Меню сайту

Форма входу
Логін:
Пароль:

">Історія України » » Книги » Історія запорозьких козаків. Том 2

РОЗДІЛ ШОСТИЙ
Ідея вигнання турків з Європи. - Зносини австрійських імператорів з Москвою з цього приводу через посла Воркочу. - Відомості, зібрані воркочею у Москві про запорізьких козаків. - Відрядження і приїзд у Запорізьку Січ німецького посла Еріха Лясоти. - Приїзд папського посла патера Комулео. - Пропозиції запорожцям Імператора і Папи. - Згода й пізніша відмова запорожців від участі у війні Імператора проти турків. - Умови, висунуті запорожцями цісарському послові, і відрядження до Імператора власних послів. - Ухиляння молдавського господаря від союзу із запорожцями, клопотання з цього приводу й успіх папського посла патера Комулео. 

Попередній розділ
ЗМІСТ КНИГИ
Наступний розділ

Тільки-но встигли запорізькі козаки покінчити зі справою Косинського, як у них розпочалася нова і вельми важлива справа: зносини з австрійським імператором. Запорізькі козаки стали відомими при дворі австрійського імператора через такого собі Станіслава Хлопицького, котрий свого часу був найпопулярнішим авантюристом, уродженця Червоної Русі, який видавав себе при імператоському дворі за козацького гетьмана. На той час австрійського імператора дуже турбувало питання вигнання турків із Європи.

Ідея ця бентежила думки політиків різних країн того часу: Іспанія, Італія, Німеччина уклали союз проти турків, до якого хотіли залучити Польщу, Молдавію і навіть Росію. До цього послідовно прагнули Філіпп II, іспанський король, Григорій XIII, папа римський, Максиміліан II і Рудольф II, німецькі імператори. Кожен з них намагався неодмінно залучити до цієї справи й Росію. Висловлювалася навіть думка пообіцяти московському цареві Кримський півострів, а згодом і саму столицю турків Константинополь, аби лише цар погодився взяти участь у цьому союзі. Та оскільки всіх цих союзників здавалося замало для здійснення такої ідеї, то знайшли за потрібне залучити до задуманої справи ще й запорізьких козаків, постійних ворогів турків та всіх інших мусульман. Особливо енергійно дбали про це Рудольф II і Григорій XIII.

Зносини Австрії з Росією відбувалися через німецького посла Миколу Воркочу, що був при дворі царя Федора Івановича і регента Бориса Федоровича Годунова. Начувшись про відвагу низових козаків, німецький імператор Рудольф II звернувся з проханням до московського царя надати йому козаків для допомоги в майбутній війні проти турків. Московський уряд, не володіючи запорізькими козаками, не міг виконати прохання імператора, та все ж співчутливо поставився до його прохання. Воркочі передали, що запорізькі козаки дуже витривалі щодо голоду, надзвичайно корисні для захоплення здобичі, спустошення ворожої землі і для несподіваних нападів на ворогів; та водночас сказали, що козаки — народ непогамовний, жорстокий, без страху божого і ненадійний, що їм не варто довіряти фортець, зате можна доручати далекі експедиції у ворожі землі. Але германському імператорові такий люд був дуже до речі, і він вирішив за всяку ціну залучити запорожців до задуманої справи. Імператор послав до Москви (1594 року) грамоту на ім'я царя Федора Івановича, волоського воєводи Арона, брацлавського воєводи князя Збаразького й усіх доблесних лицарів у Запорізькому Війську. Грамоту цю привіз до Москви шляхтич Станіслав Хлопицький, який запропонував Рудольфу II набрати вісім чи дев'ять тисяч козаків на службу Австрії. У грамоті висловлювалося прохання пропускати Хлопицького всюди без перешкод і викладалася програма дій козаків: одна їх частина мала зайняти всі дороги й не пускати кримських людей для допомоги туркам, інша мала вести війну в турецьких землях і спустошувати їх. Хлопицький, прибувши в Москву, пояснив, що імператор звертається з цим проханням до московського царя саме тому, що вважає запорожців царськими слугами, та й самі запорожці вказують на це і не хочуть без царської волі служити імператорові. Але, крім того, Хлопицький відразу став просити і про те, щоб московський цар додав до Війська Запорізького ще й своїх людей, а також дав козакам прапор і допоміг коштами: «тоді у неприятеля хреста святого впаде серце, як почує він таку силу царської величності». У Москві до прохання германського імператора поставилися з належною увагою, але сам стиль прохання визнали образливим для царської величності: Хлопицькому не випадало бути у володаря, оскільки в імператорській грамоті до царя поруч із царем згадувався князь Збаразький, холоп литовського короля. Але цар, бажаючи добра цісарській величності, не піддає опалі Хлопицького, а відпускає його назад, водночас наказуючи написати начальникові запорізьких козаків Богданові Мікошинському про те, аби він ішов на допомогу цісареві.

Так само наполегливо добивався союзу із запорізькими козаками і римський папа. З одного і з другого боку до запорожців відрядили послів: від імператора — Еріха Лясоту1 разом із Станіславом Хлопицьким і таким собі Якобом Генкелем, який мав репутацію знавця польсько-українських стосунків; від папи — патера дона Александро Комулео. «Александро Комулео послав папа Григорій XIII до християнських народів Туреччини з апостольськими цілями, і за цієї подорожі, що тривала три роки, він детально довідався про кількість християн, латинських і грецьких, що були в деяких краях і царствах турецької землі, пізнав дух цих народів, бачив ті країни і проходи для війська, довідався, яким чином простіше вигнати турків з Європи, про що з усією відвертістю доповідав кардиналові Джорджіо Романо».2

Побувавши у Трансільванії, Галичині, Молдавії і Польщі й усюди отримавши згоду урядів виступити проти турків, патер Комулео вирішив, зрештою, податися до запорізьких козаків. «Козаки перебувають біля Великого моря (Чорного), — пише він, — чекаючи нагоди вийти в гирло Дунаю. Кількість цих козаків не сягає й двох тисяч. Вважають, що вони вирушили туди на прохання його цісарської величності. Інші козаки перебувають на татарському кордоні. Для особистих переговорів з останніми я поїду в Кам'яницю і куди буде потрібно 27 квітня 1594 року».

Переговори Комулео з козаками тривали з півтора місяця, від самого кінця квітня до середини червня. На той час козаки стояли за п'ять днів дороги від Кам'яниці в кількості двох з половиною тисяч разом із «начальником» Богданом Мікошинським. Останній листовно запевняв папського посла, що він зі своїми козаками готовий послужити папі проти турків. Отримавши цього листа, Комулео почав наполягати, щоб молдавський господар поєднався з козаками проти спільного ворога. Але молдавський господар, який раніше дав повну згоду слухати у всьому папського нунція, тепер відповідав ухильно: або боявся турків, з якими мусив ладнати, щоб залишатися молдавським господарем, або боявся самих козаків, які могли обернути зброю проти нього самого.

Доки ж тривали ці наради дона Комулео з молдавським князем і запорізькими козаками, у самій Січі на острові Базавлуку перебував германський посол Еріх Лясота. Як Лясота дістався на Січ, що він там бачив і чим закінчилися його переговори, про це він розповідає у своєму щоденнику. Щоденник цей цікавий під усіма оглядами і дає точні відомості про топографію краю і внутрішній лад низових козаків. Спустившись нижче Києва до гирла ріки Псла, Лясота зустрів московського посла Василя Никифоровича, котрий також їхав до запорожців «від великого московського князя» з подарунками. Московський посол, побачившись із Лясотою, заявив, що його володар схильний надати допомогу імператорській величності і дозволяє козакам перейти в розпорядження імператора. Після цих переговорів обидва посли сіли в човни й рушили разом униз по Дніпру до самого табору запорожців. Вони проминули гирла річок Ворскли, Орелі, Самари і дійшли до знаменитих дніпровських порогів. «Плавання через пороги надзвичай небезпечне, особливо за низької води; люди повинні в небезпечних місцях виходити й одні тримають судно довгими канатами, інші заходять у воду, підносять судно над гострим камінням і обережно спускають його на воду. При цьому ті, хто утримує барку канатами, повинні всю увагу звертати на тих, хто стоїть у воді, і лише за їхньою командою натягати й відпускати мотузку, аби не наразити судно на камінь, адже в такому разі воно негайно гине.

Таких місць дванадцять; коли ж залічити до них іще одне, Воронову забору, то буде тринадцять протягом семи миль... Червня б дня ми вирушили через пороги і до обіду проминули перші шість порогів; поблизу першого, званого Кодаком, ми вийшли на правий берег, біля другого, Сурського, висадилися на острів біля правого берега, при впадінні у Дніпро річки Сури; коло третього, Лоханського, так само виходили на правий берег, а четвертий, названий Стрільчим, проїхали ; при п'ятому, званому Звонець, ми висадилися на правий берег біля підніжжя високої скелі. Шостий поріг, Княгинин,3 ми оминули зліва, залишивши його по праву руку і далі пообідали на Княгининому острові. Після обіду подолали сьомий поріг, Ненаситець, біля якого мусили зійти на лівий татарський берег і довго затриматися, бо це найбільший і найнебезпечніший поріг. Місце це небезпечне з огляду на татар, котрі тут нападають найчастіше; зо три тижні тому татари напали на дванадцятьох городових козаків, котрі хотіли спуститись униз, і перебили їх. Тому ми поставили на горі варту, яка спостерігала і помітила вдалині чотирьох татар, сповістила про це нас, а ми відразу вислали до двадцяти чоловік зі свого почту в погоню за ними, самі ж з рештою були напоготові і стежили, чи не знадобиться їм підкріплення. Але татари, помітивши, що ми сильні і пильнуємо, вирішили не чекати нас, а сховалися і зникли. Пройшовши цей поріг, ми заночували на поблизькому острівці.4 Червня 7 дня ми пройшли восьмий поріг. Воронову забору; тут один із наших байдаків, у якому були Андрій Затурський, Ян Ганнібал і якийсь Осцик, наштовхнувся на камінь і затонув; їх самих урятували маленькими човниками, які тут називають під'їздками, але все їхнє майно пропало. (Якщо лічити лише дванадцять порогів. Воронова забора не входить до їх числа, вважаючись лише небезпечним місцем). Біля дев'ятого порога, Вовніга, ми самі зійшли на берег і винесли свої речі. Далі пройшли десятий поріг, Будило, а за ним пристали до лівого татарського берега; там обідали. Тут у наш час є найзвичніша і найвідоміша з татарських переправ, що тягнеться за острів Таволжанський, оскільки Дніпро тече тут лише одним руслом і не дуже широкий. Ми знайшли тут багато маленьких татарських човників, плетених з лози й обтягнутих свіжою шкірою. Неподалік від цього порога на правому березі ховалося у засідці до чотирьохсот козаків, які витягли свої човни на землю, а самі лежали в кущах і гущавині; їх прислали сюди із Січі, аби перепинити дорогу татарам на випадок, коли б вони частиною своїх сил надумали переправлятися тут, чого побоювалися. Одинадцятий поріг, Таволжанський , ми залишили справа, обійшовши його з лівого боку, а дванадцятий, Лішній, пройшли. Біля тринадцятого, а саме Вільного, ми вийшли на татарський лівий берег і, пристаючи до берега, ударилися об камінь, але, на наше щастя, судно вдарилося своїм добре укріпленим носом. Біля цього порога у Дніпро впадає річка Вільна; тут закінчуються пороги на відстані семи миль від першого; звідси до Кічкаса півтори милі. Тут також є татарська переправа; Дніпро в цьому місці дуже вузький, і його береги, особливо лівий, досить високі і скелясті. Звідси до Хортиці — чудового, гористого, великого й веселого острова, що має зо дві милі завдовжки і ділить русло Дніпра на дві рівні частини, — півмилі. Тут ми провели ніч. На цьому острові козаки тримають узимку своїх коней. Під вечір згадані вище 400 козаків, що пильнували татар біля Будилівського порога, долучилися до нас і звідси вже разом зі мною рушили в Січ. Червня 8 дня дійшли ми до острова біля Білогір'я три з половиною милі; там обідали.

Звідси до іншого острова 5 1/2 миль. Червня 8 дня дісталися до острова, званого Базавлук, що лежить при одному із дніпровських рукавів — Чортомлику, або, як вони називають, при Чортомлицькому Дніприщі, 2 милі. Тут була на той час козацька Січ. Вони вислали нам назустріч кількох знатних осіб, щоб привітати нас від імені всього їхнього товариства, і при нашому наближенні салютували безліччю гарматних пострілів. Щойно ми зійшли на берег, як вони відразу провели нас у Коло. Всього за кілька днів до цього, а саме 31 травня, їхній вождь Богдан Мікошинський вирушив на море на 50 суднах з 1300 людьми;5 ми просили доповісти Колу, що ми дуже втішені, заставши усе лицарське товариство в доброму здоров'ї. Потім, оскільки вождь був відсутній і не все військо зібралося, ми не бажали зараз викладати своє доручення, облишивши його до щасливого повернення гетьмана і всіх інших. Вони залюбки погодилися з цим; далі ми пішли до своїх куренів (які вони називають кошами), плетених із хмизу і вкритих зверху конячими шкурами для захисту від дощу. Лише 18 червня вождь із рештою війська повернувся у свій табір із згаданого раніше морського походу. Він зустрів татар при очаківській переправі, мав із ними дві сутички, одну на воді, другу на суходолі, причому козаки взяли в полон пораненого в коліно знатного татарина на ім'я Белека з царських придворних. Та оскільки турецькі сили, що захищали татар від небезпеки, були надто великі, а саме складалися із 8 галер, 15 каравел і 150 сандалів, то козаки змушені були відступити й не могли зашкодити переправі.

Розпитуючи Белека через перекладача, я довідався про сили й наміри татар: хан виступив у похід з двома царевичами й 80 тисячами війська, з якого, зрештою, не більше 20 тисяч було озброєного і здатного до війни; вони повинні були, ніде не затримуючись надовго, іти просто в Угорщину. Окрім того, я дізнався, що в Перекопській орді залишалося трохи більше 15 тисяч чоловік і що їхній хан, повідомлений ще до виступу про деякі невдачі, яких зазнали турки від угорського народу його імператорської величності, дуже неохоче вирушав у похід.

Червня 19 дня зранку вождь відвідав нас разом із деякими старшинами і далі гостив у себе. Після обіду вони вислухали московського посла, який, вручивши подарунки, прямо висловив у Колі те саме, про що говорив зі мною раніше в дорозі. Та перш ніж вислухати його, вождь прислав до нас із Кола з проханням, аби аудієнція, дана московському послові перше, ніж нам, не стала приводом до непорозуміння, адже їм добре відомо, що його імператорська величність стоїть вище за всіх інших європейських монархів, отож його послів слід вислуховувати першими. Та оскільки вони припускали, що згодом і підтвердилося, що москвич мав би висловити міркування щодо вербування сил його імператорською величністю, тому вони вважали за потрібне попередньо вислухати його.

Червня 20 дня ми мали аудієнцію і показали письмово в Колі наше доручення про вербування війська. Тоді козаки, попросивши нас вийти з Кола, прилюдно прочитали нашу грамоту і запропонували кожному висловити свою думку про неї. Коли ж, після дворазового заклику вождя, усі й далі мовчали, то присутні розділилися, як це прийнято у них при обговоренні важливих справ, і утворили два кола: одне зі старшин, а друге з простого люду, званого в них черню. Після довгих нарад чернь урешті звичними вигуками висловила свою згоду вступити на службу його імператорської величності, на знак чого кидала вгору шапки. Після цього натовп кинувся до другого, старшинського кола, погрожуючи кинути у воду і втопити кожного, хто буде проти цієї думки. Тому старшини відразу ж погодилися на все, не сміючи суперечити черні, такій сильній і могутній, коли вона розлютується, і лише вимагали домовитися з нами про умови.

Обрали 20 депутатів, і нас знову запросили в Коло. Тоді ці депутати, сівши на землі посеред Кола, утворили маленьке коло і після тривалих нарад запросили нас до себе. Ми прийшли і сіли серед них. Тоді вони виявили нам свою готовність піти на службу його імператорської величності, не шкодуючи свого життя. Вони, по суті, погодилися вирушити у Волощину, переправитися через Дунай і вдертися в Туреччину, але для виконання цієї пропозиції виявилося багато перешкод, які утримували їх і змусили зовсім відмовитися: по-перше, у них не було достатньої кількості коней ні для себе самих, ні для гармат, бо татари під час семи різних нападів, здійснених минулої зими, захопили й забрали понад дві тисячі коней, яких після того не залишилось і чотириста; по-друге, вони не зважуються вступити в Молдавію такою обмеженою кількістю наявного війська, тобто трьома тисячами, бо важко покладатися на господаря, та й самі молдавани — мінливий за натурою, зрадливий народ, віроломність якого добре знана козакам. По-третє, за такої незначної винагороди і такої невизначеності наших пропозицій вони не могли укласти договір щодо служби, як ми вимагали, як і здійснити такий далекий похід. Тому вимагали, щоб я полегшив їм шлях і допоміг роздобути коней; вони поцікавилися, чи не поклопотався б я перед брацлавським воєводою про кілька сотень коней для них самих і для гармат. При цьому вони стверджували, що не звикли йти на службу й виступати в похід за невизначених умов, тому жадають, аби я уклав з ними договір від імені його імператорської величності щодо тримісячної платні та продовольства для них самих і коней; тоді вони погодяться прийняти пропозицію і подумають, що робити далі. На це я відповів: щодо коней, то мені, чужинцеві, не знайомому з Польщею, важко радити їм що-небудь, але я не сумніваюся, що, піднявшись вище по Дніпру, вони зможуть роздобути коней у своїх містах і селах, де народились і виросли й де в кожного були рідні та знайомі. Брацлавський воєвода,6 їхній великий приятель, так само міг би забезпечити їх кіньми, якби вони того зажадали. Що стосується платні, то я не можу вести з ними таких переговорів, бо не уповноважений на те. Його імператорська величність дав би інше розпорядження, якби вони раніше заявили про ці вимоги, і вся справа, можливо, повернулася б інакше. Щодо молдавського господаря, то я певен: при нашій появі він оголосить себе прихильником імператора. Тому я радив їм з огляду на милість і довіру його імператорської величності, які виявилися у тому, що попри далеку й небезпечну дорогу він надіслав їм у сам їхній табір стільки великих і чудових дарів і почестей, рівних яким вони ніколи не отримували від іншого монарха, зі свого боку виявити довір'я його імператорській величності і, вдовольняючи його бажання, піднятися угору Дніпром на Україну, де до них, поза всяким сумнівом, відразу приєднається багато люду; тоді можна було б зі значними силами пройти Волощину до Дунаю, наздогнати татар і заступити їм подальший шлях. Виконавши це, вони можуть бути певні, що його імператорська величність як верховний монарх не чинитиме всупереч своїй величі й гідності, а навпаки, пере конавшись у їхній добрій волі та відданості й побачивши початок цього в їхній службі, винагородить їх із такою щедрістю, яка може значно перевищити платню, якої вони жадають, на славу собі і до їхньої більшої вигоди. На це вони знову відповіли мені, закликаючи Бога у свідки, що всі вони з охотою служили б його імператорській величності, але є важливі причини, про які я вже чув, що заважають їм цього разу здійснити такий далекий похід. І все ж, аби його імператорська величність міг переконатися у їхній найпокірнішій відданості, вони готові негайно відрядити до нього своїх послів, уповноважених укласти з імператором угоду про їхнє утримання, а тим часом обіцяють самі подбати про коней і не сидіти бездіяльно, а задля служби імператорові вийти в море і, за сприятливої погоди, докласти всіх зусиль, аби напасти на Кілію і Бабадаг, два знамениті турецькі міста на Дунаї, вище його гирла в Чорному морі, або ж спробувати зруйнувати Перекоп, головне місто кримських татар, віддалене лише на 26 миль прямої дороги від Січі, хоча, коли йти морем, відстань дещо більша.

На це я відповів, що задуманий ними морський похід за інших обставин міг би вважатися службою, але оскільки він не відповідає планам і намірам його імператорської величності, то, на мою думку, не може вважатися якоюсь особливою послугою, адже це не завадить татарам, які вже переправилися через Дніпро і йдуть в Угорщину, напасти на володіння імператора і не змусить турків розділити свої сили. А ці дві речі власне й були головною метою нашого посольства. Отож, я знову повторив від імені його імператорської величності пропозицію якнайшвидше вирушити в похід на Волощину, спробувати наздогнати татар і перепинити їм шлях в Угорщину; а тоді вони могли б від кордонів Волощини відрядити посланців до імператора для переговорів щодо їхнього утримання. Безсумнівно, його імператорська величність, побачивши, що вони не байдикують, а навпаки — хоробро діють проти ворога на його службі, ще з більшою милістю і прихильністю поставиться до їхнього прохання при переговорах.

Згодом, коли осавули (яких можна вважати начальниками, рівними поручикам) обійшли навкруги велике Коло і виклали це іншим козакам, чернь знову відокремилась, утворила окреме коло й, порадившись, знову висловила згоду голосними вигуками й підкиданням шапок угору. Коли ми вийшли після цього з Кола, вони почали бити у військові бубни, сурмити, разів десять вистрелили з гармат, а вночі пустили кілька ракет. Але ще того ж вечора деякі неспокійні голови разом із заможнішими козаками, якими, наприклад, є мисливці та власники човнів, пішли до простолюду й, ходячи від хижі до хижі, переконували, що дорога далека й небезпечна, застерігали, щоб усі добре зважили, що роблять, аби потім не жалкувати. Прислана їм винагорода замала, за неї неможливо утримувати таку кількість людей у такому далекому поході, тим паче, що серед них є багато бідних людей. Та й на що ці гроші використати: на купівлю хліба чи на купівлю коней? До цього зауважували, буцімто його імператорська величність може заманити їх далеко в глиб країни, а потім, коли вони стануть непотрібними, збутися їх будь-чим, тим більше, що не обіцяє їм нічого певного своїм листом, скріпленим печаткою. Такими й подібними словами стривожили простий люд, й коли наступного дня, а саме 21 червня рано-вранці знову зійшлися в Коло, вирішили зовсім інакше, а саме: що за таких непевних умов вони аж ніяк не можуть і не хочуть виступати в похід, до того ж не знають, чи є насправді обіцяні гроші чи ні, і хто їм ті гроші дасть, бо про це його імператорська величність не написав до них жодного листа. Та й на обіцяні згодом подарунки й винагороду також немає ніяких письмових гарантій. Врешті вони прислали кількох козаків до нашого житла, аби повідомити про таке рішення. На це я відповів, що їм легко було б зрозуміти, ці гроші походять справді від його імператорської величності, адже від себе я не міг би запропонувати їм таких дарів. Що, нарешті, я не був би настільки нерозумним, щоб обіцяти їм неіснуючі гроші й викликати цим нещастя на свою голову. Навпаки, вони можуть бути певними, що отримають ці гроші, як тільки погодяться на умови, запропоновані нами від його імператорської величності. На підтвердження своїх слів я показав їм свою інструкцію, скріплену імператорською печаткою. Коли вони повернулися у Коло з моєю відповіддю, а чернь і далі продовжувала стояти на своєму, гетьман і деякі зі старшин, особливо Лобода, який попередньо був гетьманом і зруйнував Білгород, усіляко просили й умовляли їх як слід зважити, що роблять, і не відкидати імператорських милостивих пропозицій, які їм слід вважати великим щастям. Інакше вони ризикують стати посміховищем для всіх, відмовившись від участі в такій благородній справі — поході проти одвічного ворога християнства, незважаючи на милостиву пропозицію такого могутнього володаря.

Коли ж вони й далі наполягали на попередньому рішенні, вождь посеред Кола гнівно відмовився від своєї влади і зрікся гетьманства, сказавши, що не може й не хоче довше залишатися вождем людей, які так мало дбають про свою честь, славу й добре ім'я. Після цього Коло розійшлося.

Після обіду осавули знову скликали до Кола все товариство, а деяких гнали навіть киями. Передовсім збори попросили Мікошинського прийняти назад гетьманство, що він і зробив. Далі говорили різні дивні речі про Хлопицького, зокрема, що він своїми брехливими вигадками вводить в оману не лише його імператорську величність, а й усіх нас і їх самих. Були й такі, які відкрито казали, що кинуть його у воду, чим його дуже збентежили.

З усього ходу справи легко зрозуміти, яку фальшиву роль відігравав Хлопицький при дворі, як і те, що він майже у всіх пунктах брехливо поінформував його імператорську величність. По-перше, видавав себе за козацького гетьмана, яким насправді ніколи не був і навіть не мав надії колись стати, як це я зрозумів з розмов старшини. По-друге, Запорізьке Військо зовсім не посилало його до імператорської величності, просто він якийсь час перебував у Києві разом із козаками і дехто з товариства говорив про те, як би звернути увагу на них його імператорської величності. Він одразу підхопив ці слова і без їхнього відома, побачивши, що йдеться до війни з турками, подався до імператорської величності й запропонував їхню службу. Про це нам розповів уже сам Мікошинський. По-третє, він казав, що сили козаків становлять вісім-десять тисяч, що також невірно, бо, спустившись до них, я застав лише зо три тисячі чоловік. Щоправда, вони при бажанні можуть зібрати ще кілька тисяч війська, скликавши до зброї козаків, які живуть у різних містах і селах, але вважають себе запорожцями. По-четверте, стверджував, що вони вдовольняться подарунками його імператорської величності і, отримавши їх, одразу вирушать туди, куди скерує їх його імператорська величність, що також не справдилося.

Оскільки Хлопицький, правду кажучи, своїм самозванством спричинив непорозуміння, яких можна було б уникнути, якби він діяв прямо, я не раз потім різко дорікав йому і так ганив за легковажну поведінку, що зовсім збентежив його і він не раз обливався сльозами, а на чолі виступав піт, бо він і сам гаразд усвідомлював, що вчинив дурницю і добре бачив, що його життя у моїх руках. Коли б я забажав, йому було б непереливки.

Червня 23 дня козаки зранку скликали Коло і прислали до нашого житла кількох депутатів, які просили нас не думати, ніби вони не бажають іти на службу до його імператорської величності, адже ми й самі добре бачимо, що вони погано забезпечені кіньми; аби не ця обставина, вони знали б, що робити. У відповідь я запропонував скласти й передати в Коло умови, які я міг би укласти з ними. Тоді вони знову пішли до товариства й передали мою пропозицію, після чого розійшлися. Тим часом я наказав написати свої умови, вони зі свого боку також почали писати грамоту про ті умови, на яких вони можуть цього разу вступити на службу до його імператорської величності. А коли після обіду вони знову зібрались у Коло, то не хотіли чекати, поки я передам їм свої умови, а відразу ж прислали кількох з поміж себе зі своїми письмовими умовами, на які просили відповісти, такого змісту:

«Умови, передані повним зібранням Війська Запорізького послам його величності римського імператора. По-перше, коли минулого року навесні, перед Світлою неділею, наш товариш пан Станіслав Хлопицький привіз нам сюди, за пороги, листа пана нашого милостивого, його величності римського імператора, ми, дізнавшись від полонених, що в Білгороді збирається піше й кінне військо турецького султана і що воно має рушити звідси на Угорщину, закликали на допомогу всемогутнього Бога й подалися туди, щоб іменем його імператорської величності спробувати щастя; пройшли повсюди вогнем і мечем, так що на місці поклали до двох з полови ною тисяч озброєних вояків і до 8 простого люду.

По-друге, коли вже згаданий наш товариш Хлопицький передав нам від його імператорської величності прапор і труби, ми вдячно прийняли ці чудові клейноди й, отримавши певні відомості, що кримський хан з усією своєю ордою хоче переправитися біля Очакова через Дніпро, ми вирушили туди разом зі своїм начальником, бажаючи перешкодити їхній переправі. Але заставши там досить значні турецькі сили на воді й на суші, ми боролися з ними, наскільки дозволяли наші слабкі сили, двічі нападали на них, мали сутички і, дякуючи Богові, захопили одного знатного бранця.

По-третє, ми зобов'язуємося боротися протягом усієї війни з турками під присланими імператором прапором і з трубами, переслідувати ворога й нападати на його країну, винищуючи її вогнем і мечем.

По-четверте, за прикладом наших предків ми самі завжди готові покласти своє життя за християнську віру; не відмовляємося робити це й надалі. Та оскільки нам добре відома підступність невірних і молдаван, ми не зважуємося виступати в похід з таким цінним даром, як прапор його імператорської величності, а також у супроводі ваших милостей, бо добре знаємо, що немало чесних людей і добрих християн волоський господар зрадливо видав у руки поганих. З огляду на це все ми не можемо за таку платню здійснити такий віддалений похід через брак коней для нас самих і для гармат.

По-п'яте, ми хотіли б послати посольство до його імператорської величності: пана Станіслава Хлопицького з двома іншими нашими товаришами, щоб вони доставили йому від нашого імені білгородського полоненого й дві яничарські хоругви, розповіли про всі наші клопоти й уклали б остаточну угоду про наше утримання.

По-шосте, поки повернуться наші посланці, ми збираємося з Божою поміччю і у присутності ваших милостей напасти на землю невірних і, якщо вдасться, дійти аж до Перекопу або куди скерує нас воля Всемогутнього й дозволить погода, й іменем його імператорської величності звоювати все вогнем і мечем.

По-сьоме, треба, щоб його імператорська величність листовно звернувся до його королівської величності і станів у Польщі, аби нам дозволили вільний перехід через їхні володіння. Сподіваємося, що за таких обставин його імператорської величності не відмовлять. По-восьме, треба буде написати також до великого князя московського, щоб прислав до нас своїх людей, аби ми спільними силами могли вирушити проти ворога аж. до Дунаю чи куди буде потрібно й помірятися силами з ним».

Вислухавши ці пункти, я знову повернувся з Кола до свого куреня і просидів там цілий день, але, переконавшись у тому, що вони не мають наміру відступати від своїх умов, наступного дня, 24 червня, послав їм у Коло відповідь на передані мені умови. Відповідь на передані козаками умови:

«З переданих, нам умов ми зрозуміли, що ваші милості охоче готові піти на службу до його імператорської величності, але з трьох причин не можете виконати наші умови, а саме: 1) через нестачу коней; 2) через те, що ваші милості не зважуються з такою малою кількістю людей іти на Волощину через відому невірність і зрадливість цього народу; 3) що ваші милості не можете вирушити в далекий похід за такої незначної винагороди й на непевних умовах.

Тому ви бажаєте послати пана Хлопицького з двома своїми товаришами до його імператорської величності, уповноваживши їх укласти з імператором договір щодо вашого утримання. Не можемо зволікати з відповіддю вашим милостям, розуміючи, що нічого іншого бути не може, й ми повинні задовольнитися тим, що є. Але ми бажаємо також разом із вашими уповноваженими послати когось з-поміж нас до його імператорської величності і пропонуємо трохи відкласти посольство до того часу, поки ми, з Божою поміччю, успішно повернемося зі щасливого походу на Перекоп, аби ми могли з'явитися до його імператорської величності з приємною вісткою. Щодо листів до короля та польських станів і до великого князя московського, то ваші милості можуть внести ці пункти до інструкції своїм послам для подання його імператорській величності, а він потім якнайласкавіше зволить усе це вирішити. Врешті вважаємо за потрібне, щоб ваші милості якнайскоріше послали до великого князя московського і попросили його допомоги, запропонованої ним, проти турків, з тим, щоб ці посли ваших милостей змогли повернутися сюди до повернення вашого посольства від його імператорської величності».

Причини, через які я не хотів поривати стосунків з козаками, а навпаки, вважав за потрібне втримати їх на службі його імператорської величності, були такі:

1. Гадаючи, що війна, розпочата турками, триватиме не рік і не два, я вважав корисним залучити на наш бік таких хоробрих і заповзятливих людей, які з молодих років вправляються у військовому мистецтві й добре вивчили того ворога, з яким чи не щодня стикаються, тобто турків і татар.

2. Утримання цього війська коштує значно дешевше, ніж найманих солдатів інших народностей, бо їхні начальники вдовольняються загальними паями, не вимагаючи великої платні (яка звичайно становить немалу суму). До того ж вони мають власну артилерію і багато з них самі вміють із нею обходитися, тому при них не потрібно наймати й утримувати окремих гармашів.

3. Оскільки великий князь московський також зайнявся цією справою і через своїх послів повідомив козаків (яких уважає також своїми підлеглими), що вони можуть стати на службу до його імператорської величності, я не зважився поривати стосунків із ними, бо побоювався, щоб великий князь московський не образився і не відмовився прислати обіцяне допоміжне військо, про яке я чув і від його посла.

4. Я не міг підшукати іншого місця, де б так зручно могло приєднатися до нас допоміжне військо великого князя, крім цього; звідси його можна скерувати, куди буде потреба.

5. Коли я побачив і навіть частково переконався з великою небезпекою для себе, що ці переговори з козаками суперечать планам канцлера,7 я тим більше вважав за потрібне продовжувати їх, бо якби він схилив їх на свій бік, то це дало б йому можливість підкріпити й посилити ті шкідливі інтриги, якими він тоді займався (чого слід було остерігатися).

6. Навіть якби я відразу припинив з ними переговори, мені все одно довелось би виплатити їм усі гроші, які вони вже вважали заробленими за два походи, здійснені від імені його імператорської величності, а саме: один під Білгород, який вони зруйнували, а другий коли вони намагалися перепинити татарам переправу під Очаковом, хоча й безуспішно через велику перевагу турецьких сил.

7. Оскільки внутрішні відносини в Польщі, очевидно, мали найближчим часом привести до перевороту, я вважав справою першочерговою заручитися дружбою цього товариства, яке не лише має величезний вплив на Україну, тобто Волинь і Поділля, але на яке зважає і вся Польща.

Червня 24 дня я вручив їм вісім тисяч дукатів золотом у відкритому Колі, посеред якого майорів увіткнутий у землю прапор його імператорської величності. Вони відразу розстелили на землі кілька татарських кобеняків чи плащів, які звикли носити, висипали на них гроші й посадили кількох старшин лічити їх. Після того я знову вийшов із Кола й поповернувся до свого куреня, але збори ще довго не розходилися.

У наступні дні вони дуже старанно збиралися у Коло і врешті дійшли іншого рішення: послати Хлопицького не до його імператорської величності, а до великого князя московського, а замість нього обрали депутатами Саська Федоровича й Ничипора, котрі разом зі мною мали вирушити до його імператорської величності й домовитися з ним про винагороду за службу й утримання. Тим часом Якоб Генкель мав залишатися серед них, щоб своєчасно сповіщати його імператорську величність про все, що вони зроблять для нього за цей час. Похід у Татарію, до Перекопа, також відкладається до сприятливого часу.

Липня 1 дня я попрощався у повному зібранні з гетьманом і всім запорізьким лицарством; вони зі свого боку подякували мені за працю і подарували хутро куниці й шапку з чорного лиса. Потім вручили своїм послам листа до імператора й повноваження такого змісту: Лист Війська Запорізького його імператорській величності: «Божою милістю найясніший і непереможний християнський імператоре, найласкавіший пане! Найпокірніше і від щирого серця вручаємо вашій імператорській величності як панові й голові всіх християнських королів і князів нас самих і нашу завжди вірнопіддану службу. Бажаємо вашій імператорській величності


Взято з: http://exlibris.uaweb.org/cossacks/r206.html
Категорія: Історія запорозьких козаків. Том 2 | Додав: sb7878 (28.09.2009)
Переглядів: 543 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017