НА ПОЧАТКУ 1655
Гетманове коронные по уступленню на зиму короля шведского послали в Крим и перееднали хана з ордою, жебы оным на помощ выйшли зносити Україну, а звлаща зимою, що орда з охотою учинила, и вытягла потуга великая. Также всі войска коронные, скупившися, просто рушили на Україну от Камянця Подолского. О чом Хмелницкій увідомившись, полки козацкіе скупил и постановил по городах от Уманя, а сам з інними полками и войсками его царского величества, над которими старшій был боярин Василій Борисович Шереметев, з немалым войском стал у Ставищах, аже почул, же жолнірове з ордою зближаются, рушил з Ставищ ку Уманю и там за Пятигорами на Дрижиполю в полях споткалися з ордою и тими войсками коронними, и стала война великая. Войско козацкое вкупу не зійшлося, и орда не допустила скупитися, осадивши гетмана Хмелницкого в полях.
И так наступовало жолнірство на Хмелницкого, же трупом жолнірским козаки отаборились, бо не тилко вдень, але и уночи билися рукопаш. Аже в табор козацкій и московскій дракгунія уломилася была, которых не так стрілбою, як оглоблями з саней били и многих побили, з которых мало хто увойшол. Що видячи Хмелницкій, же так великая налога през дней три, казал табору рушати и просто на обоз коронній ити, роспорадивши гарматы и піхоту. Що видячи жолнірове, мусіли уступовати назад, такъже и орда, бо много и татар пропало, за которими гетман Хмелницкій з войсками ишол втропи и, їх прогнавши, в Умані стал. А войска коронные уступили за Бог, а инные в Полщу повернули, и усі войска коронные коло Подгоря держалися, бо зараз навесну того ж року его царское величество з великими потугами з Вязми выйшовши, и просто ку Вилню войною ишол и усю Литву звоевал, и Вилню взял, и усі городы, опроч Слуцка и Быхова. Там же и козаки были при его царском величеству, зостаючіе з Золотаренком, и барзо здобыч великую узяли. А гетман Хмелницкій з войсками своїми и его царского величества силами под Лвов ходил, и облегши Лвов, розные городы побрал, и Люблин узял и опустошил тоей землі немало, бо не могли силы жолнірскіе опертися, же и короля не міли у землі, а інные войска шведові поподдавалися. Навет и сам гетман Радивил, будучи вигнанній з Вилня, поддалъся шведскому королеві з гетманом литовским и усім войском. А у Вилню зоставал воевода и по інных городах литовских, — от Вилня аж за Смоленск, — то по усіх городах так великих, як и малых зоставали воеводове его царского величества, а звлаща по столечних, где воеводства, яко Вилня, Полоцко, Вытепско, Минско, — то бояре зоставали. И так того року усю Литву звоевано, и его царское величество повернулъся на зиму знову до Вязми зо всіми силами. А Іван Золотаренко, повернувши от его царского величества з Литви, подишол з войсками козацкими под Быхов Старій и там оній в облеженю держал, где на коню под час потребы оного на герцу пострелено у ногу з мушкета, от которой ноги и помер под Быховом.
И там по смерти его, як тіло попроважено до Ніжина, в скором часі забунтовалося козацтво — на своїх старших чернь повстала была, хотячи старшину побити; але старшина, скупившися, многих с черні выстинали: бо чернь, напавши на возы купецкіе з горілками, оных рабуючи, позаливалися, на которых напавши, старшина выстинали, а приводцов повішали. И так юже не могучи за непослушенством болше держати Быхова в облеженю и оній узяти не могучи, отступили назад на Україну, зоставивши там полковника Нечая з войском, которые там и коло тамошнего повіту Могилевского, и коло інных городов, аж по самій Гомель, стояли, бо тилко один Быхов ляхом голдовал.

О том зась тілі, албо трупі того Івана Золотаренка взмінку положу, що ся стало на погребі оного, напишу, бом и сам там был и набралемъся страху немалого, бо тое тіло зоставало през увесь пост филипов в Ніжині в церкві, и на остатком тиждню попроважено оное до Корсуня. Где перед святи припровадивши, поставили в церкви святого Николая за містом, не ховаючи, але межи святи з тріумфом хотячи оное провадити оттоля в город до церкви Рождества Христова, збудованной от того ж Золотаренка. И так в самій день Рождества Христова в тої церкви святаго Николая, где тое тіло лежало на катафалку прибранном, священники ніжинскіе с протопопою своїм Максимом и ігуменом и діаконами двома, — усіх девять персон, — зоставивши храм Рождества Христова так хвалебній, и пошли собором отправовати службу божую до святого Николая, где тое тіло лежало. На которій то собор и дивовиско, а не так задля небоженства, множество народа зобралося, и по інших церквах выслухавши набоженства, в тую церков натислося, А церков великая была, завіянная, а тилко одни двери міла, а служба божая забавна з музикою співана отправовалася. Где юже скончивши божественную службу, як юже «буди імя Господнє» співано, ігумен ніжинскій Діонисій, хотячи іти давати дару, веддуг звычаю чернечого хотячи узяти на голову подкапок, которій зоставал у скарбниці, албо коморці, которая была прибудована у олтарі на правом боці, маючи себі и склепленя з олтара, — и так, отчинивши двери, обачит, же стіна загорілася. И зараз, ставши на царских вратах, священник тоей же церкви крикнет на народ: «про Бог! церков горит!» И так тот народ потиснулъся до дверей и двери затлумили, же ніхто не могл сам выйти з церкви, аж каждого вытягали.
А тая скарбниця загорілася з неосторожности витрикуша, же там свічки клав на полици, не загасивши добре, и с того занялася, боя сам натое смотріл в той скарбниці, як еще огонь не разширилъся был. Але знать, же особливій гнів божій был, же в скором часі от так малої річи уся церков занялася у едином квадрансі згоріла, же люд не могл выйти; але згоріло людей живых чотириста и тридцять з наддачею в той церкві, и священников два браты рожоных во всіх аппаратах, як служили, которые аппарата коштовали на килка тисячей. Итак вмісто радостнаго праздника мало хто знайшолъся в том місті, жебы не плакал своїх пріятелей, так в скором часі срокгою смертію погибших: хто отца, хто матки, хто сина, брата, сестры, дочки. Хто может выповісти такій жаль, як там сталъся за малій час, же усе місто смерділо от того трупу паленого. И як тот огонь погасл, тот труп недогорілій Івана Золотаренка брат его узял в двор свой и знову в новую домовину вложил и ведлуг своего уподобаня отправовал погреб, зробивши катафалк у Рождества Христова, але и там подвокротне не загорувалъся, поколя тот скончили погреб.


РОКУ «1656»
Государ цар и великій князь Алексій Михайлович его царское величество потрете выйшол на войну противко шведа. И того часу швед уступил за море у свою землю, а Magnus граф, тоест великій гетман шведскій, стоял з войсками в Ризі. И его царское величество на Полоцко потягнул з войсками, а тяжары военные рікою Дзвиною проважено. И пришовши у Лифляндию, ксіонже курляндское поклонилъся и просил милосердія.
И так Курляндія зоставала вцілости, а Лифлянды, яко надлежащіе до Рыги, зостаючих под шведом, воевали. И пришовши под Динабурок город, которій спротивилъся его царскому величеству, и так той город и замок по росказаню его царского величества люде ратные узяли приступом и людей в нем зостаючих выстинали, а інных в полон побрали. И там воеводу зоставивши, далій потягнувши, пришли под Кукунавз, которій такъже спротивилъся, але сила закону не знает, бо и Кукунавз такъже приступом узяли войска его царского величества и тот спустошили, людей выгубивши, и людом московским осадили, и просто ку Рыгі потягнул его царское величество. Любо давал на килках місцях Magnus граф з войсками шведскими потребу, але не могл вытривати потугам его царского величества — уступил з войсками своїми в Ригу город и там зоставали през усе літо в облеженю, терпячи великую налогу от войск его царского величества, бо сила великая была, которых меновано седм крот сто тисячей 19, на которых я своїма очима смотріл, а и литовских немало полков там зоставало при его царскому величеству. И так вколо міста шанцами Рыгу осажено и гарматами, а інные гарматы спроважено на костел литовскій, зостаючій на передмістю неоподалеко города, оній высыпавши, и потужные гарматы спровадивши — в город бити; а сам его царское величество неоподалеко города стоял наметами. Але шведове моцно боронилися, и много войска его царского величества побито з города. А же осінь наступила мокрая, а краї холодные, а к тому спустошенные барзо, — послі Покрови, ку запустом Филиповим, его царское величество уступил зпод Риги, недоставши города, в котором отході много людей московских з голоду и зимна померло.

Того ж літа у Вилню коммисия отправовалася з ляхами, на которые и посторонных монархов и цесарскіе медіаторове были, и козацкіе послове от Хмелницкого там же были; але згоди не стало, — и так надаремне тая коммиссіа отправовалася и розіхалися .
А гетман Хмелницкій зоставал з войсками на Україні, бо не міл ні од кого наступованя, а до того уже и сам неспособного здоровя был. Тилко тое войско, зостаючое от Уманя, ку Богу и ку Дністрові ходило з сином Хмелницкого Тимошем на помоч господареві волоскому, тестеві его Василеві Лупулу, которій з мултанским господарем завоевалъся, и там Тимоша убито, и войско тое з ущербком назад повернуло, и припровадили з собою тіло Тимошево, а господара волоского Василя Лупула взято до Царигорода, и там зоставал у вязеню в Едикулі и померл тамо.


РОКУ «1657»
Гетман Хмелницкій, зносячися з Ракочим, королем венкгерским и королем шведским, але хотячи того, жебы король венґерскій опановал корону полскую и королем зостал, которій выйшол з своеї землі з войсками, такъже и швед з войсками своїми на початку того року зимою. До которых и гетман Хмелницкій выслал от боку своего Антона чигиринского, придавши ему зо всіх полков людей чолнійших по килка сот, албо інших и тисяча ишло охочих. И так потягши Подгорям за Самбор, и там злучилися з войсками венкгерскими, а напотом и з шведскими и пустошили Полшу, аж по самые Прусы, бо и Варшаву узяли были. Барзо тогда великое спустошеніе стало Полщи, бо начавши от зимы, немаль цілое літо там пустошили. Що видячи король полскій, любо зостаючи за границею , з сенаторами прикладали стараня, як бы тому запобігнути, жебы до остатку не згубити своей землі, — послали до Криму, хана просячи о помощ, которій оным приобіцявши, посылает солтана Волоскою землею. А тут зась король полскій з сенаторми, где чуючи о войсках своїх, дали знати, жебы ся до оного горнули; и там жолніре, любо которые при шведу юже зоставали и при королю венкгерском и на цесарской границі, — усе тое докупы згорнулося, до своего короля. О чом постерегши, швед уступил в Прусы, а козаки, обтяжившися здобичею, назад уступовали, при которых и король венкгерскій держалъся, бо юже от Подгуря орды зайшли. И так орда, злучившися з войском коронним, осадили под Межибожом короля венкгерского и достали оного и узяли ляхи до себе, а козаки увойшли на Україну. Задля которых посылку, почувши гетман Хмелницкій, же орда выйшла, будучи сам хорым, послал сина своего Юрія зо всіми войсками, где ся скупили на Ташлику, а потом збунтовавшися, назад уступили, не слухаючи полковников своїх, а так Ракочого войско згинуло, а Хмелниченко повернул ку Чигрину.
Барзо хорим сам Хмелницкій был , где юже с тоей постелі, албо хоробы не встал, але в скором часі померл о Успенії Пресвятія Богородици. А похоронен был перед святим Симеоном в неделю, где множество народа, а найболше людей войсковых было, и проважено тіло его з Чигирина до Суботова и там поховано в ринковой церкві.
По похороні старого Хмелницкого, любо то еще за живота старій Хмелницкій назначил гетманом сина своего Юря, але еднак нещасливая зайздрость албо хтивость уряду тое справила, же з старшины не один того собі зичил уряду, а не могучи явне с тим откритися и того явне доказовати, тое умыслили и намовили, яко молодого літи Хмелницкого, жебы от того уряду отмовлялъся, здаючи оній. И так, будто учинивши раду, часть Козаков зобравши в двор Хмелницкого, а найболше тых людей превротних, а тым зичливых, которых на тот уряд гетманства прягнули, а востатку двор замкнули, не пущаючи никого. Где Юрій Хмелниченко, выйшовши з светлици у тую раду, учинил подякованне от родича своего за уряд гетманства и поклонилъся усему войску, и положил булаву и бунчук в той раді, и, поклонившися, отойшол в світлицю. А Выговскій писар за писарство подяковане чинил, а обозній Носач корсунскій за уряд обозництва. И тая булава час немалій лежала в той раді, кожному бы ся хотіло узяти тот уряд, але же не позволяет войско. Пытано по килка крот през асаулов войска: на чом бы воля їх была, жебы зоставал на том уряді гетманства. Але усі одними голосами кричат, жебы син Хмелницкого гетманом зоставал, а звлаща з посполитых Козаков тые голосы призывают молодого Хмелницкого и просят оного, жебы тот уряд справовал на містцу отцевском, которій отмовляется молодостію літ своїх и фрасунком смерти родича своего. А до того придаючи, же еще оному до так великого уряду літа не позволяют, не маючи такого довціпу войско справовати, и жебы Україна зоставати міла в тихости. Дают на тое оному раду войско посполитое, жебы он тот уряд гетманства держал, жебы тая слава была, же Хмелницкій гетманом, а справцы войска и порадцы тые ж и що при небожчику Хмелницком старом зоставали, тоест Выговскій писар, и Носач обозній, и Григорій Лесницкій судею, — и тые жебы уже справовали, яко оній Хмелницкій перед смертю в опеку того сина своего подал. Але оны того уряду собі желаючи, отражали молодому Хмелницкому, жебы не бралъся за тот уряд, що усиловне отпрошивалъся, але козацтво не хотіло оного от уряду того уволнити, памятаючи на зичливость отческую.
И так упросили молодого Хмелницкого, жебы при нему зоставали булава и бунчук, а як у войско выходити, жебы з рук и двора Юря Хмелницкого тое отбирал [Виговскій], а пришовши з войска, знову тое отдавал до рук Хмелницкого. На що любо ся вымовлял Выговскій усты, але серцем шукал того способу, — як бы тое цілком опановати, и просил войска, жебы тое до третего дня, тоест до середы, отложено, на що войско позволило. А кгды пришол тот день середи, знову Козаков раду и знову в тот же двор Хмелницкого зобралося козацтво, полковники и сотники, и що могло увойти черні, — знову о тое гетманство трактовати. Але яко перве сотники з черню постановили, на том и стали, жебы зоставали знаки войсковые при Хмелницком молодом, и жебы з своїх рук Выговскому давал, як у войско выходити мает, а з войска як повернет, жебы знову отдавал до рук Хмелницкого. Але предся фортель лядскій а лацини превротность найшла діру, которою бы міли влізти в тот уряд гетманства и опановати, — и дал такую рацію полковникам и всему войску на той раді зостаючим, якобы покору свою показуючи Виговскій козаком: просит о позволене усего войска — як оному на листах свой титул писати при тых клейнотах. Поневаж Хмелницкій вдому зоставати будет, то оного трудно на листах и універсалах, выданных з войска, подписовати, — и при том писмі як ся подъписовати при печати войсковой. Аже юже оного совітники винайшли тот способ: дали такую рацію народу посполитому, жебы позволили оному писатися тым способом: «Іван Выговскій на тот час гетман войска запорожского», а чернь яко простые люде, позволили ся оному так писати. И так тая рада скончилися, а Выговскій почал промышляти о козаках: першая, жебы тых, которих был розуміл незичливых собі, вытратити; другая, жебы оторватися от царского величества, учинити згоду з королем полским, бо того ж часу при похороні Хмелницкого старого был послом Биневскій, еще в тот час уряду на собі не маючи, которого за малою річю козаки не убили. И зараз тому Біневскому усю зичливость свою открил Выговскій: и яким способом міет оторватися от царского величества а знову згоду брати з королем полским, и чого жадает от короля и Речи посполитої. Немного тая постанова Выговского з Хмелницким тривала: запомніл того скоро Выговскій, же старій Хмелницкій з неволі оного от татар вызволивши, таким паном учинил. А не тилко его самого, але и усіх покревных его збогатил, — бо тые признаки раз узявши у молодого Хмелницкого, тоест булаву и бунчук, юже оному не отдал, але при собг задержал и почал дракгунію збирати, такъже корогвы полскіе збирати, затягати.
Що видячи Пушкар, полковник полтавскій, зараз почал отказовати, але Выговскій, уже цале почавши ся писати гетманом запорожским, высылает полк Ніжинскій и Стародубовскій у повіт Полтавскій на зологу, якобы тое ускромляючи, где по усей Полтаві тое козацтво стояло час немалій, а далій, збунтовавшися, назад вернулися. А гетман Выговскій на ускромленя Пушкара послал свої корогвы затяговые, и так, як пришли под Полтаву, выйшовши Пушкар, и тые корогвы затяговые погромил, розогнав, и от того часу стал задор с Пушкарем. И Пушкар, держачи з Запорожем, посылает до его царского величества, даючи знати, же Выговскій сам собі гетманство привлащает и хочет оторватися от его царского величества, а з королем полским и з ханом кримским згоду берет. Посылает его царское величество боярина и оружничого Богдана Матвіевича Хитрого до войска запорожского, жебы при нему войско гетмана себі выбрали и жебы гетман присягу выконал на подданство его царскому величеству, и жебы той запал межи войском ускромил, але едностайне жебы собі гетмана выбрали и тому повиновалися яко и старому Хмелницкому. Которая рада в Переясловлю была, тилко на оную полковники з сотниками и з іншою старшиною зіхалися, оприч черт, и Выговскій боярина так словами лестивими, яко и подарунками 3 уконтентовавши, до того повернул, же оному гетманство потвердил в Переясловлю, любо на тое войско и не позволяло. Бо полковник полтавскій Пушкар жадною мірою на тое позволити не хотіл зо всім своїм полком, и скупивши полк, ишол до Переясловля, жебы тую раду розорвати. Але почувши, же юже гетманом боярин Выговского учинил, под Лубнями стал, до которого и боярин повернувши з Переясловя, у войско пріехал и оному поблажил и особливиї подарунки от его царского величества отдал. И так Пушкар, повернувши до Полтави, не захотіл послушним быти гетману Выговскому и запорожцов, отлучивши от гетмана Выговского, до себе привернул. Що видячи гетман Выговскій, же войско не усе его гетманом любит, потаємне через своїх посланцов з королем его милостю згоду починает, такъже и в Крим до хана послов своїх о згоді высылает, до чого орда з охотою пристала.


[РОКУ 1658]
Того ж року «1658», зараз по Воскресенії Христовом на святаго Георгія, з Криму выйшол Карамбей з ордами в сороку тисячей под Чигрин, и там зехавшися у річки званої Арклій, два їх — Карамбей з Выговским на особном місцу, на конех седячи, мали розмову из собою на годин дві зекгаровых, и там з собою потаємне от усіх полковников постановили — противко кого тую войну мали поднести. А напотом гетман Выговскій до намету Карамбея 3 з мурзами упросив своего и там зо всіми полковниками и інною старшиною учинили згоду з ордою. Где сам гетман Выговскій, обозній, судді, полковники со всею старшиною и козаками, при них будучими, присягу выконали на братерство, и там з собою банкет учинивши, з гармат били. Того ж дня Карамбей повернул на кочовиско до орди на Цибулник, з которым гетман послал Романа Ракушку и Левка Буту, сотников ніжинских, при которых Карамбей и мурзы со всею ордою присягу выконали на братерство. И зараз гетман послал до его царского величества, даючи знати о той згоді з ордою, же якобы против ляхов оных затягает и на ускромленіе Пушкара, которому его царское величество довірил, бо и полковники не знали о том, жебы он міл от его царского величества оторватися.
Того ж року, зараз о святом Николаї, гетман Выговскій з ордами и з полками козацкими под Полтаву наступил, а Гуляницкій з полками Прилуцким и Черніговским, идучи за гетманом, перше в Лубнях пушкаровцов, которыї ся были зачинили, штурмом узял, а напотом Гадячое обліг. Того ж часу и под Глуховом на килка сот тых же пушкаровцов выстинали. А гетман Выговскій, прійшовши под Полтаву, стал неоподаль, докучаючи полтавцом, где Пушкар, не чекаючи приступу Виговского, тисячей у двадцяти албо и болше з запорожцями выйшовши из города на святую Троицу рано, ударил на табор Выговского, и там в табор уламавшися, юже и гарматы опановал был; але гетман Выговскій, на коня впавши, до орды прибіг, и знайшовши орду в поготовости, зараз з ордою дал своїм помочи, же їх з табору выбили, и не допустивши до міста Полтави, всіх выстинали и самого Пушкара стяли, же мало хто з того войска живим выйшол, и Полтаву дощенту Выговскій спустошил. Того ж дня и Гадяче Гуляницкій узял.
Того ж літа, под осінь, князь Ромодановскій з Білагорода з войсками великими так московскими, яко и козацкими вышол на Україну ку Пиратину, з которим и запорозці и полки Полтавскій, Миргородскій и Лубенскій были. А напротив его вийшол Гуляницкій с полками Черніговским и Прилуцким и дали межи собою бой под Піратином. И так мусіл Гуляницкій оборонною рукою уходити, которого у Варві боярин князь Ромадановскій держал в облеженю недель шесть, аж Выговскій гетман з ордами дал оному отсіч.
Боярин князь Ромодановскій стал з войсками на зиму у Лохвици. Того ж літа Виговского брат Данило з полками козацкими стал под Кіевом на Щекавці, хотячи Кіева доставати, але боярин Шереметов тое его войско розогнал.
Того ж року гетман Выговскій взял згоду з войском коронним, где и жолніров на килка тисячей на зиму пришло, з которими гетман Выговскій ходил под Лохвицю и из ордами доставати князя боярина Ромодановского. Але там нічого не скуравши, подступил под Зінков, з которим много козацтва українного было, и там стоячи, много городов українних попустошили, и Зінкова не взявши, отступил до Чигирина. А жолнірство корогвами по городах українних поставил, которіе ведлуг своего звичаю стацію брали, а через посли свої козацкіе, тоест Павла Тетеру и Грушу о згоді трактовали.



РОКУ 1659
Боярин князь Трубецкій от его царского величества з войсками великими прислан в Путивлю, до которого и князь Ромодановскій зо всіми полками білагородскими, князь Пожарскій и инних много з войсками великими скупилися в Путивлю. Против которих Гуляницкій з полком Ніжинским и Черніговским поишов, и там споткавшися за Конотопом, давши з собою бой, и Гуляницкій не додержавши, в город Конотоп вступил, которого боярин Трубецкій з великими войсками, которих было болше ста тысячей, облегши Гуляницкого в Конотопі, от проводной неделі аж до святого Петра держал в облеженю недель з дванадцять, розними способами достаючи — так приступами частими, яко подкопами и кгранатами великими, промисл чинячи. А наостаток хотячи коло города ров засипати, вал перед собою войско гнало, у ров землю сипячи, але тую землю облеженци вилазками в город Конотоп носили, и с того собі вал приболшовали, в которых то приступах боярин князь Трубецкій много людей потратил.
Того ж часу князь Ромодановскій міл потребу з полками козацкими под Борозною , где козаки не додержавши, мимо город утекли к Ніжину, а князь з войском Борозни достал, одних порубали, а других в полон выбрали и місто спалили.
Того ж часу, мая «8», князь Ромодановскій з войсками великими под Ніжин приходил, с которим войско козацкое, маючи з собою татар тисячей дванадцять при зятю ханском Мамсир мурзі, дали бой в полю, але не додержавши, и козаки вступили в город за гетманом наказним. А орда оборонною рукою в поле на Лосиновку вступила, за которими князь ишол, але ничого не вскуравши, назад вернулся под Конотоп. Того ж часу гетман Выговскій, скупивши всі полки козацкіе и маючи при собі Нурадин султана, притяг з войсками на Крупич Поле, где й хан з великими потугами орд прибыл до него юня «24». И там гетман Выговскій зо всею старшиною, а полковники и сотники зо всею черню присягали хану кримскому на том, жебы его не одступать, там же и хан з солтанами и усіми мурзами присягал козаком, жебы їх не отступити в той войні, як ударятся з войском московским. И так тії трактати скончавши, просто под Конотоп притягли и зараз спод Тиници подіз[д] добрій виправили, где пришовши на переправу в селі Сосновці, немал през цілій день міли потребу, где язика взяли, а люд московскій не достал язика. И на той переправі в милі доброй от Конотопу заставу отправовали и там того дня розишлися. На другій день зась юля 28 дня, в середу рано, гетман Виговскій войско вшиковавши козацкое и полскіе корогви, просто на Сосновку рушил, а хан з ордами на Пустую Торговицу рушил з людом перебраним до бою; и там пришовши гетман Виговский до Сосновки ку переправі, застал великії войска его царского величества, с которими был околничій князь Григорій Ромодановскій и князь Пожареній и иних много началних людей конних и піших, и на килка годин у той переправи великій 6 бой был. Але хан з ордами с тилу от Конотопу ударивши, оных зламал, где за один час болей ніж на двадцять тисячей албо на тридцять люду его царского величества полегло. А князь Ромодановскій з того бою здорово увойшол, а князя Пожарского живо поймано 7, которого хан стратив того ж часу, скоро приведено, для того, же хану домовлял. Іюля 29 Гуляницкій з войском в Конотопі зостал волним от облеження, которих тилко было зостало полтреті тисячи. Князь Трубецкій, видячи, же на войско трудно от орди, табор справивши и войско ушиковавши, третего дня рушил зпод Конотопу и так оборонною рукою аж до Путивля пришол юже без шкоди. А гетман Выговскій з войском, з ордами от Путивля отступивши, под Гадячое потягнул, и там ставши, орду с козаками выслал в землю Московскую задля здобичи и ижбы пустошили.
И там же под Гадячом докончил згоди з королем его милостю, на том постановивши, же сам воеводою киевским был, а с каждого полку Козаков по килка сот до шляхетства міли быть приняти, также шляхта вся и козаки трох воеводств: Киевского, Черніговского, Браславского. В Києві усі суди и справи в Києві иміли отправоватися, не ездячи до Люблина, ані теж до Варшави на сейм, що и привилейами юж иствержено было. Там же гетман Выговскій стоячи, городи тіе , с которих козаки были при войску московском, якото: Ромен, Миргород, Веприк и инніе казал зганяти за Днепр, а городи попалити. Того ж року тая ж згода з королем полским розорвалася, бо гетман Выговскій, повернувши до Чигирина, войска роспустил, хан у Крим повернул, набравши ясиру, а корогви затяговіе полскіе на станцію росположил и полк Ніжинскій и Черніговскій, над которими старшій был пан Немірич. А Юрій Хмелничченко, жалуючи зневаги своеї, же ему гетманство отнято, выслал за пороги слугу своего Бруховецкого до войска, просячи, щоб выйшли. Того ж року полковник переясловскій Цюцюра, хотячи себі гетманства, с поради протопопа ніжинского Максима и Васюти в козака, из собою зприсягшися в полі, зачал новую річ. Бо будучи старшим в городі Переяслові и которих знаючи Козаков значних, до себе зазвавши в алкір поодинцем, казал повязати, а напотом и позабивати на смерть. И послал до Кіева до боярина и воеводи киевского Шеремета людей, просячи, жебы ему дал московских, що и одержал. И зараз того ж часу, тоест септеврія 1 дня, до Ніжина Козаков своїх [послал, юже на тое] маючи змову з Васютою Золотаренком, а звлаща внебитности Гуляницкого полковника, которій на тот час отехал был до Корсуня, — аже сторожи не было жолнірской у брамах, увойшовши козацтво в місто, крикнули на людей, жебы ляхов были. И зараз посполство кинулося с тими козаками и за годину всіх жолніров вибили, которых было корогвей пять, нікого не щадячи, же не звикли давати стаціеї жолніром, а з Ніжина зараз по усіх городах где были: в Чернігові, Березной, Мені и инных. А рейментара їх пана Немірича, за Кобижчою, под селом Свидовцем нагнавши, забыли и хто при нему был, никого не живячи. И того ж часу послали до Путивля до боярина и князя Трубецкого, жебы наступовал з войском московским под Ніжин з войсками.
Що видячи князь Трубецкій, же старшина козацкая до оных приехала, также и ис Киева маючи відомость, же Выговского жолніров выбито, рушил просто на Ніжин, а из Ніжина виславши посланцов козацких до его царского величества и своїх, з войсками рушил под Переясловле. О чом почувши, гетман Выговскій выйшол у войско под Білую Церков, хотячи полки купити, але оному послушенства не отдавали; бо молодий Хмелницкій Юрій вышол до войска, до которого ся привернули всі полки з волостми и Сірко з запорожцами. Мусіл Виговскій, зоставивши жону в Чигирині, уходити в Полщу, до которого козаки посилали по гармати и знаки войсковіе, що оним одни поотдавал, а другіе з собою попровадил в Полщу, которому надано Бар и иніе городи в Полщи. А войско, ставши за Переясловлем, московское, где скупилися и усі полки задніпрскіе, и учинивши раду, едностайне на тое зезволившися, обоїх сторон козацтво обрали гетманом совершенно Юрія Хмелницкого, которому гетманство здавал князь Трубецкій. И так зараз з тоей ради воевод постановили в Переясловлю, Ніжині, Чернігові з войсками, а князь Трубецкій повернул з войсками в Москву. А гетман Юрий Хмелниченко , пришовши в Чигирин, росказал доставати замку чигринского, в котором седіла жена Виговского з своїм людом и тими, хто был зичливим Виговскому, которых достали и усю маетность порабовали, а жену Выговскому одослали на прозбу его. И так трохе вспокоїли Україну.
А того літа в Литві войско литовское збил князь Долгорукій, и гетмана литовского Каневского поймал и на Москву до его царского величества отпровадил.

РОКУ 1660
В Борисові на початку року починается коммисія, на которую и нас Козаков затягано и билисмо. Зась тая коммисія фортелем отправовалася, бо певне князь Хованскій з войсками его царского величества войско литовское розбил под Ляховичами и там неподалеку стал. И так коммисари полскіе, стоячи в Мінску, уводили аж до Петрова посту, пославши по Чернецкого на Полоцкую, где пришовши Чернецкій тое войско, зостаючое з князем Хованским, розбил, же мусіли и коммисарі его царского величества з Борисова уступити, нічого не отправуючи коммисії, в Петров пост уступили,
а Борисов зостал в облеженю. Там же князь Долгорукій міл потребу того літа с Чернецким, але розная война была: Могилев, воеводу убивши, ляхом поддался и так же и Вилня учинило. Того ж літа рада на Кодачку была у петровицю, на которой раді гетман Хмелничченко зо всею старшиною и боярин Василій Борисович Шеремет был. И на оной раді поставили ити з войском под Лвов, а з Шереметом старшим Цюцюрі, полковникові переясловскому, и полку Киевскому и Прилуцкому , а Хмелничченко гетман зо всіми полками особно ити міет, що и учинили: боярин Шеремет на Котелню пойшол шляхом, а Хмелницкій гетман Гончариским. Где войска коронніе з ордами гетмана Хмелницкого оступили, и там маючи потребу, не дали ся скупити з Шереметом, и мусіли згоду приняти з войском коронним и королеві присягнули з войском своїм, а тая згода стала под Слободищами. И так усі войска так коронніе, як козацкіе з Хмелницким и орда потягнули ку Шереметові, которій юже вишол был з Котелні, и Котелню зпалили з живностями, где на пустині облегли Шеремета вколо, не даючи оному упокою а под час сліоти осінной. И так козаки, видячи гетмана своего з войсками, почали волно от Шеремета отступати, и сам старшій Цюрюра зо всіми козаками отступил Шеремета ж и до войска гетмана своего Хмелницкого зо всіми козаками прихилився, що не без шкоди Козаков было, бо иных татаре пошарпали, а иних и в неволю побрали. Що видячи Шеремет, не уступал оборонною рукою, и що міл короля полского, взявши Варшаву, провадити в Киев в неволю, як собі тое обіцал, того не доказавши, сам о згоду просил и чинил примиря, обецуючися звести войско с Киева. И так згоду приняв, але того не доказав, бо князь Борятинскій, которій зоставал в Кіеві, на тое не позволив и войск полских не припустил до Киева з Шереметом. И так Шеремета зо всім войском взято в неволю до Криму, а иних началних людей жолніре розобрали, в которих выкуплялися з неволі. И так знову Україна уся зостала за королем полским, опроч Переясловля и Ніжина и Чернігова з волостями, бо в тых городах воеводи зоставали. А в Переясловле Яким Сомченко наказним гетманом присланній был, которій одержался щире при его царскому величеству, любо и жолнірове войском с козаками и татаре, при Гуляницком на Задніпря пришовши, докучали; але постарому тіе три полки не давалися, а инніе усі полки поздавалися, где и залоги стали были, и жолнірове зімовали тую зиму по инних полках, почавши от Прилуцкого по усей Україні.


РОКУ 1661
У великій пост войска коронніе уступили з Задніпра, зоставивши тилко Козаков піхоту, але и тих усіх повиганяли з городов задніпрских, и знову усе Задніпря зостало в подданстві его царскому величеству, а Сомко гетманом меновался, любо радою необранній был. Задля чого гетман Хмелничченко хана з Криму зо всіми ордами затяг и Переясловле держал в облеженю з ордами и войском козацким и жолнірами, але своего не доказал, бо город Переясловле і инніе оному не здавалися. А напотом на зиму привернул под Ніжин, и хан стоял в селі Хорошом Озері, а Хмелницкій с козаками у селі Кропивной. И гак не привернувши Задніпра, много полону побрали аж поза Стародубом, коло Мглина и у Московщині, и хан уступил по Богоявленію от Ніжина посполу з Хмелницким.


РОКУ 1662
Уступуючи хан и Хмелницкій з Задніпра, зоставили Козаков у Аркліеві и татар коло Аркліева, а же шкоди великіе чинили по Задніпру, околничий князь Григорій Григоріевич Ромодановскій, скупивши войска, пошол ку Аркліеву и тих татар погромил у Вереміевці, с которих мало увойшло за Дніпр, бо той погром был зараз по Воскресенії, и Аркліев узяли и спалили. Тих же свят Сомко учинил раду в Козелцю, и там гетманом его козаки учинивши, присягали ему. Тилко ж тое не трвало, бо тая рада стала неслушне для того, же послали [до] его царского величества, просячи о позволенніе зуполной ради, на которой бы и войско з Запорожжя было, жебы одностайне гетмана оббрали и одного слухали. Бо запорожці себі гетмана Бруховецкого звали, а полковник ніжинскій Васюта собі гетманства хотіл и не слухал Сомка гетмана. На що юже царское величество позволил, жебы рада была и гетмана собі настановили, а же тая Козелская рада стала неслушне, и гнів царскій стал. А до того еппископ Мефтодій, которій на той раді был и до присяги приводил, также и Васюта, ніжинскій полковник, описали Сомка гетмана, же конечне по орду посилает, хотячи измінити, що была неправда.
Бо того ж року и літа гетман Хмелницкій, затягши орди часть и жолніров, коммоника и піхоти, и з усіми полками своїми переправивши Дніпр, подступил под Переясловле и оного доставал час немалий, але ничого не вскурал, бо там было войско царское и козацкое при Сомку, которіе можне боронилися. Итого ж часу околничій князь Ромодановскій, скупивши войско и Ніжинскій полк при собі маючи, просто ку Переясловлю потягнул з войском. Где татаре, припавши на світанню под войско, под Піратином узяли язика московских людей и сами наоко войско выділи, пришовши до войска, дали знати Хмелницкому о тих силах, которіе идут на него. Що Хмелницкій, собою стривоживши, отступил от Переясловля и потягнул ку Дніпру под Канев и, не дойшовши Канева, над Дніпром окопався, минувши Городище, противко села, к самому Дніпру. А князь Ромадановскій, пославши коммонником за тим подездом татарским, за которим гонилисмо аж до самой Оржици, аже татаре, полегчившися, тую переправу перейшли и, не чинячи жадного отвороту, уходили мимо Яблонев, где барзо зліе переправи и мусіло войско повагом ити, и переправивши Супой, сталисмо. Где посланци гетмана Сомка пришли, даючи знати об отході Хмелницкого от Переясловля, за которим подезд добрій выслали. А же дано от поезду знати, же рушил от Городища князь Ромодановскій со всім табором ко Дніпру мимо Переясловле, где и наказній гетман со всім войском вышол з Переясловля, и зкупившися з околничим князем Ромодановским, просто пойшли тропою гетмана Хмелницкого. Аже Хмелницкій юже стал табором, окопавшися, выпер подезд и гнал на полмилі, але же войско ишло всправі, козаки Хмелницкого назад уступили ку своему табору, бо юже татаре, зоставивши Хмелницкого, за Дніпр переправовалися и пойшли у свою землю. Где войско околничого князя Ромодановского и козацкое просто табором наближилося на табор Хмелницкого, як можна ся быти з гармати, и коменик козацкій з обох сторон дал бой от поля, з тоей сторони, от бору. А Яким Сомко с піхотою Козаков своїх, также и з московскою просто противко табору ишол, где великая война сточилася з обох сторон, которая тривала годин полтреті зиґарових. А напотом як наступил князь Ромодановскій з коммонником ушикованим так копійним, райтариею, як и иним огнистим, зараз войско Хмелницкого тил подали, которіе ся юже болше и поправити не м