КАНДИБА ОЛЕГ (псевд. О.Ольжич; 8,7.1907-10.6.1944) - відомий український поет, політичний діяч, археолог і публіцист. Син О.Олеся. Н. у Житомирі. В 1917-23 навчався в середній школі (Пуща Водиця) поблизу Києва. У 1923 емігрував разом з батьками до Чехо-Словаччини. В 1924-29 навчався в Кардовому ун-ті у Празі, на літературно-історичному ф-ті Українського Педагогічного Інституту, вивчав археологію в Українському Вільному Університеті. Восени 1930 захистив докторську дисертацію на тему “Ноолітична кераміка Галичини”. В 1930-31 - асистент кафедри археології УВУ. Працюючи в археологічному відділі Національного музею, здійснив наукові експедиції по західноукраїнських землях, Німеччині, США і Балканських країнах, брав участь у міжнародних археологічних конференціях. У 1938 читав лекції у Гарвардському ун-ті. Опублікував ряд праць з антропології та археології. В історичній науці -послідовник школи Л. Нідерле. З поч. 1930-х рр. К. заявив про себе як самобутній і оригінальний поет. Співпрацював у львівських періодичних виданнях: “Літературно-Науковий Вістник”, “Вістник”, “Обрії”, “Напередодні”; празьких “Студентський вістник”, “Пробоєм”. З молодих літ К. став учасником українського націоналістичного руху. В 1929 - член Організації Українських Націоналістів. Виконував ряд відповідальних завдань Проводу Українських Націоналістів, особисто Є.Коновальця. В 1937 очолив культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів. В кін. 1930-х рр. редагував часопис “Самостійна думка”, перетворивши його на орган ПУН. В 1938-39 К. брав активну участь у становлені державності Карпатської України та в збройній боротьбі проти угорських загарбників. Протягом 1939-41 очолював Революційний Трибунал ОУН, член Проводу Українських Націоналістів. На поч. радянсько-німецької війни 1941 -45 переїхав до України. В 1941-42 К. живу Києві, налагоджував підпільну мережу ОУН (М) в Україні. В жовтні 1941 К. став одним з організаторів політично-громадського центру - Української Національної Ради у Києві. З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів К. переїздить до Львова. У травні 1942 Почаївська конференція ОУН (М) обрала К. заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях. У січні 1944 після арешту А.Мельника перебрав посаду Голови ПУН. 25.5.1944 заарештований гестапо у Львові. Був ув'язнений у концентраційному таборі Саксенгаузен. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10.6.1944. К. - автор поетичних збірок “Рінь” (1935), “Вежі” (1940) та посмертно виданої “Підзамче” (1946), перевиданих у збірках “Поезії” (1956) та “Величність” (1969), ряду праць з архелогії, серед яких “Schipeniz-Kunst und Gerete eines neolitisches Dorfes” (1937).