На початку  зараз великих мясниц, як юже войска велікіе коронніе уступили в Полщу, гетман Дорошенко, затягнувши орду немалую и войска свої скупивши, притягнул под Тростянец и місто спалил, але замку достати не могл, бо жолніре з людми там зачинилися и оборонилися. Тилко ж великую шкоду жолніре подняли в конях и риштунках, що в городіх потратили, же много піших зостало. Але Дорошенко, не доставши замку, вернулся ку Чигирину, тилко ж много попустошил, — а татаре тогда вибрали Кублич и инніе містечка, — и идучи, зоставил полк піхоти ув Умані, на которих уманці збунтовавшися, полковника Жеребилу убили и инних Козаков значних  з старшини, и черни вигнали з міста і місто здали гетманові Ханенкові на имя королевское.

Того ж року конфидерація встала на короля, и жолнірове, которії били при гетманові  Ханенкові, комонно пойшли в Полщу до того звіонзку .

Тоей же зіми, о середопостю, старшина задніпрская з писарем войска задніпрского Карпом Мокріевичом  змовившися, менуючи, же постерегли зміну гетмана задніпрянского Демка Игнатенка  Многогрішного противко его царскому величеству, напавши оного вночи в замку батуринском на ложку, оного взяли и извязали, и уложивши в воз, накривши шкурою, повезли на Москву, нічого не держачи, боячися, жеби оного не отнято, бо міл войска своего затягового по станціях, также и полковники немал по усіх городах приятелі его были. Але як уже оного узявши, попровадили, то юже и тое мусіло розно уходити, а инних поймавши, на Москву посилали. Где того гетмана, на Москву припровадивши, давали на питку, тоест катові до рук пробовати, а як проважено в город, то многіе стрічи были и на оного плювали. И не стративши оного, отослано з братами его, з жоною на Сібір на вічное пребиванне. И так скончилося гетманство Многогрішного, которій собі клятву соборную святійшого патриархи нівочто поважаючи, совсім внівец пойшол, а маетность его розно старшина поділила.

Того ж літа прислан от короля его милости и гетманов коронних реиментаром з войсками Лужецкій, каштелян подляскій, в Ладижин до гетмана Ханенка. Але там немного стояли, бо Дорошенко гетман, видячи, же оного утискают зо всіх сторон а жалуючи гетманства утратити, яконайчастій посилал до турчина, просячи о посилки.

Того ж літа турчин зо всіми войсками рушил под Камянец, росказавши и ханові кримскому ку себі ити. И так хан кримскій, зейшовшися з гетманом Дорошенком, тягнули мимо Ладижин на Батог. И там гетман Ханенко и рейментар каштелян подляскій міли потребу з оними, але же їх сили великіе не додержавши, мусіли уступати до Ладижина и с шкодою. А хан и Дорошенко, не займаючи Ладижина, з войсками потягнули просто под Камянец до турчина, где и турчин притягнувши, Камянец найшовши не в готовности, бо войско з Камянця вийшли на тот час были за упрошеніем мещан, же не сподівалися того приходу турчинового. Где тилко недель дві держались, але знать, же юж бозкий гнів наступил,  бо порохи  в цекгавзу  запалились, где много замку викидало. Итак Камянец здали августа 18, где и сам турчин, маючи там уехати, приказал, аби умерлих з склепов вибрано и за місто вивезено, що зараз учинено. Усіх умерлих так з склепов, яко из гробов викопивано и за місто вожено, а образи божіе, беручи з костелов и церквей, по улицах мощено, по болотах, по которих турчин вехал в Камянец и его подданній незбожній Дорошенко гетман. Не заболіло его сердце такого безчестія образов божіїх задля своего нещасливого дочасного гетманства. И того часу мечети с костелов и церквей починено, з фари самому цареві турецкому. И так староста Потоцкій з Лянскоронским отдали Камянец турчинові, трактуючи, жеби оним волно ви[й]ти так шляхті, яко и мещаном с Камянца, на що турчин позволив и усіх волно випустил 6. Где зараз жадного звона не осталось, усе турки поскидали и порозбивали, а инніе Дорошенко побрал, также и крест нігде не одержался — поскидано.

Того ж літа везир и хан и Дорошенко з войсками великими ходили под Лвов, а куда ишли, пустошили, а где оним здавалися городи, то залоги ставили, тилко ж татаре кривду чинили, а подступивши под Лвов, налігали оному барзо зо всіх сторон, але оного достати не могли. Однак же лвовяне, трактати учинивши, дали плату немалую турчинові, але не поддавалися. Отколя повернули войска назад под Камянец, а татаре загонами ходили на Подгоре. Войска зась тіе, зостаючіе в Ладижині, з каштеляном подляским и гетманом Ханенком, зоставивши коменданта в Ладижині, потягнули в Полщу до короля, почувши о прихода турчиновом под Камянец. Знову зась комендантове, зостаючіе по замках: Браславском, Ладижинском, Могилевском, Барском, узявши відомость о том певную, же юже Камянец Подолскій узято, постановивши трактати с козаками Дорошенковими, уступили з своїми войсками пішими и гарматами з городов, отдавши городи вцілости козаком Дорошенковим.

 Того ж літа задніпряне за позволеніем его царского величества учинили раду у Козацкой Дуброві и там наставили гетманом Івана  Самуиловича, поповича с Красного, у пост святих апостол Петра и Павла, при боярах от его царского величества зосланих и при князю Ромодановскому, и там знову присягали и статї потвержали, там же и усю старшину козацкую настановляли.

Цар турецкій, дочекавши осени, осадил Камянец войсками немалими, и учинивши трактати дочасніе с королем, же міли усего Подолля уступити турчинові и дати дань, уступил турчин у свою землю; также в Межибожу и в Бару турки стали и по инних містах. А Дорошенко повернул ку Чигирину, которому знову Умань поклонилася, а козаки запорожці пойшли в Полщу до своего гетмана Ханенка, а наказного Ханенкового узял Дорошенко и стратил у Чигирині. Білоцерковскій комендант, не слухаючи тоей постанови с турчином, не уступил замку Білоцерковского з своїми жолнірами, ані турчина в город не принял. В Камянцю зостало християн русі, ормян, которіе собі упросили: русь три церкви, а ормяне одну церков, и то с трудностю великою їх набоженство управуется.