Найважливішою битвою Великої вітчизняної війнни в перші її дні на південному напрямі була величезна танкова битва в районі Луцьк– Рівне– Дубно– Броди, яка тривала з 23 по 29 червня 1941 року. В цій битві німецькій 1-ій танковій групі ( командувач Клейст), що складалася з трьох моторизованих армійських корпусів у складі п’яти танкових і чотирьох моторизованих дивізій протистояли два контрударні угруповання Південно-Західного фронту Червоної армії, а саме північне (9-й, 19-й та 22-й механізовані, 31-й стрілецький корпуси) — що базувалося в районі Луцька; південне (4–й, 8-й й 15-й механізовані, 37-й стрілецький корпуси) — що базувалося в районі Бродів. З обох сторін в цій битві було задіяно більше 2 тисяч танків.
У військ Південно-Західного фронту на обліку нарховувалося 3846 танків, натомість у німецькій танковій групі всього лише 799 танків. Отже, перевага в техніці однозначно була на боці військ Південно-Західного фронту і співвідношення танків становило 1:4.8.
Але німці проявили набагато краще стратегічне мислення оскільки військ головну ставку зробили на оперативну дію невеликих за кількістю техніки механізованих з’єднань з танків, піхоти на машинах, частин розвідки на мотоциклах та легких танках, зведених у танкові групи. Запорукою успішної дії цих підрозділів був постійний радіозв’язок та прикриття авіацією в повітрі. Танкові групи мали пробити лінію оборони супротивника та наступати в глибину, охоплюючи ворожі частини з флангів. Результатом ставало їх оточення, та вихід своїх військ на оперативний простір. В Червоній армії натомість було зроблено ставку на створенні великих танкових з’єднань, але оскільки ці з'єднання на початок війни не були доукомплектовані іншими родами військ, зокрема, авіацією, то і перевага в кількості танків Червоної армії зводилася нанівець.
Головним районом танкових боїв став простір від міст Радехів і Броди до Дубно і Луцька,а взяття двох останніх міст відкривало шлях на Рівне- Житомир - Київ.
Власне битва розпочалася з наступу 1-ої танкової групи, яка використала розрив завширшки до 50 км, що утворився на кінець 24 червня між 5 і 6-ю арміями. Клейст планував у взаємодії зі своїми 6 і 17-ю арміями відрізати війська центру та лівого крила Південно-Західного фронту. Оцінивши обстановку і розкривши цей намір, Військова рада фронту прийняла рішення усіма п’ятьма механізованими корпусами завдати ворогові могутнього контрудару. Проте раптового удару не вийшло. Гітлерівці, використовуючи в обороні протитанкову артилерію, намагалися вивести свої танки на фланг і в тил наступаючих радянських військ.
Верховне командування Червоної армії запропонувало командуванню Південно-Західного фронту помилкову тактику, яка полягала в здійсненні контрударів радянськими механізованими корпусами по німецьким угрупованням. Проте не маючи ефективного прикриття з повітря та надійної взаємодії з іншими частинанами мехкорпуси внаслідок цих ударів лише знекровлювалися.
І хоча внаслідок відчайдушних дій мехкорпусів горловина танкового прориву ворога значно звузилася, але зупинити ворожі війська не вдалося. 26 червня довелося здати Дубно.
Незважаючи на невдачу в проведених контрударах, керівництво Південно-Західного фронту продовжує контратакувати. 26 червня було вирішено нанести потужні удари з півночі силами 9, 19 та 22 та з півдня 4, 15 та 8 мехкорпусами. Величезна мас танків була кинута для того, щоб остаточно підрізати фланги німецького угруповання та оточити його. Проте ця операція теж зазнала невдачі. Лише дивізії 19-го механізованого корпусу генерал-майора М. В. Фекленко досягнули певного успіху: 43-я танкова, маючи в передових порядках танки Т-34 та КВ за чотири години боїв відкинула добре пошматовану 11-ту танкову дивізію німців на 30 км та вийшла до Дубно, а 40-ва розбила колону ворога у Млинова.
Варто також відзначити дії 8-го механізовканого корпусу, якому вдалося на корткий час 27 червня відвоювати Дубно, проте внаслідок суперечливих наказів командування фронту відбувається дезорганізація дій корпусу, внаслідок чого він потрапляє в оточення з якого був вимушений прориватися.
Лише 30 червня Москва переконалася в безперспективності подальших контрударів та наказала військам Південно-Західного фронту до 9 липня відійти на лінію старих Укріплених районів. Таким чином танкова битва в районі Луцьк– Рівне– Дубно– Броди завершується поразкою радянських військових частин.
Зокрема цифри говорять самі зі себе: До 30 червня автобронетанкові війська Південо-Західного фронту втратили 2648 танків (в основному безповоротно). Втрати противника були удесятеро (менші — близько 260 машин (більша частина з яких була успішно відремонтована). І основна частина цих втрат стосується саме танкової битви в районі Луцьк– Рівне– Дубно– Броди.
Ворог досяг двох найважливіших результатів, які багато в чому визначили характер подальшої боротьби на Південно-Західному стратегічному напрямку германо-радянського фронту, а саме: знищив основні бронесили Південно-Західного фронту і підготував в оперативному відношенні свій прорив до Києва.
Проте ми маємо віддати належне бійцям та командирам нижньої та середньої ланки Червоної армії, які не зважаючи на, інколи, безглузді та суперечливі накази ставки та командування фронту, продовжували вести хоробру боротьбу з окупантами, жертвуючи своїм життям задля захисту Вітчизни.