X. ЗАКЛЮЧЕННЯ

Коліївщина - кільце державної традиції

Крайньо ворожа постава до Коліївщини польських мемуаристів, польського й російського урядів і польських та російських істориків і пристрасно повторюване ними при кожній нагоді представлювання того повстання, як якотось анархічного розбишацтва і грабіжництва, позбавленого всяких вищих цілей, а всіх його учасників як неграмотних злочинців і п'яниць, мали - як це ми згадали в нашому історіографічному вступі - дуже сильний вплив на українських істориків. Приголомшені тим, одні з них повірили у правильність оцінок, видаваних запеклими ворогами державницьких змагань українського народу і самі їх повторювали; інші - намагалися тільки виправдувати Коліївщину й коліїв.

Зовсім інакше прийняла Коліївщину українська народня традиція. В українських народніх піснях, у розповідях українських сучасників і тих, що ті розповіді зберігали для майбутніх поколінь, Коліївщина являється величним зривом українського народу в обороні своєї волі і правди, проти польських займанців, за привернення Гетьманщини, як суверенної української держави; зривом захоплюючого героїзму його учасників та їхньої безмежної відданости ідеям, за які вони свої голови клали. В українській народній традиції немає й тіні сумнівів у правоту й чистоту ідей коліївського повстання: ідей національної волі й соціяльної справедливости. Провідникам коліївського повстання признала українська народня традиція авреолю національних героїв.

Такий, власне, характер Коліївщини, зберіганий в українській народній традиції зродив Тараса Шевченка - полум'яного пропагатора ідеї революційної боротьби за привернення волі Україні. Адже це якраз Коліївщина, переповідана дідусем Тараса, учасником того повстання, поклала основи політичного світогляду Тараса Шевченка. "Я ж рідний внук одного з гайдамаків" - писав із гордістю своїм приятелям Тарас Шевченко.452 І тому, коли тогочасні українські культурні й політичні діячі, щирі патріоти, але виховані в російській школі, Куліш, Костомаров й інші вважали ціллю політичних змагань українського народу сперте на народництві слов'янофільство, унію слов'янських народів, то вихований на традиції Коліївщини Шевченко закликав український нарід до нового збройного зриву, щоб відновити "свою хату", самостійну українську державу, "без ляха, без холопа та без пана". Зрадницький удар Московщини в коліївське повстання, варварсько жорстоке тортурування маскалями одної частини коліївських повстанців, що попали в московський полон, і видання другої частини полякам на муки та смерть зродили в душі малого Тараса вже тоді, коли його дідусь розказував йому про те, непоборну погорду й ненависть до Московщини, як спричинника недолі й неволі України.

Коліївщина, як джерело національного патосу Тараса Шевченка, стала темою його першої політичної поеми - "Гайдамаки".

Іван Франко зустрівся з Коліївщиною і в науковій літературі, і в українській народній традиції. Дотогочасна "наукова" література про Коліївщину викликала у нього непевність і настороженість до того зриву українського народу й тому він у своїх коментарях до польської поеми про "уманську різню" підносить сумніви щодо розмірів "різні" й щодо того, хто це справді заініціював події в Умані. Але під впливом української народньої традиції Франко пише революційний викрик: "Ми гайдамаки! Ми всі однакі: Ми - ненавидим ляцькеє ярмо... За народ (ми) життя своє дамо!"

Коліївщина, як пориваючий приклад геройської боротьби за волю свого народу, вросла в українську народню традицію дуже глибоко й дуже міцно. І коли на переломі 1917-1918 років Симон Петлюра прийшов до висновку, що на сторожі волі українського народу мусять стати збройні загони борців, готових життя своє віддати за свій нарід, то, беручись до організування таких загонів, він дає їм назву - гайдамаки.

Значить, Коліївщина - і як історичний факт, і як первень української народньої традиції, - являється важливим кільцем державницької традиції, що зв'язало ідеї визвольної боротьби українського народу періоду Козаччини із сьогоднішньою визвольною боротьбою українського народу, пророком якої був Тарас Шевченко, - "рідний внук одного з гайдамаків!"