Попередній розділ

ЗМІСТ КНИГИ

Наступний розділ

Початок и причина войни Хмелницкого ест едино от ляхов на православіе гоненіе и козаком отягощеніе . Тогда бо оным не хотячи, чего не звикли были панщини робити, на службу замковую обернено, которих з листами и в городі до хандоження коней старостове  держали, в дворах грубу, тоест печи палити, псов хандожити, дворі змітати и до инших незносных діл приставляли. Знову зась которіе зоставали козаками реестровимы, а над оними полковникове шляхта панове от гетмана коронного насиланніе были, которіе б от їх волности бинамній не дбаючи, але яко могучи оных [с] мірали, легце поважаючи. Плату, которая постановлена была на козаки от короля его милости и Речи посполитой по золотих тридцять на рок, тое на себе отбірали, з сотниками ділячися, бо сотников не козаки оббырали  и настановляли, але полковники, кого хотіли з своей руки, жебы оным зичливими были. 

Также полковникове Козаков до всякой домовой незвичайной роботи пристановляли , в поля зась пойшовши, любо якій козак достане у татар коня доброго, того отоймут, з Запорожжа през  поля дикіе з рарогом, раструбом 4, орлом, албо с хортом козака бідного шлет в городи, кому подарок шлючи, якому панові 5, не жалуючи козака, хочай бы згинул, як не трудно от татар. Знову з сь, хочай бы якого язика татарского поймали козаки, то з язиком татарским, на кого ласкав полковник, якого жолніра своего высилает до гетмана коронного, а козацкую отвагу потлумляют. В городах зась от жидов тая была кривда, же неволно Козакові 6 в дому своем жадного напитку на потребу свою держати, не тилко меду, горілки, пива, але и браги. Которіе зась на рибу хожували  козаки за пороги, то на Кодаку на коммисара 8 рибу десятую отбірали. А полковником особливо  треба дати и сотникам, и асаулові , и писареві, — аж до великого убозства козацтво прийшло , а болше шести тисячей  неповинно Козаков быти. Хочай и син козацкій, тую ж панщину мусіл  робити и плату давати, тое над козаками было.

Над посполством зась, любо во всем жили обфито в збожах, в бидлах , в пастах , але однак  чего не звикла была Україна терпіти, вимисли  великіе были от старостов и от  намісников, и жидов. Бо сами державци на Україні не мешкали, тилко  уряд держали, и так о кривдах людей посполитих мало знали, албо  любо и знали, толко  засліплени будучи подарками от старост и жидов арандарей  же того не могли узнати, же їх салом по їх же шкурі и мажут  : з їх подданних выдравши, оним даруют, що и самому пану волно бы узяти у своего подданного, и не так бы жаловал подданній его. 

А то леда шевлюга, леда жид богатится, по килка цуґов коней справляет, вимишляючи чинши великіе, поволовщини, дуди, осип, мірочки сухіе, з жорнов плату и инное, отнимання фолварков, — що натрафили на чоловіка одного, у которого отняли пасіку, которая всей землі Полской начинила біди, а тим способом.

В Чигирині місті мешкал сотник Богдан Хмелницкий, козак ростропній в ділах козацких военних, и у писмі біглій, и часто у двора королевского в поселстві будучій. И под час бытности своеї с козаком значним переясловским з Іваном Ілляшем (а тот Ілляш барзо зичливим королеві его милости) и упросили писмо, албо привилей, на роблений челнов на море, мимо відомость гетманов коронных, що и одержавши, тое скрито держали от полковников в Переясловлю. А под тот час у вышъменованного Хмелницкого подстаростій чигиринскій Чаплинскій, зостаючій от Конецполского, отнял хутор с пасікою и млином на урочищи Суботові, полтори милі от Чигирина, и за той хутор посвар стал с подстаростим Хмелницкому. И Хмелницкій, видячи, же оного вічистіе добра оному кгвалтом видрано, старался фортелем, жебы тот привилей, данній от короля от его милости на робленя чолновное волное козаком, достати, що и доказал, бо маючи в дому своем у гостях того Ілляша Ормянчика  переясловского и у оного вивідавшися  о схованню того привилея, упоївши оного,

ключ у пяного узявши, послал своего посланця по тот привилей, данній от короля его милости Владислава Четвертого, которій оному и привізл его посланец. И там з оним привилеем Хмелницкій за пороги поишол и козаком ознаймил, же на волности козацкіе міет привилей короля его милости, до которого много войска козацкого почалося горнути. А же на Запорожу зоставати не мог задля залоги, которая на тот час с полковниками лядскими посполу з жолнірами зоставала, пошол на Низ ку мору, на поля, к Лиману, и там войско ку оному купилося, утікаючи от полковников лядских. Которого Хмелницкого полковникове посилали на тіе поля имати и розгромити, але оній тих посланних лядских погромил, а козацтво до оного пристало. И так Хмелницкій, видячи, же юже учинил задор з ляхами и своего набитку, албо кгрунтов, жалуючи, вислал своїх посланцов до хана кримского, чинячи з оними згоду и пріймуючи братерство, жеби ему помагали войска лядскіе зносити, що хан кримскій з солтанами ордами з радостію на тое позволив, и, приславши своїх означенних  мурз до Хмелницкого, межи собою присягу з обоїх сторон виконали на Низу, и зараз хан посилает з ордами великими Тугай бея до Хмелницкого. З которою ордою Хмелницкій на Запороже  наступил, до которого все войско, зостаючее на Запорожу, пристало и Хмелницкого собі  за старшого приняли.