На противагу пропольським та москвофільським організаціям в Східній Галичині було створено товариство, яке з допомогою культурно-освітньої діяльності змогло б підняти національну свідомість галичан. Це новостворене товариство увійшло в історію під назвою "Просвіта".
У січні 1868 р. політичний та освітній діяч о. С. Качала виступив з ініціативою створити українську освітню установу на зразок чеської „Матиці люду” й польського Товариства Приятелів освіти люду. Для опрацювання статуту Товариства був створений комітет із представників академічної молоді, а також із таких діячів, як доктор Корнило Сушкевич, Михайло Коссак, професор гімназії Павлин Свєнціцький та ін. 2 вересня 1868 року Міністерство освіти дозволило заснувати Товариство "Просвіта". Це стало підставою для скликання у Львові першого загального збору. Його організація була доручена конституційному комітетові на чолі з професором академічної гімназії Анатолем Вахнянином.
Загальний збір був скликаний 8 грудня 1868 року в залі польської "Стрільниці" на вулиці Курковій.. На збір прибуло 65 представників, лише один із них, отець Йосиф Заячківський, не був мешканцем Львова.
Програма майбутньої праці "Просвіти" була коротко сформульована у виступі студента Андрія Січинського: "Кожний нарід, що хоче добитися самостійности, мусить передусім дбати про те, щоби нижчі верстви суспільности, народні маси піднеслися до тої степени просвіти, щоб ця народна маса почула себе членом народнього організму, відчула своє горожанське й національне достоїнство й узнала потребу існування нації як окремішньої народної індивідуальности; бо ніхто інший, а маса народу є підставою усього". Метою товариства згідно §. 1. статуту було: „пізнання і просвіта народу".
Головою новоствореного Товариства збір обрав Анатоля Вахнянина, а до виділу (керівного органу) – Олександра Борковського, Івана Комарницького, Михайла Коссака, Максима Михаляка, Омеляна Огоновського, Омеляна Партицького, Юліана Романчука, Корнила Сушкевича і Корнила Устияновича. Вирішено було створити українську бібліотеку з читальнею і щорічно видавати календар для народу.
Загальний збір "Просвіти" отримав привітання від українських народовських громад Бережан, Тернополя, Перемишля, Станіславова і Чернівців, від студентських товариств "Січ" і "Основа" у Відні. Вітальні телеграми надійшли з Чехії, Сербії та Словаччини. Тим часом москвофільське "Слово" назвало Товариство "польською інтригою".
Від початку своєї діяльності "Просвіта" стала важливим чинником громадсько-політичного життя Галичини, активно боролася за рівноправність української мови, запровадження її у школах і установах. На першому етапі Товариство перетворилося з науково-просвітньої на просвітню організацію. Її членами стала майже вся українська інтелігенція Галичини, переважно вчителі, службовці, священики, студенти. Всі вони розуміли необхідність просвітницької праці серед найширших мас народу й у ході практичної діяльності виробляли найдоцільніші шляхи й методи цієї роботи.
Загалом цей період був часом становлення "Просвіти", яка поступово консолідувала всі творчі сили галицької інтелігенції, зібравши її під гаслом просвіти народу. Найбільшим досягнення "Просвіти" першого періоду стало структурування організації, розширення географії діяльності Товариства й видання значної кількості оригінальних і перекладних українських шкільних підручників та популярної літератури для народу. З початку Товариство було одноступеневою організацією, але вже за статутом 1870 р. створило другу, найважливішу ланку – повітові відділи (філії).
1877-1891 рр. У цей час "Просвіта" здобула економічну самостійність, значно розширила як свою чисельність, так і соціальний склад. До неї масово вступають селяни, сільські вчителі, міщани. Їх питома вага в товаристві перевищує 70%. Важливим здобутком "Просвіти" стало заснування власної газети, зорієнтованої у першу чергу на потреби селянства. Керівники Товариства В. Федорович, О. Огоновський, Ю. Романчук, К. Левицький та ін., розуміючи небезпеку перетворення його на суто політичну організацію, у 1885 р. створили Народову Раду, що стала суто політичною організацією. Остання тривалий час мала великий вплив на діяльність "Просвіти", яка і втілювала програму народовців у життя. Водночас з ініціативи "Просвіти" виникла й перша міщанська організація – товариство „Зоря”.
Період 1891-1914 рр. був часом найбільшого піднесення "Просвіти", яка не лише охопила своїми структурами найвіддаленіші куточки Галичини й залучила до просвітянської праці більшість українського населення, але й зуміла зорієнтувати українців на розвиток власних економічних інституцій, організованих на засадах кооперації. В цей час "Просвіта" і її діячі стали ініціаторами заснування товариств „Сільський Господар”, „Маслосоюз”, „Народня Торговля”, „Рідна Школа”, „Руська Бесіда”, „Сокіл”, „Січ”, „Пласт” та багатьох інших, що стало підставою називати "Просвіту" матір’ю всіх українських товариств. Це заклало основи економічної, політичної автономії українців у Австро-Угорській імперії привчили їх до громадської активності, врешті всилило в них упевненість у власних силах. Тому наступна світова війна, попри всі руйнування і втрати в матеріальному плані, не змогла підірвати цього відчуття власної значимості й самоповаги українського суспільства. Саме в австрійський період українці Галичини здобули значний досвід у галузі господарсько-економічної діяльності, створили своєрідну „державу в державі”, економічні структури якої забезпечували потреби культурно-освітніх ланок.
Період повоєнного існування Просвіти був вкрай складним, оскільки товариство зазнавало постійних переслідувань з боку польського уряду. Але навіть в цих складних умовах вдалося зробити досить багато корисного і наростити свійвплив в Галичині і утвердитися на Волині.
Про розмах організаційної праці в "Просвіті" свідчать такі дані: за п'ять повоєнних років число філій зросло до 96, а читалень "Просвіти" – до 2934, що перевищило передвоєнні дані відповідно на 9 і 65 одиниць. Організаційні успіхи затьмарювали великі борги, які не давали можливості просвітянам розгорнути діяльність на повну силу.
У 1928-му, своєму ювілейному році, "Просвіта" мала на землях окупованої Польщею Галичини 2934 читальні і 12 508 безпосередніх членів. Значно слабше працювало Товариство на Волині, Підляшші та Холмщині, де діяло близько 600 його читалень.
Розпочатий польською владою на зламі 20-30-х років брутальний наступ на українську культуру призвів до сумних наслідків. Значно скоротилося число читалень і безпосередніх членів "Просвіти", різко зріс в умовах тодішньої економічної кризи її борг.
Але Товариство не здавалось і вже 1934 року мало 3046 читалень і близько 500 тисяч членів. Відновлено і відкрито нові читальні. За редакцією професора Василя Сімовича далі виходив ілюстрований науково-популярний місячник "Життя і Знання". Видавалися книжки фірми фонду "Учітеся, брати мої!" – для найширшого загалу української громадськості, новорічні календарі. Просвітяни організували конференції та перевишкіл бібліотекарів і керівників гуртків самоосвіти й аматорських театрів. 1936 року "Просвіта" мала 83 філії, 3210 читалень, 1207 домівок, 3209 бібліотек із фондом 688 186 книжок, 2185 театральних гуртків, 1115 хорів, 138 оркестрів, 550 гуртків самоосвіти, 86 курсів для неписьменних і 262 гуртки просвітянської молоді.
У наступні два роки справи були ще кращими. Лише активних членів налічувалося близько півмільйона. Працювало 11 комісій (просвітньо-організаційна, освітньо-виховна, видавнича, бібліотечна, господарсько-фінансова, театрально-співова, для поборювання неписьменності та інші).
Урочисто відзначено 70-річчя заснування "Просвіти". 22 травня 1938 року відбулося богослужіння, яке відправив єпископ Микита Будка. Андрей Шептицький освятив новий біло-золотистий прапор "Просвіти" з написом: "В силі духа-перемога народу!". Цей прапор вигаптували жінки з "Народного мистецтва" за проектом Святослава Гординського. Прапор увінчали стрічками голова Наукового Товариства імені Шевченка професор Іван Раковський, голова "Рідної школи" професор Іван Галущинський, представник української кооперації та інших організацій.
Після 1937 року "Просвіта" переживала тяжкі часи. Польська влада закривала читальні, особливо на північно-західних землях. Комуністи намагалися через низові читальні пропагувати "великі перетворення" за Збручем. У таких умовах 8 червня 1939 року відбувся в "Театрі Ріжнорідностей" останній загальний збір "Просвіти". Він обрав головою Товариства отця Юліана Дзеровича.
1939 рік став останнім роком існування "Просвіти" на наших землях. Сталінські опричники знищили у центральному будинку Товариства (площа Ринок, 10) його архів, цінні історичні документи і рукописи, друковану продукцію. Так вони вчинили з осередками "Просвіти" і в інших містах і селах. Не дозволили відновити роботу "Просвіти" і гітлерівські окупанти.
Виходячи з положень статуту, "Просвіта" на початковому етапі діяльності основну увагу присвятила виданню популярної літератури для освіти народу. Вже у читанці „Зоря” поруч з літературними творами містилися господарські, лікарські й інші поради. Популярний характер мали також календарі та „просвітні листки”, що видавалися великими накладами і користувалися значним попитом. Крім популярних видань, Товариство започаткувало видання шкільних підручників української мовою, книжок для навчання неписьменних і малописьменних. Після масового створення власних читалень останні почали виконувати статутні завдання Товариства: провадити курси для неписьменних, читання вголос, вечорниці, ставити театральні вистави, влаштовувати позичкові каси, земельно-господарські й промислові спілки, утримувати громадські комори. Філії "Просвіти" керували їхньою роботою. Важлива роль у просвітянській діяльності належала бібліотекам при читальнях і філіях. Напередодні Першої світової війни в цих бібліотеках налічувалося вже понад 250 тис. книжок. Крім стаціонарних, Товариство організувало також мережу мандрівних бібліотек. Налагодженню освітньо-організаційної діяльності сприяли освітні конгреси та з’їзди, які організовувала "Просвіта".
Театрально-мистецька діяльність "Просвіти" завжди відігравала суттєву роль у вихованні народу і його національній консолідації. Товариство влаштовувало концерти, народні свята, ювілеї Т. Шевченка, І. Франка, М.Шашкевича. У ювілейний для "Просвіти" 1918 р. кількість свят, вистав і концертів склала 8155. Основною формою цієї діяльності були аматорські театральні гуртки, хори й оркестри при читальнях і філіях. У той час "Просвіта" мала біля 1500 аматорських гуртків, у філіях діяло 746 хорів і 115 оркестрів. Для допомоги гурткам Товариство видавало журнал „Аматорський театр”.
Економічно-промислову діяльність "Просвіта" розпочала в кінці ХІХ ст. відповідно до нового статуту. Значною мірою її провадили місцеві філії. Найбільших успіхів, зокрема у молочарстві досягла Стрийська філія. Головне Товариство координувало господарську діяльність, провадило навчання сільських господарів, видавало для них літературу в серії „Господарська бібліотека”. 1910 р. "Просвіта" заснувала господарсько-садівничу школу у Миловані, де пройшло навчання кілька тисяч господарів, 1911 р. – Торговельну школу у Львові, 1912 р. – господарську школу для жінок в Угерцях Винявських. Своєрідним підсумком економічної діяльності Товариства став перший український освітньо-економічний конгрес, що відбувся у Львові 2 лютого 1909 р., у якому взяло участь 768 українських діячів освіти, кооператорів, економістів, які обговорювали проблеми просвітньо-організаційної, кооперативно-економічної, гігієнічно-гуманітарної роботи тощо. Найбільше уваги на конгресі було приділено загальним питанням розвитку сільського господарства та кооперативно-економічній діяльності „Просвіти”. Серед учасників конгресу були найбільш відомі лідери Товариства і кваліфіковані спеціалісти в галузі економіки: К.Левицький, М.Гехтер, Л.Когут, А.Ільченко та ін. У перші повоєнні роки Товариства координувало діяльність численних господарсько-економічних інституцій, що виникли з його ініціативи, успішно провадило господарське навчання, що давало певні позитивні результати.
Головами «Просвіти» були визначні постаті Галичини: А. Вахнянин (1868-1870), Ю. Лаврівський (1870-1873), В. Федорович (1873-1877), 0. Огоновський (1877-1894), Ю. Романчук (1896-1906), Є. Олесницький (1906), П. Огоновський (1906-1910), 1. Кивелюк (1910-1932). М. Галущинський (1923-1931), 1, Брик (1932-1939), Ю. Дзерович (1939).