ЛЬВІВСЬКИЙ (таємний) УКРАЇНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ- український нелегальний вищий навчальний заклад, заснований у липні 1921 за ініціативою Наукового Товариства ім. Т.Шевченка, Товариства українських наукових викладів ім. П. Могили та Ставропігійського Інституту у Львові. Після польської окупації Львова ( 1918) утраквістичний (польсько-український) ун-тет ім. Франца І було сполонізовано і перейменовано на ун-тет ім. Яна Казиміра. Всі українські кафедри (8 кафедр) в навчальному закладі були ліквідовані, а професори-українці (всього 14 чол.) - звільнені. Згідно з наказом ректора ун-ту від 14.8.1919, на навчання приймалися тільки громадяни Польської держави, які пройшли військову службу в армії, чим фактично закривався доступ до навчального закладу українській молоді. Аналогічне рішення прийняв і ректорат Львівського політехнічного ін-ту. В цих умовах 20.9. 1919 Наукове Товариство ім. Т. Шевченка оголосило запис на Українські Університетські Курси. Ця і всі наступні спроби українських громадсько-наукових установ (НТШ, Товариства українських наукових викладів ім. П. Могили та Ставропігійського Інституту) організувати в кін. 1919-на поч. 1920навчаннядляукраїнської молоді Галичини за програмою вищої школи наштовхнулись на категоричну заборону польської влади. Незважаючи на урядові заборони і переслідування, восени 1920 спільними зусиллями українських вчених і галицької молоді були організовані нелегальні університетські курси з філософським, юридичним та медичним відділами. Через деякий час розпочалася робота по реорганізації цих таємних курсів у навчальний заклад за зразком західноєвропейських ун-тів. Рішення приступити до створення Л(т)УУ було прийнято на з'їзді українського студентства у Львові в липні 1921. У серед. вересня 1921 новостворений навчальний заклад розпочав свою роботу. Університет діяв нелегально, на громадських засадах. Заняття проводились в приміщеннях НТШ, “Просвіти”, Національного музею, закладах “Рідної Школи”, підвалах собору св. Юра, на приватних квартирах викладачів і студентів. У першій рік свого існування університет мав три відділи (факультети): філософський, юридичний, медичний, пізніше було утворено технічний відділ. В 1922 на базі технічного відділу було створено Українську (таємну) Високу Політехнічну Школу (існувала в 1922-25) у Львові. В 1924 до ун-ту формально було приєднано ще й факультет мистецтва під керівництвом С. Новаківського і протекторатом А. Шептицького. В ун-тет записалося 1028 студентів. З них на філософський ф-т - 235, на юридичний -608, медицини - 185. Крім того було ще 230 надзвичайних студентів. Таким чином всіх записаних в університет нараховувалось - 1258. На технічному від ділі навчалось 150 студентів. Першим ректором У(т)УУ був доктор В. Щурат, потім М. Панчишин, М. Чайковський, Є. Давидяк. Ректором Високої Політехнічної Школи було обрано В. Лучківа. У 1924-1925 на трьох від ділах університету нараховувалося 58 кафедр. На філософському ф-ті було 22 кафедри, юридичному -26, медичному- 10. На філософському та юридичному ф-тах навчання тривало 4 роки, на медичному та в політехніці - 2 роки. Після двох років навчання у Львові студенти медицини та політехніки мали змогу продовжувати навчання у вищих навчальних закладах Праги, Відня, Гданська. В 1921 для керівництва справами у закладі був створений Сенат ун-ту, до складу якого входили В. Щурат, М. Кордуба (декан істор. ф-ту), I. Крип'якевич, І. Раковський, В. Вергановський (декан юридичн. ф-ту), М.Левицький, Р. Ковшевич, І. Куровець (декан медичн. ф-ту), М. Музика, М. Вахнянин. Серед викладачів у-ту були відомі українські вчені: І. Крип'якевич, К. Студинський, М. Корчинський, С. Балей, М, Возняк, М. Галущинський, Ф. Копесса, І.Свєнціцкий, В. Левицький, М. Чайковський, М. Чубатий, С, Старосольський, С. Шухевич, Ю. Гірняк та ін. Незважаючи на складні умови, пов'язані з нелегальним існуванням, рівень викладання і підготовки спеціалістів в університеті був високим. Студенти ун-ту мали свої численні молодіжні організації, серед яких “Український Студентський Союз”, “Академічна Громада”, “Медична Громада”, “Гурток Правників”, “Крайова Студентська Рада” та ін. Науковий гурток істориків видавав ж-л “Історичний Вісник”. Матеріальну підтримку діяльності ун-ту надавали українські господарсько-економічні установи, частина фінансової допомоги поступала від численної еміграції із Чехо-Словаччини, США і Канади. Викладачі та студенти ун-ту зазнавали постійних переслідувань з боку польських органів влади. Заходи національних громадсько-політичних організацій і українських депутатів польського сейму, спрямовані на легалізацію діяльністі У(т)УУ, були безуспішними. Переслідування та арешти польською поліцією студентів та професорів, відсутність матеріальної бази і нестача коштів, урядова заборона службовцям державних установ викладати в ун-ті та дискримінація випускників привела до припинення діяльності Л(т)УУ в 1925.

В. Качмар (Львів)