1641. У перших днях січня 300 донських козаків пішли в розвідку. Вони «сошлись на крымской степи с запорожскими казаками, и ходили к Перекопу, а у Перекопа, государь, стояла застава от Криму, двенадцать мурз со всякими воинскими немалыми людьми». Діставши язиків, донці повернулися в Азов, а «Азамат-мурза остался больно ранен с нашими ранеными казаками и с татары у Запорожских казаков».

«За две недели до Великодня» донці і запорожці висилали на море розвідку — 600 козаків на чолі з Тимофієм Яковлевим, а потім на п'яти човнах — 300 козаків на чолі з Михайлом Тараном. Цей загін ходив аж до турецького міста Різи, де взяв язиків. Однак, повернутися в Азов не було можливості, оскільки гирло Дону було перегороджено каторгами. Тоді вирішили добиратися на Запорожжя. Проти Очакова відбувся бій з п'ятьма каторгами і дванадцятьма малими напівкаторгами, після чого козаки, ввійшовши в Дніпро, відступили вверх ло течії.

Однак шляхетський полковник Душинськии, котрий стояв у цей час у пониззях Дніпра, прийнявши від козаків подарунки, водночас накликав турків і сам ударив з другого боку. Внаслідок цього козацька флотилія була розбита, а сам ватаг — «Черкашенин Миска Таран» — потрапив до турецького полону.

Того ж року козацький гарнізон Азова, на допомогу якому підоспіло 4000 запорожців і донців, витримав 14-тижневу облогу турків, їхні сяли, що нараховували згідно з грамотою російського царя 240 тисяч «разных людей... а каторг было больших беломорских 100, да кораблей больших 80, да мелкого морского 90 судов, да с порохом и с ядры двадцать кораблей больших, да стенопробитных сто пушек», виявилися замалими, і турки, переконавшись у неможливості взяти фортецю в умовах недалекої зими, 27 вересня зняли облогу після 24 штурмів і пішли з-під Азова.

Англієць Ріо уточнює, що «напасників прийнято з ненавистю і люттю, обкидувано штучним вогнем, обливано киплячою водою і всім, що мали під руками обложені, які й змусили турків відступити».

В описаних боях під стінами Азову турецька армія втратила «3000 сіпахів, 7000 яничар, 800 інших вояків та багато молдаванів, волохів і татар. Рештки були голодні і майже голі. Багато людей хворіли. Сіпахи залишилися без своїх коней...»

Наступного року, оскільки Земський собор рекомендував цареві не підтримувати обложених в Азові козаків і порадив їм очистити фортецю, щоб не викликати загострення відносин з Туреччиною, ті змушені були підкоритися.

1642. Вислана ранньою весною козацька розвідка на море принесла звістку про те, що турецький султан звелів «город, ставить проти Азова, на мертвом Донце» — везуть ліс «на городовое дело». Заготовлену уже турками деревину на берегах неподалік моря козаки спалили.

1643. На Чорному морі «в Духонском лимане», як повідомляється в російських відписках, зустрілися козаки з 90 турецьких каторг. Билися з ними «два месяца день и ночь без престанно до тех мест, покамест у них, козаков, зелье и свинец был. А как де зелья и свинцу у них не стало, и их турские люди с каторг побили, а оных в полон взяли...»

1644. Запорозькі козаки, повертаючись в жовтні з моря на 30 чайках, об'єдналися з донцями й зайнялися штурмом Азова, «и Озовских де многих людей на том приступе побили и шкоду многую учинили». Потім розповідав російським воєводам отаман Війська Донського Іван Каторжний, певна частина козаків збиралася йти на Яїк (Урал), де вже «поставлен городок».

1645. 20 квітня на Чорне море з Дону пішло 34 струги донців на чолі з полковником Судимою. Усього — дві тисячі чоловік. А на морі до цього загону «пригребло тридцять стругов черкас». Крім того, з Дніпра ще відправилася двадцять чайок. «И быть им под Керчью; а с моря идучи, промышлять под Азовом: и лестницы на море делают, а срок положен — Петров день».

Як довідуємося з російських документів, спеціально між донцями і запорожцями «договор положен однолично нынешним летом над Азовом промышлять, и чтоб поиск учинить, а срок положен на шесть недель».

1646. Стольник і воєвода князь Семен Пожарський повідомляв 16 серпня до Москви: «ездили, государь, для своей добычи водою запорожские черкаси, человек с тридцять, и взяли на взморье Азовских рыбных ловцов, шти человек; да они же взяли на перевозе крфмского татарина от крымского царя крымскому царевичю в столице, и привезли в Черкаской городок». За цього татарина, очевидно, як за цінного язика, донці запорожцям заплатили «деньги из войсковой казны».

У травні в Посольський приказ Московської держави повідомлено, що «ишли из Запорогов черкасы на Дон, человек с 400, а у как татаровя отогнали на стану лошадей; и они ж де и пеши на Дон придут, а назад в Запороги не воротятца».

Українці відгукнулися таким чином на заклик царя «в службу на Дон». При цьому дозволялося в «польских городах» «кликати биричем не по один день, чтоб вольнне люди прибиралися: от отцов дети, от братьев братья, от дядей племяники... у которых пищали есть свои, тем давати по пять рублей з полтиною человеку, а у которых людей пищалей своих не будет, и тем давати по четыре рубля да пищали; да им же всем давать в дорогу по фунту зелья да по два фунта свинцу человеку». Зокрема, з Москви для набору з «украинных мест» на Дон послали тысячу пищалей».

Задокументовано, що влітку на Дон пішло «из Белгорода семьдесят черкас со Стенькою Емельяновым».

Коли всі зібралися, то «кликали в кучу охочих людей... И ходило де охочих старово Войска и, новых 1500 Чіеловек в легких судах, в судне человек по 10 й по 15, а в иных и по 8 человек. А было де легких всех с полтораста гудов».

24 серпня в 37 човнах донці і запорожці ходили до Верхніх Берд, звідки направилися до Криму, зокрема до Казанрогу. Не встигнувши вночі підійти до міста, відійшли в море й стали на якорях, очікуючи вечора. Однак піднявся шторм, і козацькі судна понесло уздовж Гнилого моря (Сиваша. — В.С.) до Бірючої коси. П'ять човнів розбило. Через десять днів лише море вгамувалося. Однак кримчаки вже засікли козацьку флотилію, тому вона змушена була повернутисй на Дон.

У листопаді однак козацькі човни виходили н море «для языков и подлинных турских и крымских вестей».

2400 українських козаків, завербованих французьким послом у Польщі графом де Брежі, були відправлені з Гданська до Дюнкерка морем. Вони взяли активну участь у штурмі цієї твердині, зігравши значну роль в її взятті. Принц Конде згодом напише: «Я їх добре знав, цих дивовижних козаків у Фландрії».

За свідченням М. В. Молчановського, котрий переглянув на початку нинішнього століття документи державного архіву у Стокгольмі, шведському канцлерові було відомо. що донські козаки мали поставити того рок\ для морського походу проти турків 200, а запорожці — 80 чайок, які вже були виготовлені.

Водночас вже з весни в європейських часописах повідомлялося про походи запорожців на турецькі міста. Разом з донцями вони «взяли три именитые места Трабузунду да Адрианопел, да еще одно место, которому имени неведомо». Інша звістка подає, що султан 50 каторг «против тех именованных казаков послал».

1647. Отаман Війська Донського Кирей Степанов розповідав у Посольському приказі, що «за две недели до Великодня ходили атаманы и казаки на море под Крымские улусы, под Темрюк и под Арбаток в 50 стругах с 1500 человек». Взяли під час цього походу 30 язиків.

А за тиждень до Миколиного дня посилали під кримські улуси 70 кінних козаків, котрі привели з собою 60 язиків.

Станом на травень на Дону було готовими для виходу в море 60 човнів.

У походах того року взяли участь, очевидно, й ті «вольные люди», які були «прибранные» Жданом Кондирєвим в «прибавку казачьему войску». Зокрема з Оскола прибули: «Олешка Иванов Мошкин, Мишка Яковлев Черкашенин, Левка Михайлов сын Черкашенин, Ивашко Прокофьев сын Черкашенин, Лукашка Абрамов сын Черкашенин, Васько Селуянов сын Крывоносов, Ивашко Васильев сын Капустки. Макарко Родионов сын Крывоносов...». З Путивля дісталися: «Ондрюшка Черниговец, Куприн Черкасов». Крім того, були й «черкас - без записей: десятник Лазарь Жиляев, Савин о Затолокин, Молофей Затолокин, Антон: ) Лобынцов, Иван Зеленский...». Жалування дано 80 черкасам по 3 карбованці, а 20 — по 4.

З тридцяти п'ят і човнів, у яких запорожці й донці тою літа вийшли в Чорне море, чотири не повернулися, і про них на Дону «и слуху нет».

1648. Шістсот запоржців підійшли до берегів Криму. На Тонких Водах зустріли татар, що поверталися з великим ясиром з України. Відбивши християнський полон, козаки вбили при цьому понад 50 татар, а 5 узяли з собою.

1649. З початком визвольної війни українського народу проти польської шляхти морські походи запорожців по суті припиняються, що відповідало умовам Богдана Хмельницького з кримськими татарами, які прийшли йому на допомогу. В цей час якраз і був вироблений і підписаний договір з Туреччиною про плавання на Чорному морі.

Текст його гласив:

Договір між турецьким цісарем і Військом Запорозьким та народом руським про торгівлю на Чорному морі, яким він має бути.

1. Цісар й. м. турецький дозволяє козацькому війську та його державі плавати по Чорному морю до всіх своїх портів і до портів чужоземних володарів і християнських держав. також по всіх ріках та містах, з якими мають вести торгівлю; товари, що їх захочуть продавати, купувати і міняти: за своєю волею зупинятись у портах, в'їжджати в них, коли захочуть, без жодної затримки, перешкоди і труднощів.

2. Для підтримки нової торгівлі Запорозького Війська та його держави цісар й. м. турецький звільняє їх купців від всяких мит. оплат і податків, а також їхні товари, які вони схочуть, вивозити до його держави, на сто років (якщо не може бути на сто років, то хоч на 50 або принаймні на ЗО), чого всі уряди мають додержуватися: як пройде, дай боже, сто років, мають бути обтяжені не більшими податками, як самі турки.

3. Цісар й. м. дозволяє козацькому війську встановлювати і купувати будинки під склади в містах і портах цісаря й. м. турецького, що знаходяться як над Чорним, так над Білим морем, та їх купцям проживати з усякою вільністю, без будь-яких податків, до ста згаданих років.

4. Резидент Війська Запорозького і землі його буде проживати в Стамбулі у належній пошані і безпеці. Цей резидент має добиватися справедливості скривдженим козацьким купцям. Військо Запорозьке також приймає резидента цісаря й. м. у своєму портовому місті, який має давати паспорти галерам або козацьким кораблям, що захочуть куди-небудь пливти, а за паспорт не повинен брати більше одного червоного золотого. Перед ним старший господар галери або корабля має присягати, що не замишляє зради проти держави цісаря й. м. Резидент цісаря й. м. також повинен дати кожному це право на письмі, кому воно потрібно буде, яке тепер пишеться турецькою мовою, з підписом своєї руки і печаткою.

5. Щоб затримати свавільних людей, які схочуть на море вибігати, Військо Запорозьке з відома цісаря й. м. заснує кілька портових міст нижче порогів, аж до злиття ріки Бугу з Дніпром: звідти і торгівля має іти, і безпека на морі від свавільників має бути зміцнена.

6. Якщо якийсь свавільний з Війська Запорозького вибіг би на море, Військо Запорозьке повинно виконати по відношенню до нього справедливу кару при резиденті й. м.; а з цієї причини козацької торгівлі та його купецтва в державі цісаря й. м. ніхто ніде не буде затримувати ані затруднювати.

7. Якщо на Дону яке свавілля сталося б і звідти вийшли на море для розбою, козацькі галери разом з турецькими мають свавільників ловити та карати і взаємно один одному допомагати, щоб море було чисте і вільне.

8. Якщо козацька галера або корабель загинув при березі цісаря й. м., щоб речі, які на ній залишилися, було збережено і передано спадкоємцям.

9. Якщо козацька галера, боронь боже, порушила б у цьому право цісаря й. м., щоб був покараний старший тієї галери, а вона сама з товарами і робітниками має бути вільною, як і інші галери, що є в товаристві з нею, мають бути вільними, щоб і невинні не страждали, і мир не був нічим порушений.

10. За турецькі борги козацьким купцям має бути таке право, як туркам у всій турецькій державі, та негайно справедливість.

11. Козацьких галер або кораблів цісар й. м. турецький не дозволить обертати ні на послугу, ані їх людей, ані товарів, ані зброї, але обіцяє їм і забезпечує вільний перехід і відхід з усім, коли вони захочуть.

12. Якщо якийсь купець помер би в державі цісаря й. м„ чи на морі, чи на суходолі, все його майно буде належати його спадкоємцям і не може бути ніким затримане, а коли ж що кому переказав, або записав перед смертю, то це не має ніякого значення.

13. Християнських в'язнів у турків, так і турецьких у християн козацьким купцям можна вільно викуповувати. А якщо християнський в'язень в державі цісаря й. м. утік би до козацької галери або корабля, старший над галерою не буде його затаювати або переховувати, але повинен його видати; але за те не зазнає ніякої шкоди або кривди, ані він, ані галера його, ані люди, ані товар його, а якщо також який челядник вільний або невільник утік би з козацької галери, турки повинні видати його козакам.

Того року в першій морський експедиції навколо чукотського півострова разом з Семеном Дежнєвим були українські козаки С. Журливий, Г. Кисіль та інші.

1654. З початком воєнних дій Запорозьке низове військо було включене Богданом Хмельницьким у стратегічні плани російсько-українського командування. Запорожці мали постійно створювати загрозу тилам союзника Речі Посполитої—кримського хана з тим, щоб затримати в Криму орду. За таких умов, за словами українського гетьмана, «тогда б татарове своих городов оберегали, а не к ляхам на помощь шли».

Допомагати запорожцям мали і донські козаки. 10 липня Богдан Хмельницький писав Олексію Михайловичу: «Послали есмя указа на Запорожье, чтоб... промысел над Крымом чинити. И тебя в. г. просим: повели войску ц. в. Донскому и ыным астраханским и казанским войскам, чтоб совокуплясь с войски вашего царского величества запорожским, таков же промысел над Крымом чинили».

Через своїх послів Герасима Іванова і Василя Нікітіна донці передали Богдану Хмельницькому, що вони царський указ виконають охоче, бо із запорозькими козаками їх зв'язують давні узи бойового братства («с Войском Запорожским, с друзьями своими, аки что единородными братьями»). Схвалюючи рішення Переяславської Ради, донці писали, що вони «от сердец своих думами обрадовались от стара и до мала... за что мы вас любя похваляем гораздно», обіцяли на перший сигнал бути готовими «иттить на Крым... морем стругами, а конные — степью».

На початку літа було організовано великий спільний похід проти Кримського ханства. Три тисячі донців і запорожців на чолі з похідними отаманами Павлом Чесночихиним та Семеном Ворчуном вийшли на 43 човнах у Чорне море. Висадившись неподалік Судака, козаки взяли штурмом це місто. Спустошивши його і навколишні села, направилися до Кафи. Її гарнізон не витримав натиску козацьких сил. Зайнявши укреплення, вони зруйнували їх.

Крім того, козаки тоді ж напали на турецький морський транспорт, що наближався до Кафи з Константинополя. Два кораблі, завантажені пшеницею та різними товарами, було захоплено.

1655. З метою зірвати намічений на літо похід кримських татар на Україну, російський уряд на пропозицію Богдана Хмельницького організував козацький похід на море. 15 липня 2030 донців і 700 запорожців на 34 човнах штурмом оволоділи важливим стратегічним пунктом противника Таманню і понад два місяця тримали в страсі весь Крим.

1656. У чорноморському поході брало участь дві тисяч і донців і запорожців. Біля Гьозлева вони відбила 200 українців і росіян і захопили в полон 600 турків та татар.

Під Азовом улітку було 3000 донців і запорожців. Під час штурму фортеці загинуло. 1500 козаків, до турецького полону потрапив донський отаман Павло Федоров.

1657. У серпні на Січ прибуло 300 донців на чолі з отаманом Михайлом Лук'яновим. Вони спільно із запорожцями пішли «под Крымские улусы» за язиками. Але захопити тих не вдалося. Після того отаман Михайло Лук'янов, залишивши лише 20 чоловік, повернувся з іншими на Дон. А запорожці разом зі своїми побратимами, що залишилися, ще тричі вирушали з Січі. Як розповідав корейський полковий осавул Юрій Миневський у Посольському приказі, «были под Очаковым и под Перекопью, и над татарами поиск учинили и под Перекопью посады пожгли и поворотились назад здоровы».

Через деякий час організовується новий спільний похід з Січі. Під час нього запорожці і донці захопили п'ять турецьких кораблів.

Восени загін донських козаків на чолі з уже згадуваним отаманом Михайлом Лук'яновим знову вибрався під кримські улуси за язиками. Зустрівшись з трьома запорожцями, які втекли з татарського полону, і дізнавшись від них про вихід з Криму орди, вони «поехали в Запороги к черкасам проведать, пойдут ли они, черкасы, с ними, донскими казаками, под Крым. И как они де в Запороги приехали, и запорожские черкасы для их приезду тотчас поднялись под Крымские улусы и пошли с ними запорожских черкас конных с полторы тысячи да в судах с четыре тисячи. И шли подле Днепра два дни до Ислам-городка».

Однак план несподіваного нападу на орду, що стояла на Молочних водах, був розладнений зрадою одного запорожця, котрий перейіг до ворога. Враховуючи це, а також те, що на допомогу татарам міг прийти гарнізон турецької фортеці, що мав артилерію, козацьке військо повернулося на Січ, не прийнявши бою.

1659. 4 червня наказний гетьман Іван Безпалий написав листа «панам, товариству и братье нашей милой кошевому гетьману, обозному, судьям, ясаулам, полковником, сотником, атаманом куренным и всей черни Войска е. ц. в. на Запорогах, в сечах, по лугах иї на полях обретаючимся», в якому просив запорожців, аби вони «татар, бусурман, как могучи, по переправам громили, а к нам скоре из Запорожья с нашими посланцы выходили за Днепр... Вторицею вас и по десятикратне просим, к нам выходите из Запорожья».

Одержавши цього листа, кошовий Іван Сірко одразу ж організував похід на татарські володіння. Передусім він напав на Акерман. потім на Ногайські улуси, що кочували поблизу «Самарника». Запорожці визволили всіх полонених і невільників, яких татари тримали в себе, і відпустили їх по домівках. А після цього Сірко направився до Києва для надання допомоги російському гарнізону.

1660. Кошовий отаман Іван Сірко з п'ятьма тисячами запорожців напав на Очаків, щоб забезпечити похід у море через гирло Дніпра, яке турки закидали камінням. Козаки спустошили околиці Очакова, захопили Аслан-городок, однак до моря не змогли пробитися.

1663. Одержавши допомогу від російського царя грішми, порохом, свинцем, ядрами, парусним полотном, якорями й готовими стругами, запорожці вийшли в Чорне море, де три дні і дві ночі билися з турецькою ескадрою. Бій виявився нещасливим для козаків, і вони змушені були відступити, знищивши свої човни.

Після цього царський уряд відправив на Запорожжя спеціальний полк під командуванням Григорія Косагова для підтримки українських козаків. Уже в вересні відбувся спільний похід проти татар за Дністер, у результаті якого було завдано великої шкоди володінням бєлгородських мурз.

Крім того, з метою затримати хана з військом, який збирався на Україну, запорозькі козаки й російський гарнізон вирушили під Перекоп, де розгромили, п'ятитисячне татарсько-турецьке військо.

У грудні відбувся ще один похід Григорія Косагова й Івана Сірка під Перекоп. У результаті великих бойових дій було розбито одну орду перекопського володаря Карач-бея і відбито понад 100 українських і російських невільників.

1665. Запорожці потопили кілька турецьких галер, висланих з Тавані під Січ, взяли в полон 60 турків.

1667. Скориставшись тим, що кримська орда вирушила на допомогу правобережному гетьману Петру Дорошенку, котрий у цей час якраз воював з Польщею, запорожці підійшли до Перекопу. Після взяття місцевої фортеці козаки подалися далі вглиб Криму. Розгромивши улус одного з найбільших кримських феодалів Ширин-Бея, вони взяли місто Арбаток і напали на Кафу. Татари були охоплені таким сильним страхом, засвідчують сучасники, що хан кинув Крим напризволяще: він утік з Бахчисарая до моря, де сів на судно й переправився на азіатський берег Туреччини.

1668. Іван Сірко організував чотири спільних походи городових, запорозьких і донських козаків, а також калмиків проти татар. Особливо успішним був третій, у результаті якого козаки знищили 3 тисячі татар, а 500 узяли в полон.

1670. Улітку запорожці під проводом Івана Сірка повторили спробу «Днепр очистити для проезда на морской путь», обложивши Очаків. Укріпившись поблизу міста, вони кілька разів успішно нападали на нього, захопили полонених, відігнали багато худоби, а потім, підпаливши дерев'яні будівлі, відійшли.

1672. У зв'язку з підготовкою великомасштабного спільного морського походу на Крим запорожці просили царя повернути з тобольського заслання Івана Сірка, який повинен був очолити наступ на орду з трьох боків.

1690. Під час нападу на турецькі укріплення в пониззях Дніпра запорожці захопили казну кримського хана, ясир і два морських судна.

1681. Навесні гетьман Іван Мазепа дав наказ кошовому отаманові Івану Гусаку «чинити промысел проти врагов святого креста», для чого їм було передано наявні в Новобогородицькі фортеці човни; для лагодження човнів Мазепа відправив на Запорожжя чотири вози гнутого заліза і десять діжок смоли.

1692. Запорожці знову атакували Очаків, однак і цього разу їм не вдалося взяти місто

1694. З'єднавшись біля Тонких Вод з донцями, українські козаки переправились через Гниле море (Сиваш) до Чонгар-городка, оволодівши яким, захопили сім гармат і прапор. Донці з трьома гарматами і прапором повернулися до Черкаська, а запорожці залишилися для дальших пошуків на морі.

1695. Готуючись до першого Азовського походу, Петро І, щоб скувати сили Туреччини в пониззях Дніпра, одночасно з висуненням сюди 120-тисячної армії під командуванням боярина Б. П. Шереметєва, запропонував Війську Запорозькому, за словами С. Величка, «створить ворота Днепром в Очаковский лиман и в то же Эвксинское море».

Очолювані Михайлом Самойленком запорожці почали спускатися від Січі чайками по Дніпру. 31 липня вони разом з російськими військами взяли Кизи-Кирмен, потім Тавань. Після цього гарнізони двох інших ординських фортець на Дніпрі—Аслам-Кирмен і Шагин-Кирмен втекли, не чекаючи облоги.

Очаків же і на цей раз запорожцями не вдалося взяти, і вони, захопивши багато худоби навколо фортеці, повернулися з настанням холодів на Січ.

1696. Перед штурмом Азова запорожці взяли на себе зобов'язання блокувати турецький флот у Чорному морі, не допускаючи його на Дон. Для цього виготвлені в Брянську 42 великих судна, завантаживши продовольством для гарнізонів Тавані й Кизикирмена, відправили в пониззя Дніпра. Крім того, «для воинского промислу под Кримом і для оборони завойованих у турків городків» туди ж попливли на запорозьких чайках 2500 російських солдатів.

За розпоряженням Мазепи кошовий Яків Мороз вийшов на море на 20 чайках, зійшовшись та з 5 турецькими галерами, запорожці спробували напасти на них, однак після гарматного вогню з галер змушені були відступити.

Після того козацька флотилія попрямувала до Акерману, де захопила два невеликі турецькі судна. Дізнавшись від полонених про те, що гарнізон Очакова посилений на випадок нападу, а на рейді стоять кілька турецьких галер, старший зрозумів, що повернутися на Січ Дніпром немає можливості. Тому Мороз, залишивши на морі кілька чайок на чолі з козаком Яковом Чалим, з іншими направився до урочища Стрілиці, нижче Очакова. Залишивши тут свої човни, козаки пішки подалися на Січ.

Загону Чалого дещо згодом пощастило заволодіти 17 турецькими суднами, що везли в Очаків хліб та інші припаси.

А в цей час донці разом із запорожцями зав'язали бої з турецькою ескадрою біля гирла Дону. Сміливо атакувавши галери, козаки захопили 300 бомб великого калібру, 86 бочок пороху, 5 тисяч гранат, велику кількість свинцю, вогнепальної і холодної зброї. 17 липня донські й запорозькі козаки ввірвалися в передмістя фортеці й засіли на валу, звідки турки не могли їх вибити. Через два дні турки капітулювали.

Під Азовом були козацькі полки: Чернігівський—Якова Лизогуба, Гадяцький— Михайла Бороховича, Прилуцький — Дмитра Горленка, Лубенський — Л'еонтія Свічки і Компанійський — Кожуховського — всього 15 тисяч чоловік (з «Літопису Самовидця»).

1736. Фельдмаршал фон Мініх повідомив у своєму екстракті, що 11 серпня він зустрів на Дніпрі козаків, котрі повернулися з трофеями з Кінбурна — «завоеванная артилерия... на 10 запорожских дубах и одном неприятельском судне».

1737. Кілька тисяч запорожців під загальним командуванням фельдмаршала графа Леслі ходили в Крим. Вони подали регулярній царській армії відчутну допомогу при взятті Перекопу, Козлова, а також ханської столиці Бахчисарая.

Крім того, в Січі були приготовлені човни, на яких запорозьку піхоту відправили водою для сприяння російській армії з боку Дніпро-Бузького лиману на Чорному морі і навіть на Дунаї, маскуючи її дії. Обов'язок запорожців, очолюваних кошовим Іваном Малашевичем, полягав також у переслідуванні турецького гребного флоту.

Як свідчать документи, запорожці особливо відзначилися при штурмі Очакова — це підкреслюється в усіх тогочасних реляціях російського командування. Зважаючи на ці особливі заслуги, «фельдмаршал храбрые их поступки при Дворе так выхваливал, что им прислание было от Е. В. вместе с милостивою грамотою, один большой и четыре малых штандарта, с государственннм гербом, бунчук, обшитый золотою парчею, серебряная позолоченная булава для кошевого й другие позолоченные, серебряные и каменьями осыпанные знаки, также знатная сумма денег в подарок».

1738. В кампанії цього року планувалося використати кілька тисяч запорожців. Для цього, зокрема, готували спустити з верхів'їв Десни двадцять козацьких човнів з мічманами Замицьким і Смагіним.

Водночас 12 січня з похідної канцелярії генерал-фельдмаршала Мініха було повідомлено: віце-адмірал Сенявін разом з інженер-майором Ретшем обрали місце для Запорозької судноверфі «на острове, именуемом Вышних Хортиц, лежащем ниже порогов в 10 верстах».

Під проводом кошового Івана Біленького запорожці, відігнавши із своїх володінь татар, потім перейшли разом з армією Мініха Буг і до пізньої осені вели бойові дії в межиріччі аж до Дністра.

Після того, як у Січі почало визрівати невдоволення затяжною війною, погіршенням забезпечення, наказний кошовий Пилип Похвалитий і суддя Яків Тукало «со всеми атаманами войска нашего Запорожского Низового» з товариством відкликали корпус І. Білецького з театру бойових дій.

Водночас Адміралтейств-колегія повідомила імператрицю Анну Іоанівну, що на наступний рік передбачено побудувати ще сорок козацьких човнів.

1739. Один загін дніпровської вольниці під командуванням нового кошового Якова Тукала взяв участь у Хотинському поході російської армії, який виявився успішним.

Інший загін запорожців ходив у Крим. Особливо відзначилися козаки, на чолі яких стояв полковник Онисим Білий. За свідченням сучасників, полк Білого провів російські війська через Сиваш під час відливу і допоміг захопити Арабатську фортецю.

Водночас запорожці, як і в попередні роки, пробиралися на дубах до Дунаю, в тил противнику, переслідували турецькі галери, доставляли припаси для армії, тобто продовжували виконувати ту службу, «якая й з виков бувало».

11 вересня контр-адмірал Барш доносив з Хортиці, що посланий з гирла Дніпра «запорожский полковник Естифеев на нескольких дубах при речке Березани взял в плен неприятельське судно — один кончебас с палубою и на нем 4 баса й 12 человек янычар».

1748. У реєстрі кривд, надісланному кримським ханом в листопаді київському генерал-губернаторові М. І. Лєонтьєву, зазначалося: запорожці, приїхавши весною в човнах, відігнали за Перекопом 32 коней і 13 волів.

1772. Загін запорожців під командуванням полковника Мандри здійснив сміливу експедицію по Чорному морю і Дунаю.

У жовтні наступного року П. Румянцев підтримав клопотання кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського про відзначення старшин і козаків Війська Запорозького. Зберігся відтиск іменної медалі «Войска Запорожского полковнику Мандру за отлично храбрые противу неприятеля поступки».

При цьому особливо враховувалися заслуги запорожців у морських битвах під час російсько-турецької війни 1768-1774 років.

Після зруйнування Запорозької Січі в 1775 році Росія продовжувала використовувати запорозьких мореплавців. Саме вони взяли найактивнішу участь у взятті турецьких твердинь у Північному Причорномор'ї — Очакова, Кінбурна, Хаджибея, на острові Березані тощо. А в 1783 році той російський флот, який ввійшов до Ахтіарської бухти біля Херсонесу (нинішній Севастополь), складався з Дніпровської та Азовської флотилії, під. керівництвом наших співвітчизників, у тому числі. 19 липня 1788 року Потьомкін повідомляв, що при здобутті чорноморського узбережжя флот Росії складався «з 200 менших гребних суден, в кожному по 60 запорожців... Цими суднами керують запорожці, котрих тепер є 20 000, на чолі з їх отаманом Сидором Білим».

1789 року флотилія в Севастополі нараховувала 4 великих і велику кількість малих суден, які обслуговувалися колишніми запорожцями.