ГОРИНЬ БОГДАН МИКОЛАЙОВИЧ
(нар. 10.02.36 р., с.Кнісело Жидачівського р-ну Львівської обл.)
Шістдесятник, організатор самвидаву, відомий діяч правозахисного і національно-демократичного руху 60-80-х рр, політик, народний депутат українського парламенту 12 і 13 скликань (1990-1994, 1994-1998).

Батько Г. був головою сільської „Просвіти“, керував сільською нелеґальною організацією ОУН, тричі репресований польською владою. 25.12.44 вагітну матір Г. і двох синів (батько був в УПА) енкаведисти етапували в м.Ходорів з наміром депортувати до Сибіру, але по дорозі братам поталанило втекти, а з Ходорова втекла й мати. Переховувалися в родичів у сусідніх селах. 1949, щоб не вступати в колгосп, сім’я перебралася в м. Ходорів.

1954-59 Г. навчався на філологічному факультеті Львівського університету, керував студентським науковим літературно-критичним гуртком. Працював методистом Львівського обласного будинку народної творчості, вчителем, науковим співробітником Львівського музею українського мистецтва. Талановитий літературний критик і мистецтвознавець, Г. в першій половині 60-х рр. був одним із найяскравіших представників покоління шістдесятників, про що свідчать його численні виступи в колах творчої інтеліґенції та публікації того часу.

Г. один із засновників і заступник президента Клубу творчої молоді "Пролісок" у Львові (1963). Просвітницька діяльність Г. була спрямована на пробудження національної свідомості. Познайомившись із плеядою київської творчої інтеліґенції (зокрема, І.СВІТЛИЧНИМ, Є.СВЕРСТЮКОМ, І.ДЗЮБОЮ, І.ДРАЧЕМ, М.Вінграновським та ін.), організовував самвидав, передруковував анонімні (тоді) публіцистичні та політичні статті.

Заарештований львівським КДБ 26.08.65 за звинуваченням у проведенні "антирадянської агітації і пропаганди" і 18.04.66 засуджений Львівським обласним судом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР на 3 р. позбавлення волі. Львівське відділення Спілки письменників виступило з заявою, якою непрямо захищало Г. - просило взяти Г. на поруки, але це тільки посилило репресії серед інтеліґенції.

Г. карався в таборі № 11 у сел. Явас Мордовської АРСР. Г. багато зробив для консолідації політв’язнів, налагодив тісні контакти з національними групами литовців, латвійців, естонців, росіян, євреїв, організував передачу на волю інформації про табірні репресії, зокрема, текстів вироків, заяв т.зв. групи юристів (Л.ЛУК’ЯНЕНКО, І.КАНДИБА та ін.), матеріали про яких скоро вийшли окремою книгою за кордоном, розповсюджував у зоні самвидав, організовував літературні вечори, брав участь у проведенні релігійних свят. В ув’язненні Г. підготував моноґрафію про творчість репресованого художника П.ЗАЛИВАХИ, написав дослідження про творчість І.ДРАЧА, М.Воробйова, Т.Шевченка, М.ОСАДЧОГО.

Звільнившись у 1968, жив у Львові, працював будівельником, кочегаром.

Г. підтримував зв’язки з київськими і московськими дисидентами, членами Московської Гельсінкської Групи (МГГ) і Української Гельсінкської Групи (УГГ). Під впливом керівника московського відділення „Міжнародної амністії“ В.ТУРЧИНА і керівників МГГ Ю.ОРЛОВА та О.ҐІНЗБУРҐА, які приїздили в 1976 до Львова і зупинялися в помешканні Г., йому запропонували роботу за фахом мистецтвознавця у Львівській картинній галереї (ЛКГ). Г. виявився блискучим лектором (прочитав 181 лекцію) та екскурсоводом, але за 13 років роботи в галереї він не опублікував жодної з десятків написаних ним статей. По суті це був період офіційної ізоляції талановитого мистецтвознавця. Опікувалася ним дирекція ЛКГ, що стала своєрідним негласним філіалом КДБ.

Улітку 1987 Г. став членом редколегії відновленого В.ЧОРНОВОЛОМ опозиційного журналу „Український вісник“ (УВ), а 30.12 вступив до УГГ. 11.03.88 в числі 19 членів УГГ підписав „Звернення Української Гельсінкської Групи до української і світової громадськости“ про відновлення її діяльності. Опублікував у самвидавських журналах „УВ“, „Кафедра“ (був членом їх редколегій), „Євшан-зілля“ низку статей на теми літератури й мистецтва, зокрема, про творчість поетів В.СИМОНЕНКА, М.ОСАДЧОГО, скульпторів І.Севери, О.Архипенка, живописця Л.Медвідя, спогади про сучасників І.Франка — Ю.Яцківа та Д.Лукіяновича. З 1989 під редакцією Г. виходить самвидавський інформаційний бюлетень „Львівські новини“ (12 випусків) з широкою панорамою політичного і громадського життя того часу.

Весною 1988 брати Б. і М.ГОРИНІ з ініціативи та з участю В.ЧОРНОВОЛА розробили і на 50-тисячному мітинґу у Львові 07.07.88 оприлюднили „Декларацію принципів Української Гельсінкської Спілки“. Українська Гельсінкська Спілка (УГС) стала першою в Україні опозиційою КПРС організацією, яка поставила перед собою завдання ненасильницьким, еволюційним шляхом, розширюючи демократичні свободи, домогтися незалежності. Вона декларувала ідеї відновлення української державності, встановленння українського громадянства, надання українській мові статусу державної, представництва України на міжнародній арені, республіканського госпрозрахунку, плюралізму в економіці, політиці й релігії, свободи совісті, необхідності мати національну армію, права громадян на політичні об’єднання. Головна ідея Декларації: „Без свободи нації дісне забезпечення свободи особи неможливе“.

28.10.88 на обласній конференції (з участю представників з інших областей) Г. був обраний першим Україні головою обласної (Львівської) організації УГС. Він був головним організатором багатотисячних мітинґів і маніфестацій у Львові, створював структури УГС, Української Республіканської партії (УРП). Г. тісно співпрацював з іншими організаціями, був членом їхніх керівних органів, зокрема, Народного Руху України (НРУ), Товариства української мови ім. Т.Шевченка, Меморіалу та ін.

1990 Г. обраний депутатом Верховної Ради, був заступником голови Комісії закордонних справ, очолював парламентські делеґації на сесіях і семінарах у Раді Європи і Північноатлантиній асамблеї.

У листопаді 1994 Г. знову обраний народним депутатом України. Був членом Комітету прав людини, національних меншин і міжнаціональних стосунків. Написав низку статей з питань внутрішньої та зовнішньої політики України. Г. доклав багато зусиль до вреґуювання українсько-російських стосунків, брав активну участь у підготовці, обговоренні та ратифікації українсько-російського договору. Часто виступав у ЗМІ про посилення фашизації суспільства в Росії.

Г. член Спілки письменників України, заступник голови товариства „Україна — Польща“, заступник голови товариства „Україна“, з травня 1997 - член Центрального Проводу Республіканської Християнської партії.