КУРБАС ЛЕСЬ [Олександр Степанович; 25.2.1887 - 3.11.1937) - визначний український театральний діяч та режисер. Н. у Самборі. (тепер Львівська обл.) в акторській сім'ї. Середню освіту здобув у Тернопільській гімназії. Оволодів російською, польською та німецькою мовами, самотужки вивчав англійськута норвезьку мови. В 1907-08 навчався на філософському ф-ті Віденського ун-ту, вивчав германістику і славістику. Великий вплив на формування світогляду молодого К. мали Гордон X. Крег, М. Райнгард, П. Альтеборг і, особливо, А. Бергсон та Й. Кайнц. У 1908 К. перевівся на філософський ф-тет Львівського ун-ту. Одночасно працював у аматорському театральному гуртку товариства «Сокіл». Восени 1909 організував власний драматичний гурток при Львівському ун-ті. Після вбивства польськими шовіністами українського студентського діяча А. Коцка (1.7.1910) проти українських студентів розпочалися репресії, під час яких К. було виключено з ун-ту. В 1911 він знову короткий час перебував у Відні, де, мабуть, студіював у Віденській драматичній школі. Влітку 1911 К. було запрошено до гуцульського театру «Верховина» Г.Хоткевича, одним з режисерів. Брав участь у постановці вистав «Довбуш», «Непросте», «Гуцульський рік». У 1912-14 -актор Театру товариства « Руська Бесіда». У вересні 1915 організував у Тернополі трупу «Тернопільські театральні вечори». Наприкінці березня 1916 К. на запрошення М.Садовського переїжджає до Києва. На київській сцені дебютував у ролі Степана в драмі «Невольник» М. Кропивницького. Згодом приєднався до групи випускників музично-драматичної школи, які створили «Молодий Театр», метою якого було виховання і розвиток акторських обдарувань молоді (серпень 1917 - квітень 1919). На сцені «Молодого Театру» К. поставив «Чорна пантера і білий ведмідь» В. Винниченка, «Молодість» М.Гальбе, «У гущі» Лесі Українки, «Драматичні етюди» О.Олеся, «Цар Бдіп» Софокла. У квітні 1919 наказом Театрального комітету при Народному комісаріаті освіти «Молодий театр» було об'єднано з Державним драматичним театром у Києві. Під час денікінської окупації Києва К. працював над оперою «Тарас Бульба» М.Лисенка. У червні 1920 колектив акторів на чолі .з К. утворив Київський драматичний театр - Київдрамте, який здійснив постановку українською мовою вистави У. Шекспіра - «Макбет». Головну роль у ній грав сам К. - це був останній його акторський виступ у новій ролі, У травні 1921 колектив Київдрамте переїхав до Харкова як Державний мандрівний зразковий театр. Ідеєю К. в цей час було створення єдиної всеукраїнської театральної академії. Поступово ідея академії трансформувалася й оформилася у Мистецьке об'єднання «Березіль», до якого увійшло бл. 250 театральних діячів та акторів. Було утворено 5 майстерень, режисерську лабораторію, що готувала кадри для всіх театрів України, а також бл. 20 творчих дослідницьких комісій, станцій, бюро тощо. В першій пол. 1920-х рр. К. на Одеській кіностудії були поставлені фільми «Вендета», «Макдональд», «Арсенальці».

  У березні 1926 на Всеукраїнській театральній нараді було вирішено перевести театр «Березіль»у Харків. У цей час на сцені театру поставлено ряд високохудожніх, часто гостро дискусійних вистав, серед них «Джіммі Хіггінс» за Е.Сінклером. «Золоте черево» Ф. Кроммелінка, «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Граса» М. Куліша, «Диктатура» І. Микитенката ін. У кін. 1930 К. став керівником реорганізованого Харківського театру малих форм «Веселий пролетар», раніше з його ініціативи у Харкові було створено Театр української оперита Театр для дітей. Активна діяльність К. на ниві української національної культури, вже 1927 викликала необгоунтовані нападки і звинувачення у націоналізмі, формалізмі, відриві від радянської дійсності тощо. Було заборонено п'єсу А. Берга «Войцек», не попала на сцену і виставам. Куліша «Патетична соната». З поч. 1931 почалося масове цькування К. До критики долучилися майже всі літературні групи, які «викривали змову» К. і М. Куліша. Сіялась недовіра до К. серед молодих акторів та режисерів. У вересні 1933 К. викликав до себе перший секретар ЦК КП(б)У П.Постишев, який вимагав від нього зректися помилок і засудити діяльність М. Хвильового та М.Скрипника, що К. відмовився зробити. 5.10.1933 на спеціальному засідання народного комісаріату освіти було усунуто К. від обов'язків мистецького керівника театру «Березіль». Згодом його позбавили звання народного артиста УСРР, яке йому було присвоєно у 1925. В жовтні 1933 К. на запрошення мистецького керівника Державного Єврейського Театру Соломона Мі-хоелса виїхав до Москви з метою поставити на сцені «Короля Ліра» У. Шекспіра. 26.12.1933 по дорозі до театру його було заарештовано, а згодом заслано на північ у табори ГУЛАГУ. Розстріляний 3.11.1937 (офіційні радянські джерела подають дату 15.11.1942). В історію українського театру К. увійшов як його реформатор, організатор та режисер, який шляхом експерименту прищеплював йому нові ідеї та форми.