ЛЕГІОН УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЩВ-українська військова частина у складі австрійської арм ії, що діяла на російському фронті у 1914-18, У серпні 1914 Головна Українська Рада у Львові створила Бойову Управу УСС, яка звернулась до австрійського уряду з проханням дозволити сформувати Легіон Українських Січових Стрільців. Згоду було отримано, але перепони чинилися відпершихднів створення частини. На прохання відкликати з військ сто українських старшин цісарське командування виділило лише шістнадцять, серед них Г. Коссака, С. Горука, В. Дідушка, Д. Вітовського та ін. Для легіону австрійці передали тисячу важких однозарядних крісів, які ще 1888 були зняті з озброєння. Всього до УСС зголосилось 28 тис. галичан, яких вистачило б на формування двох піхотних дивізій, але уряд і польські політичні кола, побоюючись створення українського війська, обмежили чисельність легіону двома тисячами. Основна маса галичан - більше 100 тис. - була мобілізована до частин, які відправлено подалі від України, на італійський фронт. Невишколених січовиків австрійське командування вирішило одразу ж кинути на фронт проти наступаючих російських військ, де на легіон чекала неминуча загибель. Але тодішній тимчасовий командир Т. Рожанковський відмовився виконувати авантюрний наказ, за що був усунутий з посади. Під командуванням нового командирам. Галущинського 3.9.1914 новобранці прийняли у Стрию (Львів був уже окупований царськими військами) присягу й відбули на доукомплектування у закарпатські села Горонда та Страбичій під Мукачево. Ядро легіону становили активісти січового, сокільського і пластового руху, вчорашні гімназисти та студенти. Серед новобранців були й дівчата-студенти О. Степанів, С. Галечко, А. Дмитерко, І. Кузь та ін. Наприкінці вересня 1915 стрілецькі сотні вступили в перші бої з російськими козачими частинами в р-ні Верецького і Ужоцького перевалів. У жовтні 1915 січовики у складі 55-ї австрійської дивізії перейшли у контрнаступ, подолали перевали і відбили у противника Борислав, Дрогобич і Стрий. Тільки коли російський командарм ген. О.Брусилов перекинув з-під Перемишля резерви, йому вдалося відновити становище. Легіон УСС відійшов до Карпат. На поч. березня 1915 січові стрільці зайняли позиції на схилах Маківки. Після захоплення восени 1914 Галичини, російська армія ген. М. Іванова розгорнула наступ через Карпати з метою прорватись в Угорщину. Легіон УСС, що займав оборону на Маківці, входив до складу 129 та 130-ої бригад австрійської армії під командуванням Й.Вітошинського-Доброволі й Дрди (група військ ген. П. Гофмана). Штурм російськими підрозділами позицій січових стрільців розпочався в ніч з 28 на 29.4. Протягом 29.4.-2.5. на схилах Маківки тривали запеклі бої, внаслідок яких російські війська були відкинуті за р. Головчанку. Найбільшої напруги бої досягли 1 -2.5.1915. На Маківці загинули 42 січовики, 76 зазнали поранень, 35 потрапило до полону. Наприкінці серпня 1915 галицькі курені знову втягнулися у запеклі бої в подільських степах між Серетом і Стрипою. 2.11. зусиллями стрілецьких куренів було ліквідовано прорив росіян на Бережани. В околицях міста, на схилах Лисоні щойно реорганізований полк УСС (командант от. Г. Коссак) втратив убитими, полоненими і пораненими більше тисячі старшин і стрільців. Зиму 1915-16 полк УСС перебував у тилу, займаючись військовою підготовкою і культурно-освітньою роботою. Навесні 1916 до полку долинула трагічна звістка про смерть І. Франка, який останні місяці свого життя провів у львівському “Приюті для хорих і виздоровців УСС”. Його сини Петро і Тарас служили в легіоні. На похорони славетного письменника 31.5. прибула з фронту велика стрілецька делегація на чолі з Г. Коссаком. Січовики виносили домовину і супроводжували катафалк до Личаківського цвинтаря, де на могилі поклали вінок з написом: “Великому Каменяреві. Ми ломимо скалу”.

  У ході Брусилівського прориву влітку 1916 цісарське командування знову прикрило січовими стрільцями найбільш важливий відтинок фронту - шлях із Підгаєць на Бережани. В боях в р-ні Лисоні відзначилися курінний отаман С, Горук, сотник А. Мельник, Р. Сушко., В. Кучабський, 3. Носковський, Ф. Черник. На Лисоні полк УСС втратив півтори сотні вбитими і декілька сот стрільців потрапили у російський полон, яких відправлено у табори Симбірська і Царицина.

Залишки полку виведено у тил, переформовано і призначено нового команданта, яким став Ф. Кікаль. Восени 1916 стрілецькі старшини на чолі з Д. Вітовським розпочали велику культурно-освітню місію на Волині, куди вони були направлені для організації комісаріатів (Ковель, Луцьк, Володимир-Волинський) по набору рекрутів до армії. Однак головним своїм завданням січовики вважали розвиток українського шкільництва, яке було у вкрай занедбаному стані. За короткий час вони заснували близько сотні українських шк іл, а 16 старшин і стрільців працювали у них вчителями. За допомогою громадських діячів Львова К.Студинсьтого, П.Мишуги, І. Крип'якевича січовики придбали для волинських шкіл 1500 підручників, чимало приладів.

  На фронт під Бережани полк повернувся у лютому 1917. Підчас нового наступу російської армії на Південно-Західному фронті, стрілецька частина ціною великих втрат утримувала фронт біля с. Конюхи на Бережанщині. У березні-жовтні 1918 полк УСС під командуванням от. О. Микитки, згідно з умовами Берестейського миру 1918, у складі австро-німецьких військ здійснив похід у Наддніпрянську Україну (Жмеринка-Бірзула-Херсон-Нікополь-Олександрівськ). У полковому наказі, оголошеному січовикам напередодні походу, зазначалось: “Ніяких насильств і борб не зводити... Кара смерти заборонена... Поведене з людьми має бути чемне, миле, але не фамільярне... Говорити тільки по-українськи до населення”. За Збручем полк практично не брав участь у бойових операціях, приділяючи головну увагу культурно-освітнім заходам серед наддніпрянських українців. При легіоні УСС був Кіш УСС - запасна частина, яка займалась набором і вишколом навобранців. При ньому діяли бібліотека, стрілецький хор і оркестр під керівництвом композитора М. Гайворонського, а також Пресова Кватира, у складі якої плідно працювали А. Баб'юк (М. Ірчан), А. Лотоцький, О. Назарук, Ю. Шкрумеляк, Л. Лепкий, О. Курилас, М, Угрин-Безгрішний, І. Іванець, О. Сорохтей та інші талановиті письменники, журналісти, композитори, актори, художники. Зусиллями митців налагоджено випуск альманаху “Червона Калина”, сатиричних журналів “Самопал” і “Самоохотник”, спеціальних поштівок. У 1915 видано “Співанки УСС” - збірник творів стрілецького пісенника Р. Купчинського і композитора М. Гайворонського. Їхні тодішні пісні “Чуєш, брате мій”, “Їхав стрілець на війноньку”, “Човен хитається серед води”, “Засумуй, трембіто” добре знані в Україні та діаспорі й понині. У Пісочній на Львівщині готував старшин і підстарший Вишкіл УСС, який очолювали полковник Г. Коссак, підполковник К. Слюсарчук, майор М. Тарнавський. До нього приїздили наслідник цісарського престолу Карл, а також митрополит Андрей Шептицький, який 28.10.1917 освятив прапор УСС. Він був створений стрілецьким художником І.Іванцем - із синього шовку та золотими літерами “УСС” на малиновому полі, а з другого боку - герби Галичини та Києва. На поч. жовтня 1918 УСС було передислоковано з Херсонщини на Буковину, в Чернівці. Після утворення Західно-Української Народної Республіки в листопаді 1918 полк передислоковано до Львова, де він став ядром Галицької Армії (див. також. Українські Січові Стрільці).