ЛОЗИНСЬКИЙ МИХАЙЛО (1880-23.10.1937) - український політичний і державний діяч, публіцист. За фахом - юрист. В 1914-17 співпрацював з Союзом Визволення України.Тривалий час співпрацював в українських періодичних виданнях - “Діло”, “Рада”, “Громадська Думка”, “Гасла” та ін. Належав до Української Національно-ДемократичноїПартії. В 1918-19 входив доскладу Української Національної Ради ЗУНР ЗО УНР 1918-19.313.2.1919- керуючий справами Державного Секретаріату закордонних справ. У березні 1919 очолював делегацію ЗО УНР на українсько-польських переговорах в справі укладення перемир'я на фронті під час українсько-польської війни 1918-19.3 квітня 1919 входивдо складу української делегації на Паризькій мирній конференції 1919-20. Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917-21 жив у еміграції. В 1921-27 Л.- професор міжнародного права Українського Вільного Університету в Празі. Згодом переїхав в УСРР, завідував кафедрою права в Інституті Народного Господарства в Харкові. В 1930 заарештований і засланий на півн. Урал, де був розстріляний (за ін. дан., загинув на Соловках). Автор праць: “Польський і руський революційний рух і Україна” (1908), “Утворення українського коронного краю в Австрії” (1915), “Галичина в житті України” (1916), “Галичина в рр. 1918-20. Розвідки і матеріали” (1922), “Уваги про українську державність” (1927), “У десятиріччя галицької революції: факти і спроба оцінки” (1928), есеїв про М. Драгоманова, М.Павлика, підручників з міжнародного права (“Міжнародне право”, 1922; “Охорона національних меншостей в міжнародному праві”, 1923) та ін.