Економічна політика Богдана Хмельницького - Постать гетьмана Б. Хмельницького - Нац.- визвольна війна 1648-1654 рр. - Каталог статей

РОЗДІЛ VI
Концепція економічної візії Богдана Хмельницького

§ 1. Молдавія і Україна як транзитні території

Молдавія і Україна були транзитними територіями для торгівлі між Західною Європою і Сходом. До середини XVII ст. мав своє значення торговельний шлях Львів—Кам’янець—Хотин—Дорогой—Ясси—Васлуй—Берлад—Текуч—Галац—Константинополь і далі. Цим шляхом йшли каравани купців із Західної Європи, Львова, західноукраїнських міст до Туреччини та до інших країн Сходу.

Через Молдавію і Україну до Польщі ввозилися з Туреччини східні товари — «шовки, муслін, китайські тканини, тафта, камлот, коври, індіго, сап’ян, перлини, бірюза, вино, рис, ізюм, оливкове масло. Із України львівськими купцями до Туреччини цим же шляхом йшли західноєвропейські сукна, зброя, свинець, ножі, шапочні і кушнірні вироби» 323.

У XV ст. транзитна торгівля в Молдавії досягає свого кульмінаційного моменту. Великі географічні відкриття, утворення Османської імперії, визвольні змагання XVII ст. за існування незалежної держави України від Польщі поступово змінювали світові торговельні шляхи. Транзитна торгівля через Молдавію наближається все більше до торговельного обміну між Львовом, західноукраїнськими містами і Туреччиною; адже ініціювали ці зв’язки львівські купці, щоб отримувати східні товари. Торгівля Польщі, Московської держави з Туреччиною через транзитні території України та Молдавії здійснювалася купецтвом Львова (переважно вірменського походження), яке підтримувало широкі зв’язки з Константинополем — найбільшим східним центром торгівлі.

Якщо порівнювати транзитну торгівлю XV ст. з першою половиною XVII ст., то контингент східних товарів той самий, але головна роль належить у торгівлі не Ганзейському союзу або італійським купцям, а купцям західноукраїнських міст, польським, грецьким і частково молдавським купцям.

Про транзитну торгівлю України та Молдавії у першій половині XVII ст. свідчить велика кількість документів: протоколи судових справ, які занесено до книг Львівської Міської ради, Войтовського, Вірменського і Міського судів. Деякі з цих протоколів мають цінні повідомлення про контингент товарів, які провозилися через Україну і Молдавію як до Константинополя, так і до західноукраїнських міст.

Львівський купець Габріел Аведикович у першій половині XVII ст. вів постійну торгівлю в Молдавії і Туреччині 324. Стецько Миколаєвич торгував у Львові східними товарами, які йшли транзитом через Молдавію і Україну з Константинополя 325. Торговий агент Тарас Голубович за дорученням львівського купця Стефана Давидовича закуповував товари у Туреччині 326.

Таким чином, західноукраїнські купці мали тісні зв’язки з Константинополем, який був основним постачальником східних товарів. Львівські купці водночас закуповували як східні товари, так і молдавські, доставляючи їх через транзитні молдавські та українські території. Транзитною торгівлею купці зі Львова і західноукраїнських міст у зв’язку з віддаленістю Туреччини займалися гуртом, тобто відправляли цілі каравани з товарами 327; почасти збиралося близько 200 возів 328. У більшості каравани прямували зі Львова, до них приєднувалися купці з Кам’янця, Замостя 329, і вони обирали ватажка — «караванбаша» 330. Через територію України і Молдавії йшли великі каравани львівських купців до Туреччини у 1631, 1635, 1649, 1651, 1652, 1653, 1654, 1656 рр. 331

У транзитній торгівлі значне місце займає грецьке вино таких сортів: мальвазія, мускат, лимонія. В більшості вино надходило з Кандії (о. Крит) до Константинополя, звідти направлялось до Кілії, де розвантажувалося і на возах у бочках відправлялося через Молдавію і Україну в Польщу 332. У першій половині XVII ст. найбільшими оптовими виноторговцями кандійського вина були Ласкар Прагіота з Константинополя, який привозив до Львова по кілька десятків бочок вина. У 1605 р. він уклав контракт з купцем Гондолою зі Львова і зобов’язався доставити через Молдавію і Україну велику кількість мальвазії 333.

Другим великим оптовиком-виноторговцем, що поставляв східне вино до Львова, був константинопольський грек Козьма Галуага. Наприклад, у 1605 р. цей виноторговець через Хотин доставив транспорт мальвазії для Пантелеймона Максимуса — львівського купця 334.

З фактичного документального матеріалу можна зробити висновок, що у транзитній торгівлі вином брали участь купці західноукраїнських міст, грецькі, турецькі. Молдавські купці, перевозячи через молдавські і українські території вино, не раз перепродували цей товар львівським купцям. Серед молдавських виноторговців грецькими винами в кінці XVI — середині XVII ст. був відомий молдавський купець Янаки, який відправляв до Львова по кілька бочок мальвазії і мускату. У 1617 р. львівський купець Андрій Торошович отримав у молдавського митника за продане сукно 7 куфф лимонії 335. Торгівля грецькими винами приносила великі прибутки купцям транзитних територій як Молдавії, так і України.

Венеціанський дипломат у Константинополі Сагредо повідомляв дожу Венеції: «Щорічно із Кандії до Константинополя іде до 1000, 1200 куфф вина. З них найбільша частина (2/3) поступає у Кілію, де їx розвантажують і на возах відправляють через Молдавію і Україну в Польщу». Посередником у цій торгівлі був молдавський господар, на користь якого йшов податок 4 цехіни за куффу, що становила 3 000 цехінів на рік. Підлеглі господаря заробляли ще за розвантаження і перевезення, тому ця сума складала близько 7 000 цехінів на рік 336.

З Туреччини транзитними територіями через Молдавію, Україну у Львів, згідно документів, йшли такі товари: коври, тканини, пояси, попони для коней, цитрусові, шовк, шафран, перець та інші «східні товари».

«Східні товари» вищезгаданого асортименту через території Молдавії і України протягом багатьох років возив транзитом львівський купець Фурек Івашкович, Зокрема, на початку XVII ст. через Молдавію пройшов його караван, що віз із Константинополя килими, шовки, шафран на суму 12185 дукатів 337. У 1603 р. брат Фурека Захаріаш Івашкович закупив у Константинополі для купця Бартошовича 124 коври, 50 коврів азіатських, сап’ян, шовки та інші східні тканини, частина яких була у Сучаві ним реалізована 338. Члени Львівського ставропігійського братства брали участь у торгівлі східними виробами, які йшли транзитом через Молдавію і Україну. Вони закуповували, а потім перепродували турецькі коври, тканини, тюрбани, східний посуд 339. Румунський історик Е. Гурмузакі подає цікавий документ від лютого 1659 р., який стосується економічної сторони діяльності цього братства. Документ написаний польською мовою колишнім молдавським воєводою Мойсеєм Могилою, який передав речі на переховування ставропігійській церкві у Львові (адже вона виконувала роль торгового дому) 340.

З утвердженого польським сеймом 1633 р. реєстру товарів, що привозилися через Молдавію та Україну до Львова з Туреччини, ми дізнаємося про асортимент: коври, тканини — шовк, парча, подвійна бумазея, камлот, оксамит, бавовняні тканини (турецькі і перські), кіпрійський шафран, сап’ян заморський, хутро, пояси, турецьке волочене золото, верблюжа шкіра, чалми, тюрбани, турецькі плащі, ковдри, попони для коней, бавовна, фіміам, ладан, фарби, східна зброя, турецькі коні 341. Йдеться про товари розкоші, які купував двір польського короля та польська шляхта, а ті товари, які залишалися, вивозили до сусідніх країн. Таку торговельну операцію здійснив молдавський господар Стефан Георгіца, що, вступаючи на престіл, потребував товари розкоші для проведення церемоніалу (документ від 9 грудня 1653 р., написаний польською мовою). Лист воєводи Георгіци до радника Львова наголошує: «Беручи до уваги традиції, що мої попередники давали право львівським купцям торгувати без жодного мита, а тепер, коли я став воєводою, посилаю пана Кондру, свого митника, у м. Львів, щоб закупив матеріали на свято, і прошу радника, щоб йому допомогли і ніякого мита не брали». Достовірно, що під матеріалами йдеться про товари розкоші, оскільки саме вони підлягали найвищому митному збору 342.

Про торгівлю молдавських купців східними товарами у першій половині XVII ст. говорять такі факти: ясський купець Аксант у 1625 р. продав Лазару зі Львова «сірі пояси, десяток по 4,5 золотих, яких було всього 500 і які були «турецької роботи» 343.

Молдавські купці торгували «східними товарами», які імпортували із Константинополя, а потім перепродовували на ринках західноукраїнських територій: Про це свідчить постанова львівської тарифної комісії про продажні ціни у Львові на привезені з Молдавії так звані «волоські товари» від 25 червня 1633 р. У списку є такі товари: фіги, тканина мухаер — халеджук, червоний турецький сап’ян, турецький шафран, турецькі горіхи 344. Із західноукраїнських міст, переважно зі Львова, транзитом через Молдавію і Туреччину йшли різні товари: сукна, хутро, ремісничі вироби. Зокрема, у 1612 р. через Молдавію проїхав караван львівських купців, що везли як реекспорт до Константинополя для продажу сукно, ножі, соболі і заячі хутра 345.

Україна була транзитною територією, як свідчить «Універсал Остафію Стаматаєнку на збирання податків з іноземних купців» (від 28 квітня 1654 р.) Б. Хмельницького. У середині XVII ст. налагоджувалися економічні зв’язки Молдавії з Москвою, тому Україна стала транзитною територією, до речі, як і Молдавія була транзитною територією для купців зі Львова та України, Польщі, Литви, котрі торгували безпосередньо з Туреччиною 346.

У документі Б. Хмельницького згадується російське хутро, яке купувалося в Московській державі і провозилося купцями (чи то львівськими, грецькими, молдавськими) через транзитну територію України до Молдавії. Наприклад, з грамоти від 31 грудня 1651 р. молдавського господаря Васіле Лупула царю Олексію Михайловичу відомо, що перший просить дозволити своєму послу Филиппу Юр’єву закупити в Московії необхідні товари, «абы имал на человек Филипп наших потребах исправити в царствующем ти державе, и да шмат отвръстии пут к нам не задержав» 347.

У 1658 р. до Москви за дорученням молдавського господаря Георгія Стефана приїжджає грек Дмитро Николаєв для закупівель 348. Молдавська зброя доставлялася у російські міста за посередництвом українських купців. Наприклад, у 1653 р. ніжинські купці привезли у Яблунів 25 волоських попон 349.

Головним предметом львівського реекспорту у Константинополь були цінні хутра, які високо цінувалися на його ринку. Львівські купці купували цей цінний товар у московських торгових людей, які привозили його у великій кількості до Речі Посполитої 350.

Отже, Україна стала транзитною територією в економічних зв’язках Молдавії з Московщиною.

У середині XVII ст. Молдавія почала у великих масштабах торгівлю таким промисловим товаром, як сіль. У 1652 р. з Ясс на Україну привезено 400 возів солі 351, із Молдавії у 1652 р. до Умані доставлено 150 возів солі 352.

З відписки на ім’я царя від 11 березня 1666 р. відомо, що боярин Петро Шереметьєв запитував про те, чи пропускати на Україну торгових людей з-за кордону з товарами. Зокрема, в документі говориться: «... в прошлых годах и ныне ездят беспристанно всякие чинов торговые люди c товары и c солью в Киев и в иные твои великого государя малороссийские города» 353. Йдеться про вивіз солі в регіони Чорного моря, зокрема з Молдавії.

У підсумку підкреслимо, що завдяки транзитним територіям України і Молдавії у середині XVII ст. пожвавилася транзитна торгівля. Але молдавські купці вже не були, як це спостерігалося у XV—XVI ст., посередниками у транзитному товарообігу. У середині XVII ст., переважно українські купці, зокрема львівські, стали посередниками у транзитній торгівлі між Московською державою і Молдавією, між Польщею, Молдавією і Туреччиною. Головне місце у половині XVII ст. у товарообміні між Львовом й іншими західноукраїнськими містами з Молдавією займають сільськогосподарські продукти (харчування) і молдавський скот. Місце імпортних товарів захоплюють місцеві. Львів і західноукраїнські міста продають Молдавії промислову (ремісничу) продукцію свого виробництва.

Це було закономірним явищем, оскільки Молдавія стала в цей час значним виробником сільськогосподарської продукції і, за посередництвом Львова, вона вводила її до торгівлі з Західною Європою, котра потребувала тепер саме продукти харчування, оскільки європейський споживач заморські товари дешевше і легше міг придбати іншими шляхами. Отже, транзитна торгівля в Молдавії відійшла на другий план. В Україні ж на першому плані в середині XVII ст. була саме транзитна торгівля, ініціаторами якої стали львівські купці і купці західноукраїнських міст.

§ 2. Богдан Хмельницький і східна торгівля

Великий Гетьман від першого року свого гетьманування цікавився великими центрами східної торгівлі — Львовом і Кам’янцем-Подільським, розташованими на українських етнічних землях. Уже 12 грудня 1648 р. він просив, «щоб заспокоюючий універсал, по прочитанні у Львові, відіслати до Кам’янця-Подільського» 354.

У червні 1652 р. Богдан Хмельницький мав почати облогу Кам’янця-Подільського. Він звернувся до місцевої влади та міщан міста з пропозицією здатися на прийнятних для них умовах 355. Восени 1655 р., коли козацьке військо мусило обложити Львів, Хмельницький виявив велике розуміння й терпимість і вів тривалі переговори з членами магістрату Львова, щоб не допустити зруйнування цього важливого міста. Коли місто у 1655 р. знаходилося в облозі, він послав львів’янам з 3 по 22 жовтня аж чотирнадцять листів 356. За кілька місяців перед своєю смертю 9 березня 1657 р. Богдан Хмельницький передав свого листа «милостивим панам, радникам львівського магістрату», яким дає як ласкавим «приятелям» запевнення про прихильне ставлення до них Війська Запорозького 357. Того ж дня він ще видав свій універсал Війську Запорозькому, «аби ся з людьми міста Львова як з власними нашими обходили, до вшелякого гандлю і купецтва не чинили перешкоди» 358. Про те, що Б. Хмельницький постійно звертався до питань розвитку торгівлі з Дунайськими князівствами — Молдавією, Валахією, Трансільванією — і сприяв упорядкуванню сплати митних податків з товарів іноземних купців, свідчить не тільки українсько-турецький договір, а й інші документи. Зокрема «Універсал Остафію Стаматаєнку на збирання податків з іноземних купців» від 28 квітня (8 травня) 1654 р. встановлював єдині митні тарифи для товарів, які привозилися купцями з Османської імперії (зокрема її васала — Молдавії). Зібрані податки вносилися до Військового скарбу, тобто до казни Війська Запорозького 359. Універсал перелічує як товари, котрі торгові люди із Молдавії закуповували в Україні, так і які перевозили через територію України транзитом, чи то до Московської держави, чи то до Туреччини. Насамперед у документі згадується російське хутро, на яке були такі податки: «Од сорока соболей золотих шист, от сорока пупков соболих золотих два, од сорока куниц золотих два, од бунта лисиц — золотих два, од інших товаров московских од ста таляров битих — золотих по пят» 360. Далі в універсалі згадуються товари, які львівські купці привозили в Україну чи везли транзитом до Росії або через її територію, — це східні товари: шовки, коври, пояси. Якщо купці придбали в Україні дорогоцінне каміння (перла) чи благородні метали (золото, срібло), — встановлювався податок: «від ста талярів — по золотих п’ять» 361. Місцеві влади, як українські, так і молдавські, були зацікавлені у пожвавленні в середині XVII ст. товарообміну, оскільки ця торгівля приносила обом сторонам великі прибутки. Але партнери не обмежувалися грошовими прибутками і митними податками. Є ще дві важливі обставини. Перша — це те, що західноукраїнські землі — торговельно-ремісничі центри — були ринком збуту молдавської сільськогосподарської продукції. Друга обставина, що ці ж центри перетворилися у головного постачальника ремісничих виробів для самої Молдавії. Зміцненню торговельно-економічних зв’язків з Молдавією сприяла також політика молдавського господаря, приятеля греків, Васіле Лупула, — «мирно правити в країні і займатися торгівлею та стягуванням мита» 362.

В універсалі від 12 травня 1657 р. 363 Богдан Хмельницький надає грецьким купцям торговельний привілей, який сприяв розвитку транзитної торгівлі через Молдавське князівство і Валахію до Туреччини. Український гетьман закликав грецьких купців самим вирішувати свої купецькі справи: «...ми, приохочуючи греков купцов або в сторону нашу з розними товарами приєжджаючи, вигодою людям били, міти хочем і суворо росказуєм, ажеби жаден по містах і містечках українних гандле отправуючих альбо перемешкиваючих, до права полковницкого, козацкаго и мескаго потягать не важился: з полковников засе, асавулом, атаманом, войтом, бурмистром аби жаден о них судить и декретами окривать не сміл срокго навпоминаєм; але аби, яко звичай єсть в чужих краях, сами межи собою в справах купецких вшелякиє справи розсужали і челядь викрочную судили і подлуг заслуг карали...» 364 Богдан Хмельницький міг спеціальними універсалами дозволити купцям-чужоземцям безмитну торгівлю у своїй державі. Один з таких універсалів від 16 червня 1657 p. був виданий купцям-грекам Павлу і Степану Юрієвичам на безмитну торгівлю. З огляду на особливе значення документа, цитуємо його майже в цілому: «Ознаймуєм сим писанєм нашим кождому, кому только о том відати належит, а меновите паном полковником, асаулом, сотникам, атаманом і всему товариству Войска єго царскаго величества Запорожского, также атаманом городовим, войтом, бурмистром, залогом, арендарем і на якой колвек услузі нашой будучим людем, іж позволилиємо Павлови і Стефанови Юрьєвичем кгречином, яко людем купецким, аби гандле по містах і містечках українских і всюди з отбиром старих і набирем свіжих товаров, безмитне волно єм было отправовать. Пилно теди по старшине и черни Войска нашого Запорожского міти хочем і сорове напоминаєм, аби оних так по дорогах, гостинцах безпечне пропущали яко на місцу зостаючим і гандле одправуючим найменшоє перешкоди не чинили, подачок неслушних не вимагали, а поготовю шарпанини і неслушного здірства ділать не важилися, але аби оддавши екзакторови нашому належачую повинность до жадного, розних екзакцій плаченя примушали не бити. Которим хотячим єхать в Польщу, Литву, на Білую Русь або до Волох и где-колвек, аби также доброволного проїзду, би і за границу, не боронено, по залогах наших, где-колвек знайдуючихся, жадаєм і срокго под каранєм войсковим росказуєм іначей не чинячи» 365.

Отже, в універсалі Богдана Хмельницького йшлося, що всі представники влади гетьманської держави повинні були знати: грецькі купці Павло і Степан Юрієвичі мають право вільно вести безмитну торгівлю в усіх містах і містечках України, а також їхати «в Польщу, Литву, на Білую Русь або до «Волох и где-колбек», тобто їм гарантувався вільний виїзд до згаданих держав, зокрема до Молдавії. Щоб заохочувати в Україну якомога більше грецьких і молдавських купців, грекам було дано право самостійно вирішувати різні суперечливі питання і вершити правосуддя 366. Всі структури гетьманської держави повинні були їх пропускати без жодних труднощів на всіх дорогах і не перешкоджати їм у веденні торгівлі, не вимагаючи від них ніяких подачок. За невиконання універсал загрожував військовою карою. Документ цікавий тим, що тут ми маємо всі структури держави, котрі були відповідальні за виконання універсалу гетьмана. Як підкреслюється, цей універсал всебічно допомагав розвитку грецької торгівлі в Україні.

§ 3. Чорноморська Конвенція

Розуміючи вагу безпосередньої морської торгівлі з Туреччиною, Богдан Хмельницький уклав з султаном відповідний договір. Османська імперія у середині XVII ст. мала домінуючу позицію як у Чорному, так і на Середземному морях. Цей факт особливо важливий, бо цісар турецький вирішив ділитися своєю владою над морями з флотом Війська Запорозького і запропонував Хмельницькому бути співпартнером в охороні морів і торгівлі на них 367.

У той час тільки дві держави, Османська імперія та Україна, мали потрібні передумови — свій власний флот і свої порти на Чорному морі. Тому в липні 1648 р. між ними була укладена морська Конвенція 368.

Текст договору ввійшов пізніше до збірника російських документів, зібраних першим імперським архівістом молдавсько-українського роду Миколою Бантиш-Каменським. Документ був виданий у Москві 1822 р. в офіційному російському збірнику «Собрание государственных грамот и договоров, хранящихся в Государственной коллегии иностранных дел» (ч. III. — Ч. 134. — С. 441—447). Документ написаний польською мовою. У 1939 р. академік Іван Крип’якевич надрукував свій український переклад (з коментарем) 369. З огляду на заколот, який вибухнув у Туреччині у серпні 1648 р., а конвенцію уклали в липні цього ж року, вона не була втілена в життя 370. Але вона має велике значення, оскільки дає візію про плани Б. Хмельницького. З огляду на те, що вчені, особливо історики, виявляють до цього документа велику зацікавленість, насамперед до його торговельно-економічної сторони, подаю текст морської конвенції в українському перекладі академіка Омеляна Пріцака 371.

Договір

між Цісарем Турецьким і Військом Запорозьким з народом Руським (-українським) відносно торгівлі на Чорному морі

Цісар, Його милість Турецький, дав свободу Козацькому Війську і його землі плавати по Чорному морю до всіх своїх портів, міст і островів: також по морі Білім (Середземнім) до всіх своїх держав і їх портів, а теж до чужих панів і держав християнських, також по всіх ріках і містах, з якими вони захотіли б торгувати, продавати, купувати і міняти, після своєї волі задержуватися у порті або від’їжджати, коли захочуть, без ніякого задержання, спротиву і затруднень.

З метою допомоги для нових торгів Війська Запорозького і його землі Цісар Його Милість Турецький звільняє їх купців від усяких мит і податків, а також їх товари, які б вони або до його держав привозили, і то до ста років (якщо не можна було б до ста, то хоч до п’ятидесяти, але принаймні до тридцяти); цього всі уряди будуть дотримуватися; а по закінченні — дай Боже — сто років не будуть обтяжені більшими податками, ніж самі турки.

Цісар Його Милість дозволяє Війську Козацькому будувати складові доми по містах і портах Цісаря Його Милості Турецького, як на Чорнім, там і Білім (Середземнім) морю, там вести торгівлю і жити із всією свободою без жодних податків до згаданих ста років

Резидент Війська Запорозького і його землі має жити у Стамбулі у слушній пошані, зі всією безпекою. Названий резидент має вимагати всю справедливість покривдженим козацьким купцям; також Військо Запорозьке повинно прийняти у своїм портовім місті резидента Цісаря Його Милості: він даватиме паспорти галерам або козацьким коряблям, хоч би куди вони захотіли плавати. А від паспорта не має більше брати, ніж один червоний золотий (гульден), комендант галери або корабля повинен перед ним присягнути, що він не вчинить ніякої зради проти держав Цісаря Його Милості. Той же резидент Цісаря Його Милості цей закон, що тепер пишеться турецькою мовою, повинен дати кожному потребуючому на письмі з власноручним підписом та печаткою.

Щоб стримувати свавільних людей, аби не випадали на море, Військо Запорозьке зі згодою Цісаря Його Милості має побудувати кілька портових міст понижче порогів аж до гирла ріки Бугу у Дніпро. Звідти має йти торгівля, і безпека на морі від свавільників має бути гарантована.

Якщо хтось свавільний із Війська Запорозького випав на море, Військо Запорозьке повинне над ним вчинити слушний суд у присутності резидента Цісаря Його Милості. Але з того приводу ніхто в державі Цісаря Його Милості не повинен утрудняти або задержувати торгівлю козацьку й купецтво їх.

Якщо б вибухнула з Дону якась сваволя і звідти вони б вийшли на море для грабунку, спільно з турецькими галерами козацькі повинні ловити, карати свавільників і взаємно собі помагати, так щоб море було чисте і вільне

Якщо б козацька галера у чомусь порушила закон Цісаря Його Милості (Боже охорони!), старший тої галери повинен бути покараний, але вона з товарами та робітниками має бути вільною, так як мають бути вільними інші галери і кораблі, що були з нею разом, щоб невинні не терпіли і щоб мир нічим не був порушений.

Якщо б галера або корабель козацький розбився при березі Цісаря Його Милості, всі речі, які можна заховати, мають бути заховані й віддані спадкоємцям.

Щодо купецьких боргів, то закон козацьким купцям має бути таким же, як і туркам у всій турецькій державі, а також негайна справедливість.

Цісар Його Милість не дозволить забирати до жодних потреб ні до жодної послуги ані галер або кораблів козацьких, ані людей, ані товарів, ані зброї. Він їм обіцяє і гарантує, коли захочуть, вільний вхід і вихід зі всім.

Якщо б якийсь купець помер у державі Цісаря Його Милості чи то на морі, чи на суші, його добра будуть належати його спадкоємцям і не можуть бути ніким задержані, навіть коли б він щось комусь усно або письмово записав при смерті. Це все не матиме ніякої ваги.

Козацькі купці можуть явно викуповувати християнських невільників у турків, а також турецьких у християн. Якщо б християнський невільник держави Цісаря Його Милості втік до галери або корабля козацького, старший над галерою не повинен його таїти або переховувати, але повинен його видати. За те не потерпить ніякої шкоди або кривди ані він, ані його галера, люди, ані його товар. Якщо теж якийсь вільний челядник або невільник утік з козацької галери, його повинні турки видати козакам.

Таким чином, конвенція має 13 пунктів, які й проаналізуємо. Цей торговельний договір в історичній літературі повністю не вивчений. Насамперед, текст договору датується вченими порізному. Академік Омелян Пріцак довів 372, що цей турецькоукраїнський договір треба датувати липнем 1648 р., невдовзі після перших великих перемог Богдана Хмельницького.

На середину XVII ст. Османська імперія переживала глибоку кризу. У Стамбулі розгорілася боротьба за владу між окремими двірцевими угрупованнями. В результаті двірцевого перевороту, у якому активну участь взяли яничари, султана Ібрагіма І (1640—1648) скинули з престолу і вбили. 8 серпня на престол посадили його семирічного сина Мехмеда IV (1648— 1687) 373.

Внутрішня розруха охопила Анатолію, Сірію, Ірак та інші частини імперії. Становище ускладнювалося тим, що з 1645 р. Туреччина вела війну з Венецією, у якій зазнавала поразку. Венеція блокувала острови архіпелагу (в Егейському морі), а в 1648 р. —Дарданелли, внаслідок чого торговельні зв’язки Стамбула з Єгиптом та іншими провінціями значно скоротилися. У столиці часто-густо відчувався брак сільськогосподарських продуктів, оскільки Стамбул недостатньо постачався продуктами зі сторони Чорноморського регіону, який був головним експортером продовольчих товарів 374. У результаті скорочення торгівлі різко знизилися державні прибутки. Столицю охопила хвиля заворушень. Зовнішньополітичне становище Османської імперії погіршилося. Венеціанська республіка розгорнула активну дипломатичну діяльність для створення антиосманської коаліції. З таким проханням вона звернулася до Папи римського, Іспанії, німецьких держав і Польщі 375.

Венеція намагалася налагодити контакти з Богданом Хмельницьким, щоб залучити Україну до морської війни проти Туреччини. У зв’язку з цим венеціанський посол у Римі Сагредо у 1650 р. відправив в Україну Альберто Віміна. Під час зустрічі з Богданом Хмельницьким він повідомив, що венеціанський флот блокує пролив Дарданелли, і запропонував Богдану Хмельницькому послати в майбутньому морську експедицію запорожців до Босфору, щоб разом з венеціанським флотом піти на Стамбул 376. У такій ситуації османський уряд був зацікавлений у дружніх стосунках з Україною, насамперед щоб запобігти створенню антиосманської коаліції.

Турки також намагалися зупинити морський розбій на Чорному морі і розширити торгівлю у цьому регіоні. Цим і пояснюється такий великий приплив турецьких товарів через молдавських (васальних Туреччини) купців в Україну. Адже після підкорення причорноморських країн Чорне море перетворилося у «Турецьке озеро», що змусило економіку цього регіону підкоритися Османській імперії. Зокрема, Молдавія постачала столицю Османської імперії сільськогосподарськими продуктами, сировиною, невільниками 377. Уже з кінця XVI ст. ніхто не ставив під сумнів права українських козаків плавати по Чорному морю. Коли у 1648 р. Богдан Хмельницький повстав проти Польщі й мав перші воєнні успіхи, турецький уряд поспішав ще влітку 1648 р. офіційно запросити українську сторону стати співгарантом безпеки на Чорному морі. Ця справа була одною з центральних у стратегії імперії. Власне відтоді збереглася морська конвенція між турецьким урядом та Військом Запорозьким 378. Цей торговельний договір за своїм змістом нагадує так звані «капітуляції», за якими турецький султан надавав ряд торговельних привілеїв деяким провідним європейським державам.

У перших чотирьох статтях договору йдеться про права і привілеї, які надаються українським купцям у торгівлі з Османською імперією 379. Турецький султан дозволив запорозьким кораблям і купцям вільно плавати по Чорному морю, заходити в усі порти і міста Турецької держави, а також проходити у Середземне море і вільно вести торгівлю як з Туреччиною, так і Молдавією та іншими християнськими країнами. Договір дозволяв українській стороні вести безмитну торгівлю на Чорному морі, а також у всіх портах, містах і островах Середземного (Білого) моря. Купці користувалися правом в усіх містах і портах Чорного і Середземного морів мати торговельні склади і так зване «fondaco», яке (а також спеціальні доми для проживання) не підлягало оподаткуванню.

Для захисту прав та інтересів Війська Запорозького і купців у Константинополі мала бути створена резиденція його представника-намісника з усіма почестями і гарантіями безпеки. З другого боку, і Військо Запорозьке мусило мати султанського намісника у своєму портовому місті 380. В його обов’язки входило також видавати українським купцям та капітанам кораблів турецькомовні паспорти для вільного плавання на галерах і кораблях: «А від паспорта не має більше брати, ніж один червоний золотий (гульден)». Наступні чотири статті, розглядають питання безпеки торгівлі і плавання у Чорному морі та покарання свавільників 381.

Для стримання «свавільних людей від нападу на морі» і безпеки торгівлі з дозволу султана ВійськоЗапорозьке повинно побудувати кілька портових міст нижче порогів аж до гирла ріки Бугу у Дніпро.

Якщо хтось із запорозьких козаків здійснить свавільний напад на морі, то «Військо Запорозьке повинне над ним вчинити слушний суд» 382. Цікаво, що султан забороняв туркам використовувати у своїх цілях козацькі галери, кораблі та їхніх людей, а також товари і зброю, бо Туреччина хотіла, щоб Чорне море «було чисте і вільне».

Останні статті договору стосуються правил виплати боргів, спадкоємних прав купців, викупівлі,невільників — християн та мусульман, утікачів-невільників 383. Наприклад, у випадку смерті купця у володіннях султана все його майно переходить до спадкоємців, згідно залишеної їм спадщини; на козацьких купців поширюються ті самі закони, які діють щодо турків у всій державі 384.

Ця торговельна угода між турецьким урядом та Військом Запорозьким створювала умови найбільшого сприяння для розвитку торгівлі не тільки між Україною і Туреччиною, а й в цілому Чорноморському регіоні. На жаль, їй не судилося стати життєздатною.

Таким чином, документи доводять, що плани українського гетьмана Богдана Хмельницького були спрямовані на зміцнення торговельно-економічних зв’язків не тільки з Молдавією, васалом Туреччини, а також з країнами Західної Європи і Східного світу.