Вибори старшини

Характеристичною ознакою козацької демократії було те, що військова старшина була виборна: вибирала її козацька рада. Рада могла таксамо й відібрати кожний уряд; старшина виконувала свої обовязки «до військової ласки», тобто поки дозволяло на це військо.

Гетьмана вибирала ґенеральна рада. Вибори відбувалися особливо врочисто. Коли рада вже зібралася, посередині радного кола, де стояла старшина, клали «клейноти», відзнаки гетьманської влади, — булаву і бунчук. Був давній звичай, що гетьман, що уступав, клав булаву просто на землю, наче на знак, що гетьманська влада повинна коритися перед військом аж до землі. У пізніших часах клейноти клали на стіл, укритий роскішним килимом. Старшина ставила кандидатури, починалася нарада, осавули обходили військо, питаючись, за кого козаки стоять. Вибір відбувався не голосуванням, а криком, нераз доходило й до борні. Самовидець описує такий вибір на Чорній раді під Ніженем 1663 р.: «Зараз крик зчинився з обох сторін за гетьманство, — одні кричать: «Брюховецькoго на гетьмана!», а другі кричать: «Сомка на гетьмана!»... а далі взяли між собою битися». Пізніше, в XVIII в., кандидатура на гетьмана була вже між старшиною умовлена заздалегідь, і вибори проходили спокійно. За давнім звичаєм козаки проявляли свою згоду так, що кидали вгору шапки. Навіть іще при виборі Апостола «шапками на нього махали». Вибраного гетьмана ставили на стіл посеред ради, щоб усе військо його бачило. Але найважніша була та хвилина, коли нововибраному вручали до рук булаву й укривали його бунчуком і корогвою, — це було символічне передання влади.


Булави і пірначі з Катеринодару.
З «Історії запорозьких козаків» Яворницького.


Ґенеральну старшину обирала деколи ґенеральна рада, але частіше — рада старшини. Величко у свойому Літописі описує, як це 1700 р. Василь Кочубей зрікався уряду ґенерального писаря: «здав із себе той уряд писарський, поклавши публично перед гетьманом, на очах усієї старшини, в гетьманській столовій кімнаті, печать військову, подякував гетьманові і всій старшині». Старшина приняла відмову до відома, але поклала собі відзначити Кочубея иншим урядом: «По його відїзді з гетьманського дому, полковники і вся старшина врадили, що не бути йому нараз без уряду, й постановили передати йому уряд ґенерального судді. До цього й гетьман легко прихилився й наказав пошукати в скарбівниці ліску суддівську, чорну, гебанову, просто у срібло оправлену; другого, чи третього дня, коли полковники і вся старшина перед службою божою до гетьмана на Гончарівку зїхалися, і Кочубей теж туди прибув, тоді несподівано дістав суддівський уряд від гетьмана і всієї старшини».

Полковника вибирала полкова рада. Так 1658 р. миргородський полковник Довгаль писав про свій вибір: «сотники й отамани і вся чернь миргородського полку подали мені шестопер, корогву, бубни, всі клейноти — і старшинство в полку миргородському мені вручили». На подібний спосіб полкова рада вибирала й иншу полкову старшину, а сотенна рада вибирала своїх старшин.

Але принцип виборности не все зберігали у повній чистоті.

Гетьмани нераз старалися зміцнити свою владу, занехували вибори й просто усували полковників, а на їх місце назначали нових. Перший Богдан Хмельницький дійшов до такого авторитету, що назначував полковників, яких сам хотів, не скликаючи на вибори ради. Пізніше наслідували його в цьому Петро Дорошенко, Многогрішний, Самойлович. Це й було в інтересі суцільности війська, щоб нижчі військові ранґи були безпосередньо залежні від вищих і щоб старшина все могла усунути з уряду невідповідних людей.

Назначеному полковникові врочисто вручали відзнаки його уряду. Полк збирався на просторому майдані з усіма полковими й сотенними прапорами. Приїздив гетьманський делєґат із новим полковником, їх витали хлібом-сіллю, грала полкова музика, похилялися прапори. Делєґат повідомляв про назначення, полковий писар відчитував гетьманський універсал. Потім делєґат вручав полковникові пірнач, полкову корогву і значок та літаври; старшини укривали свого команданта шапками.

На Запорожжі найдовше зберігалися різні старовинні звичаї, яких допильновувала при виборах старшина. Так нпр. обовязок обраного був — двічі відмовлятися від уряду й аж за третім разом приймати вибір. Старі січові діди сипали на голову кошового пісок і обмазували його болотом, на те, щоб не забував про своє низьке походження й не вивищувався понад товариство.