Пане Барабашу, полковнику черкаський!

Бачу, ваша милосте, що ви не брали за потрібне схилитися на численні мої поради й пропозиції, коли я загадував на основі давніх королівських привілеїв (їх було заховано у вашої милості, а мали вони служити козакам і всьому малоросійському народові) просити через козацьких народних послів у королівської величності і ясновельможних панів польських сенаторів нових привілеїв. Вони потрібні козакам і малоросіянам, щоб утвердити давні їхні права й вольності та відшкодувати ті людські образи, здирства й розорення, що їх учинено козакам та всім малоросіянам, а особливо православним божим церквам, адже їх принуджують і на погибель душевну тягнуть ґвалтовно до римської схизми. Отож я, вболіваючи на те жалісливим серцем і маючи до того невинно від безчесника Чаплинського, чигринського старости, велику наругу й розорення (про що й вашій милості добре відомо), мусив подбати про такий спосіб, завдяки якому міг би забрати до своїх рук ті королівські привілеї, що були заховані між одежею й плахтами у дружини вашої і без нагляду там терлися,— прагну я з ними щось краще й корисніше зробити розорюваній та підупалій Україні і її синам. Також хотів я просити ласки та милості у королівської величності, ясновельможних панів сенаторів та всієї Річі Посполитої Польської. Тішуся відтак, що Господь Бог, бачачи, як таємно стогнуть людські серця, ба й увесь народ наш, дав, зважаючи на моє бажання, слушний спосіб, як визволити із вашої грубої неволі ті королівські привілеї і привезти їх на пожадану свободу до Запорозького війська. З ними-бо, при божому благословенні й допомозі, ми можемо просити у його королівської величності та ясновельможних сенаторів сподіваної уваги і милості для обтяженої від панів поляків України — про це ми станемо зі всім Запорозьким військом гаряче благати й апелювати. Всі однак побачили, що ваша милість беріг у себе й утаював пожиточні й потрібні всьому малоросійському народові привілеї і заради власних статків та користі не хотів був прохати королівської милості за наших українських людей, що плачуть і бідують від польських панів. Тож за все це Запорозьке військо визначає, що ваша милість здольна не над людьми полковникувати, а над вівцями й свиньми. До цього всього я хочу перепросити вашу милість: в чому, може, не догодив, коли приймав вас на свято Христового святителя Миколи у своєму вбогому домі в Чигрині. Вибачаюся також і за те, що виїхав сюди на Запорожжя без вашого відома й дозволу.

З коша Запорозької Січі, 27 грудня 1648 року, вашої милості всього доброго зичливий приятель Зіновій 62 Богдан Хмельницький, товариш Запорозького низового війська.