УКРАЇНСЬКИЙ ВІСНИК” (УВ) – перший позацензурний літературно-публіцистичний і правозахисний журнал в Україні (машинопис, з фотоіл.). Видавався в Києві і Львові з січня 1970 до березня 1972 без зазначення редактора.

Випуск 1–5 редагував В'ячеслав ЧОРНОВІЛ. Після його арешту підготовлений ним вип. 6 видали у Львові в березні 1972 Михайло Косів, Атена Пашко та Ярослав Кендзьор.

„Київський” варіант 6-го номера випустили у березні 1972 Євген ПРОНЮК і Василь ЛІСОВИЙ (текст його не знайдений).

УВ публікував без узагальнень інформацію про порушення прав людини в Україні, гарантованих Конституцією, про судові й позасудові репресії, про порушення національного суверенітету, про становище українських політв'язнів у в'язницях і таборах та ін. Крім того, УВ друкував публіцистичні статті, документи, художні твори й інші матеріали, що поширювалися в самвидаві.

У 1974 р. вип. 7–8 УВ видали Степан ХМАРА й Олесь ШЕВЧЕНКО. Цей випуск був явно політичним, антиімперським і антикомуністичним. Вип. 9, до підготовки якого долучився Віталій ШЕВЧЕНКО, автори мусили знищити перед загрозою обшуку.

Випуски 1-2, 4, 6, 7-8 були перевидані за кордоном, їх матеріали передавалися по радіо „Свобода” . УВ – найважливіше джерело з історії політичних репресій в Україні 60-70-х рр.

4 номери машинописного журналу під цією ж назвою в 1975–1976 видала підпільна “Українська загальнонародна організація” (УЗНО) , відома також під назвою УНФ-2 (керівник Григорій Диндин, потім Микола Крайник).

В.ЧОРНОВІЛ відновив видання УВ під час перебудови. Він продовжив свою нумерацію з ч. 7 (серпень 1987). Останній, 13-й випуск, вийшов 1988 р.

У 1988 на базі УВ була створена прес-служба Української Гельсінкської Спілки (УГС) і журнал припинив своє існування.