Битва під Корсунем
15-16 травня 1648 – одна з перших великих перемог повсталих у ході Визвольної війни українського народу

Після перемоги у битві під Жовтими Водами військо Б.Хмельницького рушило проти головних польських військ, які з-під Чигирина почали відступати до Корсуня і тут окопалися. На всьому шляху просування повстанського війська до нього вливалися селяни і міщани. 13 травня військо форсувало р. Тясмин. Хмельницький також послав загони, які знищили човни та пороми на переправах через Дніпро, щоб не допустити об’єднання М.Потоцького і Я.Вишневецького.

Польське військо 12 травня зупинилося табором за Корсунем, під фільварками на лівому березі Росі. Узнавши, що військо Хмельницького уже на підході, знервований Потоцький віддав Корсунь на грабунок жовнірам і водночас наказав копати шанці з трьох боків табору (з четвертого боку його захищав старий вал, який лише трохи поправили). Військо М.Потоцького складалося з 5,5 тис. кінноти і 1.600 чол. піхоти при 30-40 гарматах. Разом з обозними і слугами загальна кількість людей у польському таборі становила понад 20 тис. чол.

Б.Хмельницький послав наперед полк Кривоноса та частину татар із наказом - затримати противника до підходу основних сил козацько-татарського війська. Увечері 14 травня загін Кривоноса діяв за Россю, в тилу Потоцького. Під Стеблевом, за милю на захід від Корсуня, козаки Кривоноса загатили ріку Рось, щоб полегшити доступ до польського табору. На світанку 15 травня у район Корсуня підійшли основні сили козаків і татар, почали переправлятися через Рось і скупчуватися в Корсуні. Військо Б.Хмельницького, яке вийшло у район Корсуня, мало понад 20 тис. козацької піхоти і не менше 20 тис. татарської кінноти; його артилерія мала 26 гармат. Потоцький наказав запалити фільварки. Вогонь швидко перекинувся на місто, й незабаром увесь Корсунь вигорів, за винятком замку та церкви. Увесь день 15 травня пройшов у дрібних сутичках невеликих загонів, розвідці та перестрілці.

Пізно увечері 15 травня в наметі М.Потоцького відбулася військова рада. Серед польського командування не було одностайності. Польний гетьман Мартин Калиновський та інші досвідчені воїни радили зміцнити табір і відбиватися. Проте налякана перебільшеними слухами про чисельність татар більшість, і серед них М.Потоцький, наполягали на відступі. Врешті, враховуючи великі сили козаків і татар, відсутність надії на допомогу, відсутність корму для коней, було вирішено на світанку наступного дня відступити на Богуслав під захистом табору з возів. Б.Хмельницькому стали відомі наміри польського командування. Він вирішив ударити по ворогові на його марші й обрав для цього дуже вдале місце – Горохову Діброву – глибоку балку на лівому березі Росі поблизу с. Виграєва (8-10 верст від Корсуня), яку на шляху до Богуслава поляки ніяк не могли обминути. Вночі туди пішов Кривоніс із піхотою й 10 гарматами: він перекопав дорогу, а з боків зробив шанці, де поставив гармати і розмістив стрільців.

На світанку 16(26) травня польське військо під захистом табору з возів рушило з-під Корсуня по Богуславському шляху. Козаки і татари вільно пропустили ворожий табір, супроводжуючи його із боків і позаду. Рухаючись в умовах повного оточення, М.Потоцький не мав змоги здійснювати контроль маршруту і організовувати розвідувальне та інженерне забезпечення просування свого війська. Кілька разів зчинялася перестрілка. Під прикриттям чагарників козакам вдалося непомітно наблизитися до польського табору, відкрити вогонь і знищити частину запряжних коней, від чого помітно зменшилась кількість возових рядів табору. Опівдні поляки, зазнавши відчутних втрат, увійшли в балку, густо зарослу лісом і чагарником. Долаючи пагорби та яруги під постійним обстрілом козаків і татар, вони наблизилися до пагорбів, між якими проходила широка (близько 3,5 км) і глибока балка. Польське військо, затиснуте ліворуч заболоченою Виграївкою, а праворуч кручами, наткнулося на Перекоп і завали на шляху і змушене було зупинитися. Схил балки був таким урвистим, що під час спроб обійти перешкоду вози переверталися. Табір утратив порядок. Розгорнути до бою артилерію не вдавалося, бо вози застряли в багні. Тіснота і висока динаміка бою не дозволили стати до бою кавалерійським хоругвам тилової частини. Спереду і з боків по поляках вдарили з гармат і самопалів козаки Кривоноса, які засіли в заздалегідь викопаних шанцях. З тилу спантеличеного ворога атакували козаки самого Хмельницького і татари Тугай-бея. За чотири години польське військо було повністю розгромлене. Близько другої-третьої години дня польська армія припинила своє існування. Переважна більшість жовнірів загинула, інших (понад 8,5 тис.) взяли в полон (у тому числі Штоцького і Калиновськогр). Козаки захопили обоз, 41 гармату. Більш як ЗО км переслідувала польських втікачів татарська кіннота. З усього війська від полону й загибелі врятувалося тільки 1,5 тис. чол.
Внаслідок перемог під Жовтими Водами і Корсунем була знищена польська окупаційна армія, створилися умови для широкого розгортання національно-визвольної боротьби українського народу. Незабаром Б.Хмельницький з усім військом, рухаючись понад Россю, підійшов до Білої Церкви, яка була крайнім містом старої козацької території. Відсвяткувавши перемогу і укріпивши місто, він відпустив полки на відпочинок, а сам переїхав до Чигирина.