КОЗАЦЬКА СТАРШИНА - військовий та адміністративний керівний склад Запорізької Січі, реєстрового козацтва, Гетьманщини, а також Слобідської України. Зародження К.с. розпочалося разом з виникненням українського козацтва в кінці 15 ст. Спочатку до її складу входили отамани-ватаги, що були керівниками перших козацьких загонів. Повного організаційного оформлення К.с. набула в період створення Запорізької Січі. В різні часи її існування чисельність цієї групи козацтва була неоднаковою і деколи сягала до 150 осіб. До складу К.с. входили: військова старшина - кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани; військові служителі - підписар, булавничий, хорунжий, бунчужний, перначний, підосавул, довбиш, піддовбиш, військовий пушкар, підпушкар, гармаш, військовий товмач, військовий шафарі, підшафар, кантаржій та канцеляристи; похідні та паланкові начальники - полковник, писар, осавул, підписар та підосавул. В період ведення воєнних дій обирався також обозний, що був помічником осавула і входив до складу військової старшини. До К.с. на Запоріжжі належали т. зв. батьки, сивоусі діди - колишні військові старшини, які залишили свої посади по хворобі або за давністю літ. На Запорізькій Січі старшина зосереджувала в своїх руках адміністративну владу і судо-, чинство, керувала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ у зносинах з іноземними державами. Старшину обирали на військовій козацькій раді за участю всього козацтва. 

  К.с. існувала у реєстровому козацькому війську, що було створене у 1572. На чолі реєстрових козаків стояв гетьман, якого обирали за погодженням з королівським урядом на загальній військовій раді. Першим гетьманом реєстрового війська вважається шляхтич Я. Бадовський. До реєстрової К.с. належали: 2, а згодом 4 осавули, обозний, військовий суддя, військовий писар, полковники та сотники. В різні часи кількість полковників та сотників була різною, що залежало від кількості реєстру (у 1625-1630 було б полковників і 60 сотників). Всі представники К.с. складали присягу на вірність королеві і зобов'язувалися нести військову повинність, за що реєстровим козакам надавались значні права та привілеї. Однак уряд Речі Посполитої постійно проводив політику, спрямовану на їх обмеження. В 1625 було введено посаду регіментаря, що був заступником коронного гетьмана і відав реєстровим козацьким військом. Після придушення національно-визвольних повстань 1637-1638 сейм Речі Посполитої ухвалив «Ординацію Війська Запорізького, що перебуває на службі у Речі Посполитій» (див. «Ординація 1638»). згідно з якою було ліквідовано посаду гетьмана, а його функції передавалися урядовому комісарові. Посади К.с., вищі від сотника, надалі могли займати тільки представники польської та полонізованої шляхти.

  Під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57, в процесі формування національної державності, К.с. стала виконувати функції апарату державної влади. З введенням нового адміністративно-територіального поділу України на полки та сотні відбулася ієрархічна диферен­ціація К.с. на генеральну, полкову та сотенну старшину. Найвищий рівень державної адміністрації посідала генеральна старшина, що складалася з найближчого оточення гетьмана і виконувала роль уряду Української держави (див. Гетьманщина). До її складу входили: генеральний обозний, генеральний суддя, генеральний писар, 2 генеральні осавули, генеральний підскарбій, генеральний хорунжий та генеральний бунчужний. Генеральна старшина вирішувала найважливіші питання військової та цивільної адміністрації, відала фінансами та судочинством. У зв'язку з проведенням царським урядом політики, спрямованої на ліквідацію державних прав України, права К.с. систематично обмежувалися. Так, згідно з указом Петра І від 1721 право призначати генеральну старшину було передано Колегії іноземних справ у Петербурзі, яка затверджувала одного з двох запропонованих гетьманським урядом кандидатів. Таким же чином відбувалося призначення полковників та сотників, що привело до фактичного скасування принципу виборності К.с.

  Військовою та цивільною адміністрацією полків в Україні у другій пол. 17-18 ст. була полкова К.с. Очолював її полковник. Крім нього до цієї категорії К.с. належали полковий обозний, полковий суддя, полковий писар, полковий осавул, полковий хорунжий. Формально представники полкової К.с. повинні були обиратися на полкових військових радах, але часто їх призначали гетьмани за погодженням з царськими комісарами. З 1722до 1727 К.с. фактично призначала Малоросійська колегія. До сотенної К.с. належали: сотник, сотенний отаман, писар, осавул та хорунжий. Найнижчою ланкою К.с. були міські й сільські (курінні) отамани. Представники К.с., виконуючи свої функції, користувалися т. зв. ранговими маетностями, прибутки з яких були платнею за старшинські посади. Одночасно окремі представники К.с. одержували платню і від царського уряду, що передбачалося Березневими статтями 1В54, Переяславськими статтями 1659, Московськими статтями 1665 та ін. міждержавними актами, укладеними між урядами Гетьманщини і Московської держави. Після остаточної ліквідації державних прав України царський уряду 1785 скасував К.с. у Гетьманщині як окремий суспільний стан (ще раніше це було зроблено у Слобідській Україні - у 1765 та на Запоріжжі - в 1775). Деяка частина старшини була зрівняна у правах з російським дворянством.