з'єдналися в гирлі Волги із загоном яїцьких (уральських) козаків. Вийшовши в Каспійське море, громили персидські купецькі судна.

1632. Улітку відбувся спільний похід запорожців і донців на Синоп. З багатою здобичею козацька флотилія повернулася на Запорожжя.

- Шістдесят донців вирушили степом на возах. до Черкаська, інші з отаманом Павлином залишилися «зимовать у черкас в Запорогах».

1633. Узимку на Дон запорозький полковник привів «черкас человек с четыреста и больши». Разом з тими українськими козаками, котрі зимували на Дону, вони вирішили йти на Крим «с тем же полковником с Павлом Енковым, которыи пришел на Дон из Запорог с черкасы».

Про походи цього року маємо пізніше свідчення Івана Сірка: «Року зась 1633 Сулима, гетман войска низового Запорожского, в моноксилах от Сечи по Днепру, потом по Черному мору, через весь Босфор Кимерійський в Местицкое заплынувши озеро, достал был прекрепкого турецкого в Азіи града Азова».

Саму фортецю козаки не здобули, але навколишні околиці пошарпали добре.

1634. Тридцять запорозьких чайок, очолюваних Іваном Судимою, ввійшовши в Азовське море, пробували штурм