МАНУІЛЬСЬКИЙ ДМИТРО ЗАХАРОВИЧ [парт. псевд. - “Мефодій”, “Фома”, “Іван Безграмотний”; 21.9(3.10) 1883 - 22.2.1959] - радянський державний та партійний діяч, академік АН УРСР (з 1945). Н. ус. Святець Кременецького повіту Волинської губернії (тепер Мануїльське Теофіпольського р-ну Хмельницької обл.). 31903 навчався в Петербузькому ун-ті. В цьому ж році став членом РСДРП. У 1905-06 займався агітаційно-пропагандистською діяльністю в Петербурзі. В 1906 за участь у Кронштадтському повстанні матросів заарештований і засуджений до 5-річного заслання в Якутію. Втік з Вологодської тюрми до Києва. З 1907 - член Київського комітету РСДРП. Восени 1907 емігрував у Париж. У 1911 закінчив юридичний ф-тет Сорбонського ун-ту. В 1912-13 нелегально перебував у Петербурзі і Москві, згодом знову емігрував закордон. У травні 1917 повернувся у Росію. Після жовтневого більшовицького перевороту 1917 М. - член колегії Наркомату продовольства РСФРР. З травня 1918 - заступник голови більшовицької делегації на мирних переговорах з Україною. 12.6.1918 М. разом з X. Раковським підписав умови прелімінарного миру з Українською Державою. В 1918 висланий ЦК РКП(б) для організації більшовицького руху в Україні. Деякий час був близький до фракції т. зв. федералістів КП(б)У (очолював Ю. Лапчинський, виступали за утворення рівноправного федеративного союзу між УСРР і РСФРР). У 1919-20 - член Всеукраїнського ревкому, в 1920-22 -народний комісар землеробства УСРР. У 1920-21 М. - учасник польсько-радянських мирних переговорів у Ризі (див. Ризький мирний договір 1921). З грудня 1921 протягом незначного часу - перший секретар ЦК КП(б)У, редактор газети “Комуніст”. У 1920-23 і 1949-52 - член політбюро ЦК КП(б)У, з 1924 - член президії. В 1928-43 - секретар виконкому Комінтерну, голова делегації ВКП(б)У в Комінтерні, один з провідників сталінської політики терору в апараті Комінтерну та закордонних компартіях. У липні 1944 призначений заступником голови Раднаркому УРСР і народним комісаром закордонних справ УРСР. У квітні 1945 очолював українську делегацію на міжнародну конференцію у Сан-Франціско (оформила створення ООН) та на Паризькій мирній конференції 1946. Брав участь у роботі перших сесій Генеральної Асамблеї ООН, на яких виступав з промовами, спрямованими проти діяльності української еміграції. В 1945-46 М., виступивши, ініціатором, ідеологом і керівником нової кампанії боротьби проти “українського буржуазного націоналізму”, розгорнув широкомасштабну акціію по переслідуванню й цькуванню української інтелігенції, зокрема, найвідоміших тогочасних істориків М. Петровського та І. Крип'якевича, письменників О. Довженка, В. Сосюру, Ю.Яновського, М. Рильського та ін. У 1946-53 М. - заступник голови Ради Народних Міністрів УРСР. Помер і похований у Києві.