Відомий український політичний діяч, журналіст і публіцист. Народився у Львові. Здобув гімназійну освіту, В 1918 вступив добровольцем до Корпусу Січових Стільців у Києві , згодом працював секретарем губерніального комісара Холмщини, Посяння і Підляшшя С. Скоропис-Йолтуховського. Під час українсько-польської війни 1918-1919 роках - старшина Холмсько-Городельського коша ім. С. Петлюри. Деякий час утримувався в польських таборах для інтернованих. В 1920-1923 роках вивчав право на юридичному ф-ті Львівського ун-ту, 1923-26 - економіку у Високій Торговельній школі в Празі, 1927-1929 -політичні науки і журналістику в Берліні та 1934-36 -філософію у Сорбонському ун-ті в Парижі. В 1926-1927 - заступник голови ЦЕСУС-у. Володимир Мартинець був одним з керівників Україськоі Військової Організації та співзасновником ОУН, редактором провідних українських націоналістичних видань -"Національна Думка” (1926-1927), "Сурма” (1927-1933), "Розбудова Нації” (1928-1934) і "Українське Слово” в Празі, В 1929-1941 працював в секретаріаті ПУН, відділі преси і пропаганди. М. був в'язнем більшовицьких (Лук'янівка, 1919), польських (Каліш і Щеп'юрно, 1919), а пізніше і німецьких (Брец, 1944) тюрем і концтаборів, Після розколу в ОУН (лютий 1940) належав до ОУН (М), в 1941-1942 крайовий провідник ОУН (М).

У 1941-1944 роках очолював Союз Українських Журналістів. У післявоєнний час жив у Німеччині, з 1949 - у Вінніпезі (Канада), де був редактором "Нового Шляху”. Помер у Вінніпезі. Автор праць "За зуби і пазурі нації” (1937), "Українське підпілля: Від УВО до ОУН. Спогади і матеріали.” (1949), "Ідеологія організованого і т. з. волевого націоналізму” (1954) та ін.