Козацька рада

Козаччина витворила в себе своєрідний демократичний устрій: всі важливі орґанізаційні й політичні справи вирішувало все військо, зібране на раду. Козацька загальна рада мала різні назви: військова рада, ґенеральна, повна («зуполна»), чорна або чернецька. Всі ці назви означали більш-менш те саме, а власне, що право участи в раді мають усі козаки, таксамо старшина, як і «чернь», тобто рядове військо. На раду зявлялися всі козаки, що тільки мали охоту чи змогу прийти на місце зборів. Так нпр., у славній ніженській раді 1663 р. мало бути 40.000 учасників. Розуміється, що тоді на раді мали перевагу козаки з тих полків, де рада відбувалася. Виговський думав перевести реформу, дати рівне представництво всім полкам і наказав, щоб на раду зявлялися тільки старшина і по 10 козаків із кожного полку. Але ця спроба репрезентаційної системи не повелася і козаки вважали це за нарушення своїх прав.

У перших часах військова рада відбувалася там, де було зібране військо, на Запорожжі, або в «полі», підчас походу. На «волости», улюблене місце зборів було над річкою Росавою, особливо над Масловим Ставом, в околиці Корсуня, а на Лівобережжі — в Переяславі. Раду скликували в міру потреби, найчастіше навесну або восени. На Січі в XVIII. в. був звичай збирати раду на Новий Рік, на Великдень і на Покрову. Раду скликав гетьман, а як гетьмана і не було, старшина, на Січі — кошовий. Були також у полках ради полкові, по сотнях сотенні, а на Запорожжі куренні й паланкові — для місцевих потреб різних відділів війська, чи округ.

Рада відбувалася за давніми військовими звичаями. На раду скликали, бючи в бубни, чи літаври. На Січі перший знак давав пушкар, стріляючи з найбільшої пушки. Тоді довбуш ізо свого куреня виносив палочки до літаврів, ішов до церкви, забирав звідтіля літаври, ставив на їх майдані й бив спершу дрібненько один раз. На це гасло виходив військовий осавул, виносив з церкви корогву і ставив її на майдані. Тоді вже довбуш бив далі в бубни і на майдані збиралося військо, полками чи куренями. На Січі був у XVІ в. звичай, що неохочих до ради силою зганяли на майдан. Пізніше нераз гетьмани давали наказ являтися на раду «під горлом», тобто під загрозою смерти... Військо уставлялося у велике коло або півколо, відповідно до місця. Накінець приходив гетьман зі старшиною (або кошовий на Січі), з відзнаками влади в руках, з відкритими головами на знак пошани для війська, а довбуші віддавали їм честь, бючи в літаври.



На раді проводив гетьман (чи кошовий), а допомагала йому старшина. Особливу важливу ролю мали осавули, що були посередниками між старшиною й радою. Вони обходили «коло» козаків, вияснювали справу й питалися їх, які їх погляди. Деколи старшина добирала собі визначніших козаків і спільно з ними обговорювали спірні питання. Формального голосування на раді не було. Козаки виявляли свою раду «гучком», голосними окликами, кидаючи шапки догори. Перемагала сторона, що мала безсумнівну більшість. Коли партії були рівні, то нераз доходило й до гострої боротьби, просто на шаблі.

Військова рада мала широкі права. Вона вирішувала напрямні державної політики, укладала умови з иншими державами, вибирала й скидала гетьмана й старшину, давала згоду на воєнні походи, рішала про те, які військові формації творити, деколи виконувала теж військове судівництво. Це був найвищий законодатний й орґанізаційний орґан, йому мусіли коритися всі инші установи запорозького війська.

Аж під кінець XVII в., коли на Гетьманщині добилася вирішального впливу старшина, ґенеральна рада втратила значіння. Її скликали рідко, для полагоди найважніших справ, головно для вибору гетьмана, чи щоб затвердити договорні «статті» з Московщиною. Всі инші справи вирішала рада старшини, до якої належала ґенеральна старшина, полковники, деколи ще й представники полкової й сотенної старшини. Ця рада збиралася в XVII в. двічі., на Різдво або на Водохрещі та на Великдень, в XVIII в. неперіодично. Ця рада, між иншими справами, укладала також пляни воєнних походів, — час походу, число війська, співпраці різних частин, — а також рішала про утримання деяких формацій, про будову фортець і ин. Отже рада старшини мала деколи характер воєнної ради.