ДОНЦОВ ДМИТРО (29.8 (10.9).1883 30.2.1973) визначний український публіцист, політичний діяч, літературний критик. Ідеолог українського націоналізму. Н. в м.Мелітополі (тепер Запорізька обл.). В 1900-07 навчався (з перервами) в Петербурзькому, а в 1909-11 - Віденському ун-тах. Належав до Революційної Української Партії та Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії, за що двічі заарештовувався (1905, 1907). В 1908 Д., переслідуваний царським урядом, був змушений емігрувати. Друкувався у журналах “Дзвін”, “Украинская жизнь” та ін. В 1913, виступаючи на другому всестудентському з'їзді у Львові, у своїй доповідь Сучасне політичне положення нації і наші завдання” накреслив програму побудови Української незалежної держави. В 1914-18 - голова і активний член Союзу Визволення України. В 1917 повернувся до Києва. В період Гетьманату Ц. очолив Українське Телеграфне Агентство і Державне Бюро Преси. В 1919-21 -керівник Українського Пресового Бюро у Берліні. З 1922 перебував у Львові, де виступив засновником Української Партії Національної Роботи, редагував її орган двотижневик -“Заграва” (1923-24). В 1922-39 керував редакцією “Літературно-наукового вісника” (в 1932-39 -“Вісника”), видання якого було поновлено за ініціативою Є.Коновальця. З 1939 жив у еміграції у Німеччині, Чехо-словаччині, Франції. З 1947 оселився в Канаді, де викладав українську літературу в Монреаль-ському ун-ті. Д. - автор багатьох публіцистичних праць, в яких обгрунтував необхідність політичної незалежності України і розробив ідейні основи українського націоналізму. Серед найважливіших праць -“Модерне москвофільство” (1913), “З приводу однієї єресі” (1914), “Історія розвитку української державницької ідеї” (1917), “Підстави нашої політики” (1921), “Націоналізм” (1926), “Де шукати українських традицій” (1938), “Дух нашої давнини” (1944) та ін. Йому належать літературно-критичні дослідження: “Криве дзеркало української літератури” (1929), “Естетика декаденсу” (1930), “Василь Стефаник” (1931), “Криза української культури” (1932), “Туга за героїчним. Постаті й ідеї літературної України” (1952), “Поетика вогнених меж. Олена Теліга” (1953) та ін. Д. перейшов кілька світоглядних еволюцій - від соціалізму до його повного заперечення, від антирелігійних позицій до крайностей войовничого християнства. Д. послідовно відстоював ідею незалежності України. Виступаючи проти російського імперіалізму в усіх його проявах, Д. застерігав від орієнтації на Москву, незважаючи на те, чи вона царська, республіканська, буржуазна чи пролетарсько-соціалістична. Праці Д. в значній мірі спричинилися до послаблення впливу комуністичних ідей та москвофільства на суспільну свідомість, особливо у Західній Україні. У філософських концепціях Д. яскраво виражені ідеї практичного ідеалізму, в яких основна роль у житті особи і суспільства відводиться ірраціональній волі. Ідеї Д. мали великий вплив на молодь у передвоєнний час і у значній мірі стали деологічним обгрунтуванням діяльності ОУН.