ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ 1569 - угода про об'єднання Польщі та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу - Річ Посполиту. Розгляд питання про укладення унії розпочався в січні 1569 на спільному польсько-литовському сеймі у Любліні (звідси і назва угоди). Однак в березні 1569 великі литовські магнати, які погоджувались на об'єднання тільки при умові існування окремого сенату і сейму Великого князівства Литовського, припинили переговори. Польський сейм, використовуючи підтримку литовської і української шляхти, що була невдоволена пануванням великих землевласників у князівстві та намагалась одержати такі ж права як і польська шляхта, санкціонував акти короля Сигізмунда II Августа про відторгнення і приєднання до Польщі українських земель -Підляшшя, Волинь, Брацлавщину, Поділля і Київщину. Тиск шляхти, невдачі Литви у Лівонській війні 1558-83 та прагнення отримати військову допомогу з боку Польщі в боротьбі з Московською державою, примусили литовських магнатів піти на відновлення переговорів. 28.6.1569 була підписана Л .У., яку 1.7.1569 затвердили роздільно депутати польського і литовського сеймів. Л.у. завершила процес об'єднання двох держав, що розпочався з укладення Кревської унії 1385. На чолі об'єднаної держави стояв монарх, який титулувався королем польським і Великим князем Литовським. Його мали обирати на спільному польсько-литовському сеймі і коронувати в Кракові. Спільними для Польщі та Литви були сейм і сенат, запроваджувалася єдина грошова одиниця. Велике князівство Литовське зберігало певну автономію, маючи окремі закони, судову систему, військо, уряд і адміністрацію. Українські землі, що увійшли до складу Польщі, були поділені нa Берестейське, Подільське, Брацлавське і Київське воєводства. Укладення Л.у. привело до значного посилення національно-релігійного гніту в Україні і, одночасно, викликало піднесення українського національно-визвольного руху проти польських загарбників.