ВЕЛИКИЙ ЛУГ - комплекс плавнів у долині Дніпра, починаючи від о. Хортиці до о. Скалозубового. Довжина (міряючи руслом Дніпра) - близько 110, ширина - від 3 до 20 км, площа - понад 1000 км2. Складався із двох мисів: Кінських плавнів (від о. Хортиці до Микитиного Рогу і Кам'яного Затону) і Базавлугу (від Микитиного Рогу і Кам'яного Затону до о. Скалозубового).

Основу гідросистеми В.Л. становили річки Дніпро, Кінська й Базавлук, що з'єднувалися між собою численними протоками. Найзначніші з цих проток: Кушугум, Клокунка, Лопушка, Рогова Плетениха, Тарас, Лапинка, Павлюк, Скарбна, Підлісна. Між густих чагарів, на заливних луках було безліч боліт, бакаїв, озер і лиманів. Із озер за величиною особливо виділялися Довге, Криве, Хрящувате, Сильчине, Цареград, Лебедине, Закітне і Домаха, а з лиманів - Кушугумський, Скелюватий, Грузький, Кузьминський, Великий, Ревин та Великі Води. Щораз в квітні-травні весь В.Л., за винятком його північно-східного закутку, затоплювався повінню; в середні червня вода починала спадати.

За старих часів В.Л. мав дуже багатий рослинний і тваринний світ. Тут росли верба, осокір, дуб, осика, дика груша, лоза; береги проток, озер і лиманів заростали очеретом, рогозом, осокою, кугою та оситнягом; гряди й луки вкривалися високими травами. В лісових пущах і чагарях водилися вовки, лисиці, дикі кози, вепри, тарпани, олені, зайці, борсуки, куниці. Протоки озера й лимани кишіли рибою (осетр, щука, короп, лин, карась, окунь, сом, тараня, в'юн, краснопірка) та раками. По всій долині розкошувало птаство: орли, лебеді, баклани, пелікани, чаплі, дикі голуби, зозулі, пугачі.

В.Л. та його мальовничі околиці здавна привертали увагу людей. Назва Великий Луг за Кінськими плавнями й Базавлугом закріпилася в часи козаччини (16-18 ст.). Її фіксує під 1687 р. "Літопис Самовидця". Протягом віків у великолузькому регіоні тимчасово побували представники різних народів, племен і цивілізацій (скіфи, сармати, готи, перси, стародавні греки, печеніги, половці, татари, монголи, турки, італійці), але в усі відомі нам історичні періоди ця земля вважалася слов'янською, українською.

Найяскравішими сторінками історії В.Л. є сторінки, пов'язані з козацьким Запорожжям. Цей зв'язок настільки міцний, що з деякого часу Кінські і Базавлуцькі плавні стали іменуватися не просто Великим Лугом, а Великим Лугом Запорозьким. Вказівка на дніпровські луги була навіть у титулі Запорозького Війська низового, яким звичайно закінчувалися різні листи й грамоти, що виходили з Коша: "Військо Запорозьке, дніпровське, кошове, верхове, низове і будучеє на лугах, на полях, на полянах і на всіх урочищах дніпровських, і польових, і морських". Запорожці називали В.Л. своїм батьком. Він мав для них винятково важливе військово-стратегічне й господарсько-економічне значення. На його правому березі в різний час стояли Томаківська, Микитинська, Чортомлицька, Базавлуцька та Нова Січі. А.Кащенко припускав, що найдавніша Січ була не на о. Томаківці, а в товщі В.Л. на Великому Городищі, яке знаходилося кілометрів за 5 від Дніпра майже навпроти теперішнього с. Біленького Запорозького району Запорозької області. Ця Січ могла існувати з початку 16 ст. До 1552 р. від 1557 до 1575 р. Тимчасові оборонні укріплення козаків знаходилися також на островах Скалозубовому й Сулими, на лівому березі протоки Підпільної проти с. Покровського і біля оз. Радут. Особлива роль відводилась Військовій Скарбниці - північно-східному куті Базавлугу між протоками Підпільною та Скарбною, де в темних місцях зберігалися січовий скарб і гармати та де стояли бойові судна-чайки. По восьму В.Л. росли т. зв. баштові дерева (переважно вікові дуби), на верхах яких були влаштовані сторожові пункти з сигнальними засобами.

Через В.Л. із переправою Микитин Ріг - Кам'яний Затон пролягав Кримський шлях, а по всьому східному берегу тягся Чумацький шлях (вітка Муравського шляху). Крім того, товщу плавнів від Микитиного Рогу до р. Янчокрака перетинав Битий шлях (функціонував улітку й восени). Усі ці транспорті артерії давали змогу Кошеві контролювати торгівлю й інші зносини Гетьманщини, Польщі, Росії та Литви з Кримським ханством, забезпечували його власний зв'язок із навколишнім світом.

У В.Л. запорожці займалися життєво необхідними промислами: рибальством, бортництвом, скотарством, мисливством. На високих грядах, на Кучугурах, побіля старих городищ було безліч козацьких зимівників та заводів, що заготовляли різний провіант (здебільшого в'ялену рибу) на замовлення Коша. Зимівники й заводи були й по берегах В.Л. На їх місцях пізніше виникли такі слободи, як Балабине-Петровське, Кушугумівка, Краснокутівка, Розумівка, Біленьке, Вищетарасівка, Гологрушівка, Капулівка, Осокорівка та ін. На всю Європу славився кінський завод часів Нової Січі, який знаходився на місці теперішнього с. Григорівки Запорозького району Запорозької області (при вході р. Кінської у В.Л.).

До природних багатств В.Л. запорожці ставилися бережливо, по-господарськи. Тих, хто нівечив ліси, пасовиська, по-варварському виловлював рибу й полював на звірів та птахів, - суворо карали. Січовиків дуже обурювала поведінка московських фортечних гарнізонів (70-ті рр. 18 ст.), які знищували діброви по берегах Дніпра, Кушугума й Кінської, запаскуджували озера нижче о. Хортиці, випалювали великолузькі сінокоси. Кошовий П.Калнишевський з цього приводу неодноразово скаржився в сенат і цариці, але на його скарги ніхто не зважав. Після скасування Запорозької Січі в 1775 р. угіддя В.Л. були роздані царицею Катериною ІІ російським князям, графам і генералам: Потьомкіну, Попову, Розумовському, Каменському, Толстому, Чернишову та ін. За короткий час у володіннях цих вельмож колишні козацькі займанщини були сплюндровані й занапащені. Особливо постраждали лісові масиви плавнів.

Запорозькі козацькі сліди простежуються в топонімії В.Л.: протоки Мокра Шабельна, Павлюк, Сисина, Скарбна, Тарас, Шавулиха, Шахова; озера Богунові, Канциберівське, Савине, Цареград, Шахівське; острови Варавин, Козацький, Січ, Скалозубів, Сулими; урочища Сірківка, Паліївщина, Тарасове Гульбище; плавня Хмельницька і т. д. Пам'ять про В.Л. як пристанище запорожців зберігається в багатьох легендах і переказах, записаних протягом 19-20 ст. О. Стороженком, Я.Новицьким, Д.Яворницьким та ін. у селах і місточках Нижньої Наддніпрянщини.

В.Л. Запорозький як соціально-історичний і природний феномен справив значний вплив на духовність українського народу. Він оспіваний у піснях і думах, про нього згадується в прислів'ях і приказках, його описано в художніх творах і зображено на картинах. А головне - він став символом лицарської звитяги, символом військової слави, волі й незалежності України. В.Л., як і всі дніпровські плавні, був затоплений водами Каховського водосховища протягом 1956-1957 рр.

Затоплення В.Л. було, крім усього іншого, свідомою акцією імперського тоталітарного режиму, скерованою проти історичної пам'яті українців. На дні Каховського водосховища опинився цілий материк вітчизняної і світової цивілізації.
=======================================================================

Література: Э в а р н и ц к и й Д. И. Вольности запорожских козаков: Историко-топографический очерк. - СПб.,1890. - С.124-125; П а д а л к а Л. Над великим Лугом дніпровським // Киевская старина. - 1897. - Май. - Т.LVII. - С. 300-315; К а щ е н к о А. Великий Луг Запорожський. - Катеринослав, 1918; Я в о р н и ц к и й Д. И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа. - К.,1995.- Ч.І-ІІ. - С.220-238; Ч а б а н е н к о В. А. Великий Луг Запорозький. Історико-топонімічний словник. - Запоріжжя, 1999.

В.А.Чабаненко