ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА (Лівобережжя) -історико-географічна назва частини українських земель, що обіймають територію сучасних Чернігівської, Полтавської, західних районів Сумської, східної частини районів Київської (з м. Києвом) і Черкаської областей. У російських офіційних документах другої пол. 17 поч. - 20 ст. Л.У. називали Малоросією; напівофіційна назва Гетьманщини. З 1654 Л.У. перебувала в залежності від Московської держави, що у наступному підтверджували умови Андрусівського перемир'я 1667, Бахчисарайського миру 1681 і “Вічного миру” 1686, укладених без участі представників Гетьманщини між Московським царством, Річчю Посполитою, Османською імперією та її васалом Кримським ханством. На півночі і сході Л.У. межувала з російськими повітами і Слобідською Україною, на півдні - з Диким полем і Запорізькою Січчю, на заході її кордон проходив в основному по Дніпру, включаючи м. Київ та його околиці, розташовані у Правобережній Україні. Козацький військово-адміністративний устрій (полково-сотенний), запроваджений на Л.У. під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57 трансформувався у державний територіально-адміністративний. У другій пол. 17 - 18 ст. Л.У. ділилася на Гадяцький, Київський, Кропивенський, Лубенський, Миргородський, Ніжинський, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Стародубський, Чернігівський полки, які в свою чергу поділяляся на сотні (по 10-20 у кожному).

У складі Московської держави (з 1721 - Російської імперії) Л.У. зберігала певну політичну автономію, яка зазнавала постійних обмежень з боку царського уряду. У Лівобережжі проводились козацькі ради, на яких обирали гетьмана, кандидатуру якого затверджував цар. Свої дії гетьман був вимушений погоджувати з Малоросійським приказом і першою Малоросійською колегією (1722-27). На Л.У. існували магістратні й ратушні міста. До магістратних належали міста Київ, Ніжин, Переяслав, Стародуб, Чернігів, Новгород-Сіверський, Полтава та ін., що зберегли Магдебурзьке право. Ратушні міста підлягали старшинській адміністрації. В 1785 із запровадженням міських дум міський устрій було приведено у відповідність з загальноросійським. Протягом 1734 - 50 управління Л.У. здійснювало Правління Гетьманського Уряду. Після ліквідації інституту гетьманства (1764) у Л.У. знову відновила діяльність друга Малоросійська колегія (1764-86) на чолі з президентом П. Рум'янцевим. У 1781 на Л.У. створено Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське намісництва, межі яких встановлено без урахування попереднього територіально-адміністративного поділу. За царським указом від 1796 “Про новий поділ держави на губернії і намісництва” останні були об'єднані в Малоросійську губернію, яка у 1802 реорганізована у Чернігівську і Полтавську. Указом Катерини//від 3.05.1783 на Л.У. було запроваджено кріпосне право, а у 1785 козацька старшина отримала права російського дворянства. Економіка Л.У. розвивалася в умовах всеросійського ринку. Ліквідація у 1754 внутрішньої митної системи привела до переорієнтації промисловості і торгівлі на російський ринок. З'являються перші мануфактури, але занепадають ряд традиційних промислів. На посилення російським урядом національного і соціального гніту українське населення Лівобережжя відповіло рядом виступів, серед яких Переяславське повстання 1666, Кліщинське повстання 1767-70, Турбаїське повстання 1789-93, гайдамацький рух 60-80-х рр. 18 ст. під проводом С. Гаркуші. Після другого поділу Речі Посполитої (1793) і приєднання Правобережної України до Російської імперії назва Л.У. стала вживатися як географічне поняття.