ЛЕОНТОВИЧ ВОЛОДИМИР (літ. псевд. В.Левенко; 5.8.1866 - 10.12.1933) - український громадсько-політичний діяч, письменник. Н. на хуторі Оріховщина Лубенського повіту Полтавської губ. У 1888 закінчив юридичний ф-тет Московського ун-ту. До Першої світової війни 1914-18-земський діяч на Полтавщині. Був учасником українського національного руху, членом Старої Громади та Товариства Українських Поступовців, входив до Ради товариства. Фінансове підтримував видання першої української газети у Наддніпрянській Україні - “Рада”. З 1915 брав участь у роботі Комітету Союзу Міст Південно-Західного Фронту, який займався наданням допомоги пораненим і хворим бійцям на фронті і в тилу, біженцям та місцевому населенню в р-ні бойовихдій. Співпрацював у жу-лі “Літературно-Науковий Вісник”, меценат газети “Рада". В квітні 1917 обраний до Української Центральної Ради від Союзу Автономістів-Федералістів. У період Гетьманату - міністр земельних справ у кабінеті Ф. Лизогуба. В еміграції жив у Берліні, згодом —у Празі, де і помер. Літературну діяльність розпочав в 90-х рр. 19 ст. Автор повістей “Пани і люди” (1883), “Per pedes apostolorum” (1897), “Старе і нове”, “Спомини утікача” (1922), “Хроніка родини Гречок” (1922), разом з О. Єфремовим підготував видання російсько-українського юридиного словника (1917,1919).