КОНСТИТУЦІЯ П.ОРЛИКА 1710 (Бендерська Конституція, Пакти й Конституція прав і вольностей Війська Запорізького) - перша європейська конституція в сучасному розумінні, складена 5(16).4.1710 при обранні гетьманом України П. Орлика. Набула офіційної назви «Пакти й Конституція прав і вольностей Війська Запорізького» («Пакти і Конституції законів і вольностей Війська Запорізького»). В основі «Пактів й Конституцій» лежала угода між гетьманом, козацькою старшиною і запорожцями. Конституція, в написанні якої брали участь П. Орлик, Г. Герцик, А. Войнаровський, К. Гордієнко, складалася з преамбули і 16 параграфів (пунктів). У преамбулі схематично викладено історію руського (українського) народу і Війська Запорізького. Авторами Конституції стверджувалося, що козаки («народ козацький») стали засновниками Київської держави. Однак, згодом у боротьбі з Польським королівством Україна втратила свою незалежність, яку було відновлено тільки за гетьмана Б. Хмельницького. Далі відзначалося, що Московське царство, порушивши взяті на себе зобов'язання щодо України, намагалося ліквідувати права і привілеї Війська Запорізького та «накласти рабське ярмо на вільний народ, який нікому не дозволяв себе завоювати силою зброї». За цих умов Військо Запорізьке змушене відстоювати права українського народу збройним шляхом. У преамбулі вказувалося на визначну роль гетьмана І. Мазепи у захисті інтересів України і Війська Запорізького. Перед новообраним гетьманом П. Орликом ставилося завдання вибороти незалежність України при підтримці Швеції. Шведський король Карл XII як «покровитель і протектор» України, затвердивши умови іакти обрання гетьмана, ставав гарантом незалежної України та недоторканності її кордонів. В основному тексті документу проголошувались принципи побудови української держави - Гетьманщини. У першому параграфі розглядалося питання про віру. Православ'я проголошувалося державною релігією, а також передбачалася автокефалія української церкви при формальному підпорядкуванні Константинопольському Патріархові. Другий пункт визначав кордони Української держави, які встановлювалися відповідно до умов Зборівського мирного договору 1649 з Річчю Посполитою. Гетьман повинен був забезпечити непорушність і охорону кордонів (сприяти поверненню в Україну полонених і домагатися відшкодування всіх збитків, заподіяних Україні війною). У наступних пунктах стверджувалося повернення у володіння Війська Запорізького Трахтемирова, Кодаку, Калебердиди, Переволочної з прилеглими землями та необхідність зруйнування московських фортець, збудованих на Запоріжжі. У шостому параграфі визначені основні принципи державного правління в Україні. Всі найважливіші державні справи вирішувалися гетьманом спільно з генеральною старшиною, полковниками і генеральними радниками від кожного полку. Передбачалося тричі на рік (на Різдво, Великдень і на свято Покрови Богородиці) у гетьманській резиденції збирати Генеральну Військову Раду. В раді мала брати участь генеральна старшина, полковники, сотники, генеральні радники і посли від Низового Війська Запорізького. Наступні пункти Конституції обмежували судову і фінансову владу гетьмана. Всі важливі судові справи, в т.ч. про образу гідності гетьмана передавалися на розгляд Генерального Військового Суду (7). Гетьман не мав права одноособове розпоряджатися державною скарбницею. Скарбницю очолював генеральний скарбник (див. Генеральний підскарбій), який розпоряджався прибутками за згодою гетьмана. На утримання гетьмана виділялись маєтки в Шептаківському повіті і частина земель Війська Запорізького. Все це стосувалося і полковників (9). Гетьман повинен був здійснювати загальний нагляд задіяльністю адміністративних органів, затверджувати вибір вищих урядовців і полковників; намагатись не допускати зловживань козацькою старшиною відносно козаків і посполитих (10); звільняти від податків і повинностей козацьких вдів і сиріт та деякі інші категорії населення (11). Значна увага приділялась фінансовим, економічним і військовим питанням (проведенню ревізії державних земель запровадженню фіксованих мит і різних зборів, скасуванню оренді стаційдля компанійців і сердюків тощо). Текст конституції був складений латинською і руською (українською) мовами. Діяла у Правобережній Україні до 1714. Конституція, значно обмежуючи права гетьмана, заклала основи республіканського правління в Україні. К. стала вищим виявом української політичної думки 17 ст., фактично проголосивши Україну незалежною демократичною республікою.