1. Бог создав світ: небо і землю і населив усякими тварями і поставив над усею тварью чоловіка і казав йому плодитися і множитися і постановив, щоб род чоловічеський поділився на коліна і племена, і кожному колінові і племені даровав край жити, щоб кожне коліно і кожне племено шукало Бога, котрий од чоловіка недалеко, і поклонялись би йому всі люди і віровали в його, і любили його, і були б усі счастливі.

2. Але род чоловічий забув Бога і отдався діаволу, і кожне племено вимислило собі богів, і в кожному племені народи повидумували собі богів і стали за тих богів биться, і почала земля поливатися кровю і усіватися попелом і костями, і на всім світі сталося горе, і біднота, і хвороба, і несчастя, і незгода.

3. І так покарав людей справедливий Господь потопом, войнами, а найгірше — неволею.

4. Бо єдин єсть Бог істинний і єдин він цар над родом чоловічим, а люде як поробили собі багато богів, то з тим укупі поробили багато царів, бо як у кожному кутку був свій бог, так у кожному кутку став свій цар, і стали люде биться за своїх царів, і пуще стала земля поливатися кровію і усіватися попелом і костями, і умножилось на всім світі горе, біднота і хвороба, і нещастя, і незгода.

5. Нема другого бога, тільки один Бог, що живе високо на небі і же вездесущий духом святим своїм, і хоч люде поробили богів в постаті звіриної і чоловічої со страстями і похотями, а то не боги, то страсті і похоті, а правив над людьми отець страстей і похотей чоловікоубийця діавол.

6. Немає другого царя, тільки один пар небесний утішитель, хоч люде і поробили собі царів в постаті своїх братів-людей со страстями і похотями, а то не були царі правдиві, бо цар єсть то такий, що править над усіма, повинен бути розумніший і найсправедливіший над усіх, а розумніший і найсправедливіший єсть Бог, а ті царі со страстями і похотями, і правив над людьми отець страстей і похотей чоловіко-убийця діавол.

7. І ті царі лукаві побрали з людей таких, що були сильніші або їм нужніші, і назвали їх панами, а других людей поробили їх невольниками, і умножились на землі горе, біднота і хвороба, і нещастя, і незгода.

8. Два народи на світі були дотепніші: євреї і греки.

9. Євреїв сам Господь вибрав і послав до їх Моїсея і постановив їм Моїсей закон, що прийняв од Бога на горі Синайській, і постановив, щоб усі були рівні, щоб не було царя між ними, а знали б одного царя — Бога небесного, а порядок давали б судді, котрих народ вибирав голосами.

10. Але євреї вибрали собі царя, не слухаючи старця святого Самуїла і Бог тоді ж показав їм, що вони негаразд зробили, бо хоч Давид був лучший з усіх царей на світі, однак його Бог попустив у гріх; він одняв у сосіда жінку; се ж так було, аби люди зрозуміли, що хоч-який добрий чоловік буде, а як стане самодержавне панувати, то зледащіє. І Соломона мудрішого з усіх людей, Бог попустив у саме велике кепсьтво — ідолопоклонсьтво, аби люди зрозуміли, що хоч який буде розумний, а як стане самодержавне панувати, то одуріє.

11. Бо хто каже сам на себе: “Я лучший оду всіх і розумніший над всіх, усі мусять мені коритися і за пана мене уважати і робить те, що я здумаю”, той зогрішає первородним гріхом, котрий погубив Адама, коли він, слухаючи діавола, захотів порівнятися з Богом, здурів, той, навіть, подобиться самому діаволу, котрий хотів стать вровню з Богом і упав у пекло.

12. Єдин бо єсть Бог і єдин він цар — Господь неба і землі.

13. Тим і євреї, як поробили собі царів і забули єдиного царя небесного, зараз одпали і от істинного Бога і почали кланятися Ваалу і Дагону.

14. І покарав їх Господь: пропало і царство їх і всіх забрали у полон халдеї.

15. А греки сказали: не хочем царя, хочем бути вільні і рівні.

16. І стали греки просвіщенні над усі народи, і пішли од них науки і скуства, і умисли, що тепер маємо. А се сталось за тим, що не було у них царей.

17. Але греки не дізнались правдивої свободи, бо хоч одріклись царей земних, та не знали царя небесного і вимишляли собі богів; і так царей у їх не було, а боги були, тим вони вполовину стали такими, якими були б, коли у них не було богів і знали б небесного Бога. Бо хоч вони багато говорили про свободу, а свободні були не всі, а тільки одна частка народа, прочі ж були невольниками; і так, царів не було, а панство було: а то все рівно, якби у їх було багато царків.

18. І покарав їх Господь; бились вони між собою і попали в неволю і спершу під македонян, а вдруге до римлян.

19. І так покарав Господь род чоловічеський, що найбільша часть його, сама просвіщенна, попалась в неволю до римських панів, а потім до римського імператора.

20. І став римський імператор царем над народами і сам себе нарік богом.

21. Тоді возрадувався діавол і все пекло з ним. І сказали в пеклі: оттепер уже наше царство; чоловік далеко отступив од Бога, коли один нарік себе і царем і богом вкупі.

22. Але в той час змилувався Господь — отець небесний — над родом чоловічим і послав на землю сина свого, щоб показать людям Бога, царя і пана.

23. І прийшов син Божий на землю, щоб одкрити людям істину, щоб тая істина свободила род чоловічий.

24. І навчав Христос, що всі люде — брати і ближні, всі повинні любить попереду Бога, а потім один другого, і тому буде найбільшая шана од Бога, хто душу свою положить за други своя. А хто первий між людьми хоче бути, повинен бути всім слугою.

25. І сам на собі приклад показав: був розумніший і справедливіший з людей, стало буть цар і пан, а явився не в постаті земного царя і пана, а народився в яслах, жив у бідності, набрав учеників не з панського роду, не з учених філософів, а з простих рибалок.

26. І став народ прозрівать істину, і злякалися філософи і люде імператора римського, що істина бере верх, а за істиною буде свобода, і тоді вже не так легко буде дурить і мучить людей.

27. І засудили на смерть Іісуса Христа — Бога, царя і пана — і претерпів Іісус Христос оплєванія, заушенія, бієнія, хрест і погребєніє за свободу рода чоловічого тим, що не хотіли приняти його за царя і пана, бо мали другого царя-кесаря що сам себе нарік богом і пив кров людськую.

28. А Христос-цар свою кров пролив за свободу рода чоловічого і оставив на віки кров свою для питанія вірним.

29. І воскрес Христос в третій день і став царем неба і землі.

30. Ученики його, бідні рибалки, розійшлися по світу і проповідували істину і свободу.

31. І ті, що приймали слово їх, стали братами між собою — чи були преж того панами або невольниками, філозофами або не вченими. Усі стали свободними крові ю Христовою, котору зарівно приймали, і просвіщенними світом правди.

32. І жили християне братством, усе у них було общественне і були у них вибрані старшини і ті старшини були всім слугами, бо Господь так сказав: “Хто хоче першим бути, повинен всім бути слугою”.

33. Тоді імператори римські і пани, і чиновні люде, і вся челядь їх, і філософи піднялись на християнство і хотіли викоренити Христову віру і гибли християне; їх і топили, і вішали, і в чверті рубали, і пекли, і залізними гребінками скребли, і ині тьмочисленні муки їм чинили.

34. А віра Христова не уменьшалась, а чим гірше кесарі і пани лютовали, тим більше було вірующих.

35. Тоді імператори з панами змовились і казали поміж собою: уже нам не викоренити християнства, піднімемось на хитрощі, приймемо її самі, перевернемо ученіє Христово так, щоб нам добре було, та й обдуримо народ.

36. І почали царі приймати християнство і кажуть: “От бачите: можно бути і християнином і царем вкупі”.

37. І пани приймали християнство і казали: “От бачите: можно бути і християнином і паном вкупі”.

38. А того не уважали, що мало сего, що тільки назваться. Бо сказано: “Не всяк глаголяй ми: господи, господи! внидєть в царство небесноє, то творяй волю отца моєго, і же єсть на небесах”.

39. І піддурили архієреїв і попів, і філозофів, а ті і кажуть: “Істино так воно єсть, ажеж і Христос казав: “Воздадіте кесарево кесареві, а Боже Богові”; і апостол говорить: “Всяка власть од Бога”. Так уже Господь установив щоб одні були панами і багатими, а другі нищими і невольниками.

40. А казали вони неправду. Хоч Христос сказав: “воздадіте кесарево кесареві”, а се тим, що Христос не хотів, щоб були бунти та незгода, а хотів, щоб мирно і любязно розійшлась віра і свобода, бо коли християнин буде воздавать не християнському кесареві кесарево — платить податок, сповнять закон,— то кесар, принявши віру, повинен одріктись свого кесарства, бо він тоді, будучи першим, повинен бути всім слугою; і тоді б не було кесаря, а був би єдиний цар — господь Іісус Христос.

41. І хоча апостол сказав: “Всяка власть од Бога”, а не єсть воно те, щоб кожний, що захватить власть, був сам од Бога. Уряд і порядок і правлєніє повинні бути на землі: так Бог постановив, і єсть то власть, і власть та од Бога, але урядник і правитель повинні подлегать закону і сонмищу бо і Христос повеліває судиться перед сонмищем і так як урядник і правитель перші, то вони повинні буть слугами, і недостоїть їм робить те, що здумається, а те, шо постановлене, і не-достоїть їм величаться та помпою очі одводити, а достоїть їм жити просто і працювати для общества пильно, бо власть їх од Бога, а сами вони грішні люде і самі послідніші, бо усім слуги.

42. А сьому ще гірша неправда, бутсім установлено од Бога, щоб одні пановали і багатились, а другі були у неволі і нищі, бо не було б сього, скоро б поприймали щире Євангеліє; пани повинні свободити своїх невольників і зробитись їм братами, а багаті повинні наділяти нищих, і нищі стали б также багаті; якби була на світі любов християнська в серцях, то так було б, бо хто любить кого, той хоче, щоб тому було так же хороше, як і йому.

43. І ті, що так казали і тепер кажуть і переверчують Христово слово, ті оддадуть одвіт в день судний. Вони скажуть судді: Господи, не в твоє лі ім я пророчествовах? А судія скаже їм: Не вєм вас.

44. Таким викладом зіпсували царі, пани та вчені свободу християнську.

45. Благодать дана всім язикам, а спершу коліну Яфетову, бо Сімово через жидів отвернуло Христа.

46. І перейшла благодать до племен грецького, романського, німецького, слов'янського.

47. І греки, прийнявши благодать, покаляли її, бо вони прийняли лову віру і не зовлеклись ветхого чоловіка со страстями і похотями, оставили при собі і імператорство, і панство, і пиху царськую, і неволю, і покарав їх Господь: чахло, чахло грецьке царство тисячу років, зчахло зовсім і попало до турків.

48. Романське племено — влохи, французи, гішпани — приняло благодать, і стали народи увіходить у силу і у нову жизнь і просвіщенность, і благословив їх Господь, бо лучше вони прийняли святу віру, ніж греки, одначе не зовсім зовлеклись ветхого чоловіка со страстями і похотями, оставили і королей, і панство, і вимислили голову християнства — папу, і той папа видумав, що він має власть над усім світом християнським, ніхто не повинен судити його, а що він здумає, те буде гарно.

49. І племено німецьке — народи німецькі — приняли благодать і стали увіходить у пущу силу і жизнь нову, і просвіщенность, і благословив його Господь, бо вони ще лучче приняли віру, ніж греки і романці, і з'явивсь у них Лютер которий почав учити, що повинно християнам жити так, як жили до того часу, коли поприймали і попереверчували ученіє Христово царі і пани, і щоб не було неподсудимого голови над церквою християнською — папи, єсть бо єдин глава всім — Христос. Але і німці не зовлеклися ветхого чоловіка, бо зоставили усебе і королів і панів, і ще гірше дозволили замість папи і єпіскопов орудувать церквою Христовою королям і панам.

50. І сталась послідняя лесть гірша першої, бо не тільки у німців королі, але і у других землях взяли верх над всім, і, щоб удержати народ у ярмі, поробили ідолів, отвертали людей од Христа і казали кланятися ідолам і биться за них.

51. Бо то все рівно що ідоли: хоча французи були хрещені, одначе меньше шановали Христа, ніж честь національну, і такого ідола їм зроблено, а англічане кланялись золоту і мамоні, а другі народи так же своїм ідолам, і посилали їх королі і пани на заріз за шматок землі, за табак, за чай, за вино; і табак, і чай, і вино стали у них богами, бо речено: іде же сокровище ваше, там сердце ваше. Серце християнина с Ісусом Христом, а серце ідолопоклонникове — з своїм ідолом. І стало, як каже апостол, їх богом чрево.

52. І вимислили одщепенці нового бога, сильнішого над усіх дрібних боженят, а той бог називався по-французські егоїзм або інтерес.

53. І філософи почали кричати, що то кепство віровати в сина Божого, що немає ні пекла, ні раю і щоб усі поклонялись егоїзмові або інтересові.

54. А до всього до того довели , королі та пани; і завершилася міра їх плюгавства, праведний Господь послав свій меч обоюдоострий на рід прелюбодійний; збунтовались французи і сказали: не хочем, щоб були у нас королі та пани, а хочем бути рівні й вільні.

55. Але тому не можна було статися, бо тільки свобода, гдє дух Христов, а дух Божий уже перед тим вигнали з Францевщини королі та маркізи, та філософи.

56. І французи короля свого забили, панів прогнали, а самі почали різатися і дорізались до того, що пішли у гіршую неволю.

57. Бо на їх господь хотів показать усім язикам, що нема свободи без Христової віри.

58. Іс той пори племена романське і німецьке турбуються, і королів і панство вернули, і про свободу кричать, і немає в їх свободи, бо нема свободи без віри.

59. А племено слов янське то найменьший брат у сім ї Яфетовій.

60. Трапляється, що менший брат любить дуже отця, одначе получає долю меншу проти старших братів, а потім, як брати старші своє потратять, а менший збереже своє, то і старших виручає.

61. Племено слов'янське ще до принятія віри не йміло ані царей, а ні панів, і всі були рівні, і не було у них ідолів, і кланялись слов'яне одному Богу — вседержителю, ще його й не знаючи.

62. Як уже просвітились старші брати греки, романці, німці, тоді Господь і до менших братів слов'ян послав двох братів: Константина і Мефодія і духом святим покрив їх Господь, і переложили вони на слов'янську мову святеє письмо , і отправовать службу божую постановили на тій мові, якою всі говорили посполу, а сього не було ні у романців, ні у німців, бо там по-латинськи службу одправовали, так що романці мало, а німці овсі не второпали, що їм читано було.

63. І скоро слов'яне преймовали віру Христову так, як ні один народ не преймовав.

64. Але було два лиха у слов'ян: одно — незгода між собою, а друге те, що вони, як менші брати, усе переймали од старіших; чи до діла, чи не до діла, не бачучи того, що у їх своє було лучше, ніж братівське.

65. І поприймали слов'яне од німців королів і князів, і бояр, і панів, а преж того королі були в їх вибрані урядники і не чванились перед народом, а обідали с самим простим чоловіком за рівню, і самі землю орали, а то вже у їх стала і пиха, і помпа, і гвардія, і двор.

66. І панів у слов ян не було, а були старшини: хто старший літами і до того розумніший, того на раді слухають, а то вже стали пани, а у їх неволники.

67. І покарав Господь словянське племено гірше, ніж другі племена, бо сам Господь сказав: кому дано більше, з того більше і зищеться. І попадали слов'яне в неволю до чужих; чехи і полабці—до німців, серби і болгари — до греков і до турок, москалі — до татар.

68. І здавалось, от загине племено слов'янське, бо ті слов'яне, що жили около Лаби і Помор'я Балтицького, ті пропали, так що і сліду їх не осталось.

69. Але не до кінця прогнівився Господь на племено слов'янське, бо господь постановив так, щоб над сим племеном збулось писаніє: Камєнь єго же нє брєгоша зиждущий, той бисть во главу угла.

70. По многих літах стало в Славянщині три неподлеглих царства: Польща, Литва і Московщина.

71. Польща була з поляків і кричали поляки: у нас свобода і рівність, але поробили панство і одурів народ польський, бо простий люд попав у неволю саму гіршу, яка де-небудь була на світі, і пани без жодного закону вішали і вбивали своїх невільників.

72. Московщина була з москалів і була у їх велика Річ Посполита Новгородська вільна і рівна, хочь не без панства: і пропав Новгород за те, що і там завелось панство, і цар московський взяв верх над усіма москалями, а той цар узяв верх, кланяючись татарам, і ноги ціловав ханові татарському, бусурману, щоб допоміг йому держати в неволі неключимій народ московський, християнський.

73. І одурів народ московський і попав у ідолопоклонство, бо царя своєго нарік богом, і усе, що цар скаже, те уважав за добре, так що цар Іван в Новгороді душив та топив по десятку тисяч народу, а літописці, розказуючи те, звали його христолюбивим.

74. А в Литві були литвяки, та ще до Литви належала Україна.

75. І поєдналась Україна з Польщею як сестра с сестрою, як єдиний люд слов'янський до другого люду слов'янського нерозділимо і незмісимо, на образ іпостасі божої нероздільної і незмісимої, як колись поєднаються усі народи слов янські поміж собою.

76. І не любила Україна ні царя, ні пана, а зкомпоновала собі козацтво, єсть то істеє братство, куди кожний, пристаючи, був братом других— чи був він преж того паном чи невольником аби християнин, і були козаки між собою всі рівні, і старшини вибирались на раді і повинні були слуговати всім по слову Христовому, і жодної помпи панської і титула не було між козаками.

77. І постановили вони чистоту християнську держати, тим старий літописець говорить об козаках: “татьби же и блуд ні же именуються у них”.

78. І постановило козацтво: віру святую обороняти і визволяти ближніх своїх з неволі. Тимто гетьман Свирговський ходив обороняти Волощину і не взяли козаки миси з червонцями, як їм давали за услуги, не взяли тим, що кров проливали за віру та за ближніх і служили Богу, а не ідолу золотому. А Сагайдашний ходив Кафу руйнувати і визволив кільканадцять тисяч невольників з вічної підземної темниці.

79. І багато лицарів таке робили, що не записано і в книгах мира сього, а записано на небі, бо за їх були перед Богом молитви тих, котрих вони визволили з неволі.

80. І день ото дня росло, умножалося козацтво і незабаром були б на Вкраїні усі козаки, усі вільні і рівні, і не мала б Україна над собою ні царя, ні пана, опріч Бога єдиного, і, дивлячись на Україну, так би зробилось і в Польщі, а там і у других слов'янських краях.

81. Бо не хотіла Україна ітти услід язиков, а держалась закону Божого, і всякий чужестранець, заїхавши в Україну, дивувався, що ні в одній стороні на світі так щиро не молються Богу, ніде муж не любив так своєй жони, а діти своїх родителей.

82. А коли папи та єзуїти хотіли насильно повернуть Україну під свою власть, щоб українці-христианє повірили, бутсім справді усе так і єсть, що папа каже, тоді на Україні з явились братства, такі, як були у перших християн, і всі, записуючись у братство, був би він пан чи мужик, називались братами. А се для того, щоб бачили люде, що в Україні осталась істинная віра і що там не було ідолів, тим там і єресі жодної не з явилось.

83. Але панство побачило, що козацтво росте і всі люде скоро стануть козаками, єсть-то вільними, наказали зараз своїм крепакам, щоб не ходили в козаки, хотіли забить народ простий як скотину, так, щоб йому не було ні чувствія, ні розуму, і почали пани обдирати своїх крепаков, отдали їх жидам на такую муку, що подобную творили тільки над нерви-ми християнами, драли з їх, з живих, шкури, варили в котлах дітей, давали матерям собак грудями годовати.

84. І хотіли пани зробить з народа дерево або камінь, і стали їх не пускать навіть в церков, хрестить дітей і вінчатися, і причащатися, і мертвих ховати, а се для того, щоб народ простий утеряв навіть постать чоловічу.

85. І козацтво стали мучить і нівечить, бо таке рівне братство християнське стояло панам на перешкоді.

86. Але не так зробилось, як думали пани, бо козацтво піднялось, а за їм увесь простий народ, вибили і прогнали панів, і стала Україна земля козацька, вольна, бо всі були рівні і вільні, але не надовго.

87. І хотіла Україна знову жити з Польщою по-братерськи, нерозділимо і несмісимо, але Польща жодною мірою не хотіла одрікатись свого панства.

88. Тоді Україна пристала до Московщини і поєдналась з нею як єдиний люд слов'янський с слов'янським нерозділимо і несмісимо, на образ іпостасі божої нерозділимої і несмісимої, як колись поєднаються усі народи слов'янські між собою.

89. Але скоро побачила Україна, що попалась у неволю, бо вона по своєй простоті не пізнала, що там був цар московський, а цар московський усе рівно було, що ідол і мучитель.

90. І одбилась Україна од Московщини, і не знала, бідна, куди прихилить голову.

91. Бо вона любила і поляків, і москалів як братів своїх і не хотіла з ними розбрататися, вона хотіла, щоб всі жили вкупі, поєднавшись як один народ слов'янський с другим народом слов'янським, а ті два с третім, і було б три Речі Посполиті в однім союзі нерозділимо і несмісимо по образу Тройци Божой нероздільной і несмісимой, як колись поєднаються між собою усі народи слов'янські.

92. Але сього не второпали ні ляхи, ні москалі. І бачуть ляцькі пани і московський цар, що нічого не зробить з Україною, і сказали поміж собою: не буде України ні тобі, ні мені, роздеремо її по половині, як Дніпр її розполовинив, лівий бік буде московському царю на поживу, а правий бік — польським панам на поталу.

93. І билась Україна літ п'ятдесят, і єсть то найсвятіша і славніша война за свободу, яка тільки єсть в історії, а розділ України єсть найпоганіше діло, яке тільки можна знайти в історії.

94. І вибилась з сил Україна, і вигнали ляхи козацтво з правого боку Дніпрового, і запановали пани над бідним остатком вольного народу.

95. А на лівім боці ще держалось козацтво, але час од часу попадало в неключиму неволю московському цареві, а потім петербургському імператорові, бо останній цар московський і первий імператор петербургський положив сотні тисяч в канавах і на костях збудував собі столицю

96. А німка цариця Катерина, курва всесвітня, безбожниця, убійниця мужа свого, востаннє доконала козацтво і волю, бо, одібравши тих, котрі були в Україні старшими, наділила їх панством і землями, понадавала їм вольну братію в ярмо і поробила одних панами, а других невольниками.

97. І пропала Україна. Але так здається.

98. Не пропала вона, бо вона знати не хотіла ні царя, ні пихи, а хоч і був цар, та чужий, і хоч були пани, та чужі; а хоч з української крові були ті виродки, одначе це псовали своїми губами мерзенними української мови і самі себе не називали українцями, а істий українець, хоч був він простого, хоч панського роду, тепер повинен не любити ні царя, ні пана, а повинен любити і пам'ятовати єдиного бога Іісуса Христа, царя і пана над небом і землею. Tак воно було преждє, так і тепер зосталось.

99. І Слов'янщина хоч терпіла і терпить неволю, та не сама її сотворила, бо і цар, і панство не слов'янським духом сотворено, а німецьким або татарським. І тепер в Росії хоч і є деспот цар, одначе він не слов янин, а німець, тим і урядники у його німці; оттого і пани хоч і єсть в Росії, та вони швидко перевертуються або в німця, або в француза, а істий слов'янин не любить ні царя, ні пана, а любить і пам'ятує одного бога Іісуса Христа, царя над небом і землею. Так воно було преждє, так і тепер зосталось.

100. Лежить в могилі Україна, але не вмерла.

101. Бо голос її, голос, що звав усю Слов янщнну на свободу і братерство, розійшовся по світу словенському. І одізвався він, той голос України, в Польщі, коли 3 мая постановили поляки, щоб не було панів і всі були б рівні в Речі Посполитій; а того хотіла Україна за 120 літ до того.

102. І не допустили Польщу до того, і розірвали Польщу, як преждє розірвали Україну.

103. І се їй так і треба, бо вона не послухала України і погубила сестру свою.

104. Але не пропаде Польща. бо її збудить Україна, котра не пам ятуєть зла і любить сестру свою так, якби нічого не було між ними.

105. І голос України одізвався в Московщині, коли після смерті царя Олександра хотіли руські прогнати царя і панство і установити Речь Посполиту, і всіх слов'ян поєднати по образу іпостасей божественних нерозділимо і несмісимо; а сього Україна ще за двісті років до того хотіла.

106. І не допустив до того деспот: одні покончили живот свій на шибениці, других закатували в копальнях, третіх послали на заріз черкесові.

107. І панує деспот кат над трьома народами слов янськими, править через німців, псує, калічить, нівечить добру натуру слов'янську і нічого не зробить.

108. Бо голос України не затих. І встане Україна з своєї могили, і знову озоветься до всіх братів своїх слов'ян, і почують крик її, і встане Слов'янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорутан, ні у сербів, ні у болгар.

109. Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою в союзі слов янськім. Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: “От камєнь, єго же нє брегоша зиждущии, той бисть во главу”.