Попередній розділ

ЗМІСТ КНИГИ

Наступний розділ

Зімою почали давати жолнірове повод до войни, бо залоги козацкіе почали наежати, а войска затягати. О чом увідомившися, гетман Хмелницкій скуплятися  полком приказал, и зараз по Рождестві Христовом  выйшол и стал сам в Ставищах, и войска по рожних городах в тих повітах коло Богу стало. И так аж до весни зоставали, покуля хан з Криму з ордами притягнул, а скоро хан з Криму наспешил з ордами, того ж часу Хмелницкій зо всіми потугами пойшол против короля его милости. А король стоял под Берестечком, и там всі войска з посполитим рушеніем зоставали. Где притягши гетман Хмелницкій першої неделі Петрова посту, дали бой слушній войску королевскому. А же нестатечная приязнь вовку з бараном, так християнинові з бесурманином. Хан кримскій почал з королем его милостю щось згодного и учинили потребу еще, и зараз хан з ордами уступил, зоставивши самих козаков. Що выдячи, гетман Хмелницкій з писарем скочили до хана, унимаючи оного, але не дался намовити — просто пошол под Ожеговці миль килканадцять и стал. Которого гетман упросил, жебы оному орди дал учинити отсіч войску, поневаж сам не хотіл вернутися, що хан учинил на прозбу Хмелницкого, — дал мурз в килканадцять тисяч, з которими ходил сам Хмелницкій. Але юже несправедливая приязнь, бо тилко пришовши до Пляшева ріки, болше милі от войска и вернулися. З которими ити мусіл и Хмелницкій, зоставивши войско и усі признаки и гармати войсковіе, що при Хмелницком козацтва и тридцяти коней не било. И так хан пойшол у свою землю, зоставивши орди тилко тисячей з двадцять при мурзах. И не доходячи Константинова Старого, Хмелницкій в малой купі отвернул ку Грицову и на Любар; а тилко при нему усего козацтва зобралося з орди от хана человіка сімдесят. Такто нефортуна оному послужила з так великого щастя, а найболше зашкодила татарская незичливость, которой уходячи, и сам Хмелницкій татаром не увірал. И так идучи Хмелницкій городами от Любара, многих Козаков по городах заставал на залогах, а иних, которіе до войска не дойшли и по городах зоставали за трудним проходом от татар, также и тіе, которіе в тих городах меновалися козаками, — усе тое мусіло уступовати на Україну за Хмелницким, боячися панов своїх и жолнірства. 

И так тое усе купилося до боку гетмана Хмелницкого, которій, пришовши до Паволочи, знову почал войско збірати и із городов виганяти осталцов приказал. А тое зась войско, зосталое под Берестечком, през увесь пост петровицу, сами без орди маючи щоденную потребу з войском коронним и видячи, же юже орда оных не посилкует , що и в далший час не міли бы помочи, — тах юже не дбаючи и приказання старших своїх, знявшися, просто пойшли через переправи Икву и Пляшову, зоставивши и гармати, на которих переправах много козацтва погинуло. А так тое войско без табуру увойшло на Україну и, заставши Хмелницкого, при нему скупившися, стали табуром под Білою Церквою и по орду зараз послали. Войска зась коронніе з гетмани полним и коронним втропу за войском козацким потягнули на Україну, и пришовши под Трилісся, місто оное достали и вистинали. А войско зась литовское з князем Радивилом, гетманом своїм, притягнувши под Лоев, міли потребу с козаками, которіе там зоставали на заставі немалое войско: полк Черніговскій и Ніжинскій, которіе зоставали безпечне, болшей бавячися пянством, аніжели осторожностію, розуміючи, же юже незвитяжними зостали. Которих зоставала сторожа у самого Дніпра, а войско задля пространности зоставали под Ріпками. А где 6 дала сторожа знати, же войско литовское переправуется през Дніпр, старшій козацкій Небаба, полковник черніговскій, порвавшись несправне, скочил противко тому войску справному, которого зараз тое войско литовское зломило, и много Козаков порубали, и того самого Небабу, неуважного полковника, там же стято. А остаток войска козацкого з полковником ніжинским уступил до Чернігова, за которими князь Радивил притягнул под Чернігов. Але юже там нічого не вскуравши, назад повернул на Любеч и, пришовши до Любеча с своїми людми военними, город Любеч осадив, и сам знову переправивши за Дніпр, потягнул на Киев; и там притягнувши, Подолное місто немал пустое застал, бо з козаками и міщане киевскіе уступили суднами вниз Дніпра ку Переясловлю, Черкасом и к инним містам коло Дніпра, где могли пройти байдаками и иними суднами. А метрополита кіевскій Силівестр Коссов не уступовал скатедри, але зоставал при церкви святої Софії, также и архимандрита печерскій Іосиф Тризна з братіею зоставали у монастиру Печерском, любо великую шкоду и небезпечность здоровя міли. И поплюндровавши в Киеві, войско литовское потягнуло под Білую Церков, где, скупившися з войском коронним, наступили на Хмелницкого гетмана. 

 Але еднак гетман Хмелницкій собою не звонтпил: дал добрій бой обом тим войскам коронному и литовскому, же оных много пало, и от Козаков трудность великую о воду  міли, а от орди о  живность задля коней. И так з собою стоячи през недель дві, почали до згоди приходити през воеводу киевского Адама Киселя, котрій на той згоді великую шкоду понесл от татар, бо оного пожаковано. И так на той згоді гетманове коронніе вымогли тое на Хмелницком, же позволив войску коронному в Браславю, на Забожю, а части другой войска стати на Задніпру в полку Ніжинском и Черніговском и в Вишневичині, а войску литовскому у Стародубовщині. И так тую згоду принявши, войска розишлися, а що инших пактов на Збаражских пунктах стало, тилко то новая, що войско стало в тих городах, где козацтво. Ї Хмелницкій гетман при той згоді, взявши заставу добрую панов значных, был у войску коронном у гетманов коронних и литовского на банкеті през цілій день и повернул вцілости. Того ж часу и Любеч зоставал з жолнірами в облеженю от козаков, аж росказання зайшло от гетмана Хмелницкого, жебы отступили от Любеча. И так войска розишлися по той згодг, так коронніе, литовскіе, яко теж и козацкие по домах по Успенії Пресвятой Богородици. И тоей же зими за тим позволеніем гетмана Хмелницкого войска коронніе росположил гетман коронній Калиновскій, которий зостав по Потоцком Миколаю, бо Потоцкій тоеї же осени померл. И так брат Калиновского, Калиновскій же, на Задніпря притягнул з войсками коронними за універсалом гетмана Хмелницкого, которому Задніпря, не спротивляючись, в городи пустило. И сам стал Калиновскій в Ніжини и там зимовал, а войска, которіе міл при себі немаліе, росправил по розних городах по Задніпрю и по Задесенню. А литовское войско стало в Стародубовщиш, як идет границя Князства Литовского. Козацтво зась, зостаючое в городах, волно сходило з тих городов, кидаючи набитки свої, у городи ку Полтаві и там слободи поосажовали, а инніе на кгрунтах московских слободи поосажовали, не хотячи з жолнірами зоставати и стацеї оним давати, бо незносную стацію брали. 

А на тое міли козаки позволення, жебы сходити з домов от гетмана Хмелницкого, которим не могли жолнірове заборонити, бо из гарматами выходили з городов. Але напотом, хто зостался, юже оного не пущено, и давати мусіл стацію жолнірам, що не могучи ся згодити, у Вишневеччині в Липовом учинили задор жолніре и там на самое Воскресеніе людей вирубали, у Миргородском полку и там з собою не згодилися, на що любо учинили инквізицію Хмелницкій гетман. Але видячи попудливость жолнірскую, инним промислом промишлял, бо на жаданне жолнірское полковника миргородского Гладкого казал стратити. Толко ж тая причина болшая: же он ишол од Берестечка з войском, Гладкый гетманом отзивался, и так на оного причини Хмелницкій шукал; а же тая причина стала о завод з жолнірами, казал оного стратити. А тут зараз послал до хана в Крим, жеби поспішал до оного на зношення жолнірства, которіе ся на его приязнь убезпечили.