МАКСИМОВИЧ МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ [3(15)9.1804-10(22). 11,1873] - визначний український вчений-природознавець, історик, фольклорист, етнограф і письменник. Н. на хуторі Тимківщина Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер с. Богуславець Черкаської обл.). У 1819 закінчив Новгородсіверську гімназію. Навчався на філологічному і природничому ф-тах Московського ун-ту. В 1827 захистив магістерську дисертацію. Деякий час працював викладачем Московського ун-ту і директором ботанічного саду; з 1833 - професор кафедри ботаніки. В 1834-35 - перший ректор Київського ун--ту св. Володимира, одночасно декан філософського ф-ту. Виношував плани залучення до викладацької роботи в ун-ті Т. Шевченка, М. Гоголя, М. Костомарова. В 1845 підтиском реакційних сил і зважаючи на стан здоров'я, вийшов у відставку. Жив у своїй садибі Михайлова Гора біля с. Прохорівки (тепер Канівський р-н Черкаської обл.) і займався науковою діяльністю. Не раз робив спроби повернутись до викладацької роботи, однак російське міністерство освіти, побоюючись українофільських поглядів М., усувало його від науково-академічної діяльності. Живучи в Україні, М. підтримував тісні творчі та особисті зв'язки з Т. Шевченком, П. Гулаком-Артемовським, Є. Гребінкою, М. Костомаровим, М. Щепкіним, А. Міцкевичем та ін. визначними діячами науки і культури. За наукові заслуги М. був обраний членом Київського, Московського, Петербурзького, Новоросійського ун-тів та багатьох наукових товариств, а з 1871 - член-кореспондент Петербурзької АН. М, - вчений-енциклопедист широкого діапазону - від історії до ботаніки. Як історик М. був прихильником панівного тоді романтизму та ідеї народності.
Обстоював державно-правовий зв'язок між княжим і козацько-гетьманським періодом історії України, довів безпідставність твердження М. Погодіна про “великоруське” населення Київщини за княжої доби (“Нарис Києва” і “Листи про Київ до М. Погодіна”). Численні праці М. з історії Київської держави, козаччини, Гетьманщини, гайдамацького руху (“Історичні листи до козаків придніпровських”, “Листи про Б.Хмельницького”, 1859; “Дослідження про гетьмана Конашевича-Сагайдачного”, “Про Лаврську Могилянську школу”, “Бубнівська сотня”, тт. 1-2, 1848-49; “Розповідь про Коліївщину”, “Вісті про гайдамаків” та ін.) мали важливе значення для розвитку української історичної науки. М. - автор цінних праць з археології - “Українські стріли найдавніших часів”, “Археологічні записи про Київ та околиці”. М. поклав початок українській фольклористиці виданням збірників “Малоросійські пісні” (1827), “Українські народні пісні” (1834), “Збірник українських пісень” (1849). Фольклорні видання М. викликали великий інтерес до українського фольклору серед представників інших слов'янських народів. Як мовознавець опублікував низку статей про класифікацію слов'янських мов. М. був засновником і видавцем альманахів “Денниця” (1830-34), “Киевлянин” (1840, 1841, 1850), “Украинец” (1859,1864). М. - автор віршованого перекладу “Слова о полку Ігоревім” українською і російською мовами. Йому належить видання і дослідження найдавніших літературних пам'яток Київської Русі - “Руської Правди”, “Повісті минулихліт”. Опублікував багато цінних документів - грамот, універсалів, актів тощо. М. переклав псалми на українську мову й написав низку віршів, у т.ч. “Ой, як дуже за тобоютужила Вкраїна”, присвячений Т. Шевченкові. Автор етимологічного українського правопису т.зв. “максимовичівки”. Наукові праці М. в галузі природознавства (“Про системи рослинного царства”, 1827; “Основи ботаніки”, тт. 1-2, 1828-31; “Роздуми про природу”, 1831) дають підстави вважати вченого одним з основоположників вітчизняної ботаніки.
