ШУМСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ (2.12.1890 — 18.9.1946) — український політичний діяч. Н. у с. Боровій Рудні на Київщині у бідній селянській сім'ї. З 1908 — член Української соціал-демократичної спілки. З осені 1917 по осінь 1919 — Української партії соціалістів-революціонерів. Входив до складу Української Центральної Ради. У січні 1918 Ш. разом з іншими лівими українськими есерами готував у порозумінні з більшовицькими урядами у Петербурзі та Харкові державний переворот з метою встановлення в Україні радянського ладу. З травня 1918 — один із лідерів боротьбистів. У січні 1919 ввійшов до складу боротьбистського уряду, який користувався впливом серед повсталих селян Правобережної України, виступив проти Директорії, йдучи на зближення з більшовицьким урядом у Харкові. З весни 1919 до 1920 входив до Української партії комуністів. Після розпуску партії разом з іншими укапістами ввійшов до складу КП(б)У й був обраний членом ЦК. Належав до партійної групи, яка вимагала усамостійнення КП(б)У від Російської Комуністичної партії. Виступав за те, щоб КП(б)У підтримувала зв'язки з РКП лише через Комуністичний Інтернаціонал. У 1919 — нарком освіти в українському радянському уряді Х. Раковського, 1920 — нарком внутрішніх справ, 1921 — представник УСРР у Польщі. Після повернення в Україну в 1923-24 був редактором журналу «Червоний шлях», керував відділом агітації та пропаганди КП(б)У. З вересня 1924 по лютий 1927 — нарком освіти УСРР, активно проводив політику українізації. Під час зустрічі з Й. Сталіним у жовтні 1925 поставив питання про усунення Л. Кагановича з посади генсека ЦК КП(б)У та заміщення його українцем В. Чубарем. У листі «Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК ВКП(б)У» від 26.4.1926 Сталін поклав на Ш. відповідальність за поширення антиросійських настроїв в Україні. З іменем Ш. був пов'язаний національний ухил — «шумськізм». Під тиском розгорнутої проти нього політичної кампанії на червневому (1926) пленумі ЦК КП(б)У визнав «помилковість» своєї позиції. Звільнений з посади наркома освіти у 1927 і висланий до Москви на другорядну роботу у профспілці. Справа усунення Ш. гостро обговорювалась Комуністичною партією Західної України, що призвело до її розколу на «шумськістів» та прихильників сталінської позиції. Заарештований 13.5.1933 за звинуваченням у приналежності до Української військової організації (УВО) — підпільної організації, яка нібито складалася з колишніх членів КПЗУ («шумськістів») і готувала антирадянське збройне повстання (насправді така організація не існувала і була сфабрикована ОДПУ). Засуджений до 10-річного ув'язнення у виправно-трудовому таборі. У 1933-35 перебував на Соловках. Неодноразово звертався з апеляціями щодо своєї справи до керівних організацій і окремих керівників, зокрема до Сталіна. У грудні 1935 тюремне ув'язнення замінили засланням у Красноярськ. У відповідь на це рішення розпочав голодування, добиваючись повної реабілітації. 9.10.1937 тяжко хворого Ш. знову заарештували у зв'язку зі справою боротьбистів. У листопаді 1939 справу через хворобу і відсутність матеріалів, які 6 свідчили проти нього, було припинено. У роки війни продовжував домагатися реабілітації. Після закінчення терміну заслання (13.5.1943) через хворобу змушений залишитися у Красноярську. Працював над монографією «Малороси», текст якої знищив у липні 1946, прийнявши рішення про самогубство (про це рішення повідомив в особистому листі до Сталіна). Однак спроба самовбивства виявилася невдалою. Вбитий за особистим розпорядженням Сталіна, Хрущова та Кагановича по дорозі з Саратова до Києва.