Михайло Вуяхевич ( близько 1630 - 6 лютого 1697 роки)
Наймовірніше закінчив Києво - Могилянський колегіум. Деякий час був писарем у Києво- Печерському монастирі. Але згодом відвернувшись від духовних справ поринув у світське життя ставши на бік гетьмана Якова Сомка. Досягнув того, що став у нього генеральним писарем.
Після Чорної Ради, як і всі прихильники Сомка, зазнав репресій. Проте йому пощастило - був засланий до Сибіру.
Завдяки клопотанням гетьмана Петра Дорошенка в 1665 році ( за іншими данними в 1668 році) був повернутий в Україну, а з 1668 по 1676 роки був при ньому генеральним писарем. Виконував різноманітні гетьманські доручення, зокрема, їздив домовлятися від імені гетьмана до турецького султана. Дорошенко дуже прихильно ставився до Вуяхевича і , слід також відзначити, що і Вуякевич теж зберігав вірність гетьману до самого його зречення булави.
Перебрався до Лівобережної України, де займав різні посади.У 1683 році, за гетьмана Самойловича, виконував деякий час обов'язки генерального судді, але гетьман його все ж остаточно не затвердив. Можливо це, а, можливо, давнє знайомство з Мазепою, призвело до того, що він опиняється серед прихильників зміни гетьмана. І в результаті, він отримує посаду генерального судді.
Новий гетьман Іван Мазепа довіряв генеральному судді Михайлу Вухаєвичу. До того ж настільки, що під час другого Кримського походу в якому також брав участь і гетьман Мазепа, доручив саме Вухаєвичу бути наказним гетьманом. Також за дорученням гетьмана генеральний суддя в 1688 - 1690 роках їздив у Москву залагоджувати важливі справи.
Проте внаслідок бурхливого політичного життя Михайло Вухаєвич вирішив відійти від світських справ. 16 листопада 1690 року він, як представник гетьмана був присутній на виборах архімандрита Києво-Печерської лаври, і несподівано для багатьох ченці, замість трьох визначених наперед кандидатів, обрали своїм настоятелем генерального суддю. Швидше за все цей вибір був заздалегідь узгоджений з гетьманом, а, можливо, ним і ініційований. Проте такий розвиток подій сильно обурив московського патріарха Андріана, який зазначав, що не годиться людині, яка все життя присвятила світським справам, ставати відразу настоятелем лаври. Але внаслідок настійливих звернень Мазепи до Москви в жовтні 1691 року патріарх московський все ж згодився підтвердити вибір ченців.
Отже, Михайло Вуяхевич стає ченцем і змінює ім'я на Мелетій. Як архімандриту йому вдалося багато що зробити для поліпшення матеріального становища лаври. У її володіння архімандрит передав села, що йому належали: Жукин, Воропаєв, Буромку, Шиловичі. Вкладав свої кошти у видання лаврською друкарнею книг.
За часів його настоятельства було видано: "Полуустав" (1691),"Молитвослов"(1691),"Служебник"(1692),"Новый завет с Псалтырью"(1692),"Псалтырь"(1693),"Молитва"(1693),"Акафисты Исусу Христу и Богматери"(1693),"Венец молитв"(1694),"Служба"(1694), "Апостол"(1695),
"Минеи - Четьи"(1695), "Акафисты с каноны"(1695), "Служба святому Николаю Чудотворцу"(1696), "Требник"(1697), "Псалтырь с кратким толкованием"(1697), "Акафисты"(1697),"Каноны Богородицы"(1697).
Архімандрит Мелетій піднімав питання про самостійне видання книг, але російські православні ієрархи зобов'язали лавру погоджувати з ними видання нею книг.
Помер Михайло Вуяхевич 6 лютого 1697 року.